Ґеральд здвигнув плечима і промурмотів:
— Не може ж він так просто пропасти! Раз і пропав!
Я пригадала Шурлі Берґера з нашого розбомбленого будинку. Той ніяк не хотів повірити, незважаючи на вивішене повідомлення про смерть, що його батько загинув, хоч скільки йому пояснювали, що так воно і є. І нічого не можна було вдіяти. Я сказала:
— Усе може бути! Ану ж твій батько приєднався до підпільного руху Опору і тепер б'ється з останніми нацистами!
Це сподобалося Ґеральдові. З цим він був згоден. Він пообіцяв мені, що його батько, як повернеться від бійців руху Опору, влаштує в садку велетенське свято, де буде багато тортів і дуже багато тістечок та малинового соку. На свято запросять щонайменше сто дітей, і всюди на деревах розвісять кольорові ліхтарики, і Ґеральдів батько виконає найкращий номер свята — перейде луку на руках.
-1 де твій батько набере малинового соку, тортів та кольорових ліхтариків? — поцікавилась я.
— Ет, моєму батькові це за іграшки,— відповів Ґеральд — Він, щоб ти знала, має добрі зв'язки, приятелює навіть із зальцбурзьким ґау-ляйтером. А бабуся, татова мама, знайома навіть із Ґерінґом і взагалі з усіма високими партійними, тож вони добудуть кольорових ліхтариків скільки треба!
Я підвелася і постукала у двері альтанки, щоб збудити Кона,— не хотіла більше слухати Ґеральдових балачок про мертвого батька. Та й хто б їх витримав: боєць руху Опору, що має приятеля ґауляйтера і отримує кольорові ліхтарики від Ґерінґа! Я сказала Ґеральдові:
— Тепер я йду побалакати з Коном! А що ти робитимеш?
Ґеральд зрозумів, що я не хочу, аби він і далі був зі мною. Він вискуб іще кілька стебел трави, одну з них устромив до рота, підвівся і повільно подався додому. Я подивилася на нього, тоді перевела погляд на будинок і побачила, що Архангел із Ангелом саме вийшли з нього, бо ж охорона пана майора нічого їм не допомогла. Архангелові з Ангелом уже не треба було добиратися додому з нашого подвір'я вулицею. Кілька днів тому солдати завалили й розтоптали огорожу між нами. Архангел поліз через те дротяне плетиво. Одна з його довгих вовняних одяганок зачепилася за дріт. Архангел упав.
Кон нарешті прокинувся й відчинив двері альтанки. Він був заспаний і хапав ротом свіже повітря.
Архангел, що все дужче заплутувався у дріт, заплакав. Ангел, що стояв біля нього, також заревів і спробував виплутати з дроту Архангела та його одяганки.
Кон прислухався, схилив набік голову і спитав:
— Що є, пані, що то є?
Він повернувся до кухні й почав шукати окуляри, мацаючи по столу руками, аж поки знайшов їх серед тютюну, сала й газет. Він начепив окуляри, знов підійшов до дверей і тепер побачив заплутаного в дріт Архангела.
— Бідний жінка, бідний жінка! — вигукнув Кон.
Він підбіг босоніж, у самих лише довгих сірих підштанках, до Архангела і спробував його заспокоїти, примовляючи:
— Ходи, ходи, пані, ходи, ходи!
Тоді почав виплутувати Архангела з дроту. Але тепер той пришелепуватий Архангел перехотів виплутуватися з нього. Він міцно чіплявся за дріт, натягав його собі на тіло, на обличчя й репетував:
— Ні, ні, ні-і-і-і-і!
Спантеличений Кон перестав розплутувати його й засунув до рота закривавленого пальця, якого він поранив об дріт. Та Архангел кричав далі:
— Ні-ні-ні-і-і-і-і, згляньтеся, ні! Ангел також кричав.
Із будинку вискочила пані фон Браун і прибігла лукою до нас, питаючи:
— Пані Ангел, пані Ангел, що сталося, ви поранені? Вона здерла з Архангела дротяну опону й підвела його.
Архангел прихилився до пані фон Браун. Крик перейшов у скиглення.
— Що з нею таке? — спитала мене пані фон Браун. Я глузливо скривилася і сказала:
— Вона з'їхала з глузду! Збожеволіла!
Пані фон Браун не переставала допитуватися в мене, що сталося. І тоді раптом Архангел, тремтячи, простяг руку, показав на Кона й зарепетував:
— Ця... ця свиня, ця мавпа напала на мене, він... він... він хотів зґвалтувати мене, я впала, і тоді він подумав, що я безборонна!
Кон стояв у самих своїх сірих підштанках. Він згорбився, втяг голову у плечі, зробився зовсім малий, наче хотів залізти в ті підштанки.
— Це неправда,— промурмотів він,— хотів лише зробити допомога жінці!
— Ага, зробити допомога! — заверещав Архангел — Він торкався до мене, хапав за груди жадібними пальцями, як дикий звір!
Кон нажахано глянув на свої пальці й захитав головою.
— Ви справді божевільна,— мовила пані фон Браун і відступила на крок від Архангела.
Архангел, що й далі прихилявся до неї, похитнувся, але встояв. Він розправив і підсмикав свої вдяганки, дав лад хустці на голові, тоді схопив Ангела за руку і сказав:
— Ходімо, доню, ходімо звідси, це погані люди, вони тягнуть руку за тим покидьком! — Тоді просичала до Браунихи: — Ви зрадниця народу, Майорова коханка! — І подалася геть із нашої садиби, цього разу хвірткою.
Видно, ці слова розлютили пані фон Браун, вона хотіла щось крикнути вслід Архангелові, вже й рота розтулила, але тієї миті на подвір'я зайшов майор. Він ледь похитувався і співав. Його святкування Першого травня тривало довго. Пані фон Браун стулила рота, поправила пасмо каштанового волосся над чолом — вона так завше робила, коли бачила майора,— і рушила йому назустріч.
Ми лишилися з Коном самі. Кон сказав:
— Ходи, пані, ходи, пора, треба варити, солдати хочуть сніданок.
— їм сьогодні не треба сніданку,— мовила я,— вони ще не проспалися. Прокинуться аж опівдні!
Кон похитав головою:
— Однаково треба йти варити!
На сніданок не прийшов жоден солдат. Кон сидів біля великої каструлі, помішував сурогатну каву, що пахла суповим концентратом, і сумно казав:
— Нічого, нічого, пані!
Він мав на думці не каву, якої ніхто не хотів, а пригоду з Архангелом.
Я сиділа біля нього, вмочала шматочки кукурудзяного хліба в каву, що пахла супом, запихала їх до рота й поволі жувала. І часом теж казала:
— Нічого, нічого!
Я знала, що мої слова щось важать, навіть дуже багато важать. Мені хотілося зробити Конові щось добре, приємне. Та єдине, що мені спадало на думку, було оте:
— Нічого, нічого!
22
НІЖ, ЗАГНАНИЙ У СТІЛ. ЛЯПАС. ВІДРО З М'ЯСОМ. ПІДЗЕМНИЙ АЛЬС
Опівдні прийшов перший солдат по каву. Я й далі сиділа в Кона, і гадки не маючи повертатися додому, хоч мати кілька разів гукала мене й сестра також. Я не хотіла йти туди, бачити докірливі міни в них на обличчях, їхні сердиті погляди. Ґеральд теж був добрий, це через нього зчинилося те свинство. А тепер він напевне вибріхувався перед своєю і моєю матерями, що то я підбила його вкрасти пістолета.