— Міке, ти ніколи в раю не розважаєшся, пограйся з нами!
Отак, безперестанку глумлячись зі статуї, вони кричали, тюкали, свистіли.
Маркграф, вдаючи, ніби злякався, вийшов і звелів зачинити всі двері, крім одних.
Народ ні до чого не втручався, а тому голодранці ставали все нахабніші й горлали все голосніше. Під склепінням аж луна йшла, наче від сотні гармат.
Нарешті один із них, що мав пику, наче печена цибулина, — очевидно, ватажок усієї зграї, виліз на амвон, махнув рукою і почав проповідь:
— Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, — сказав він, — і всі троє становлять єдине, і кожен з них є троє! Господи Боже, хоч у раю дай нам спокій з арифметикою. Сьогодні, двадцять дев'ятого серпня[147], Міке вийшла з великою помпою, пишно одягнена, щоб явити своє дерев'яне лице signork'ам і pagader'ам міста Антверпена. Але Міке під час процесії зустрілася з самим Сатаною, і Сатана сказав їй, глузуючи: "Ти диви, і яка пишна! Вбралась ти, Міке, наче королева, несуть тебе чотири signork'и, і ти й глянути більше не хочеш на бідного pagader'а Сатану, що чвалає пішки". А Міке відповідає: "Іди геть, Сатано, бо розтрощу твою голову, окаянний змію!" — "Міке, — мовить Сатана, — ось уже півтори тисячі літ, як ти бавишся цим, але Дух Господній, твій владар, звільнив мене. І я тепер сильніший за тебе, ти вже мені не наступиш на голову, ти в мене тепер потанцюєш!" Сатана схопив добрячий канчук і давай шмагати Міке. А вона, не сміючи сказати, що злякалась, навіть і не крикнула, а тільки пустилася вчвал, примусивши бігти й signork'ів, які її несли, щоб не впала разом із золотою короною та іншими прикрасами серед убогого люду. Тепер Міке тихо й мирно стоїть у своєму закапелку і дивиться на Сатану, а той вмостився високо на колоні під склепінням, погрожує їй канчуком і каже: "Ти мені заплатиш за кров і сльози, що пролилися в ім'я твоє! Міке, як там твоє непорочне здоров'ячко? Вилазь, вилазь звідти, вже час. Порубають тебе на цурпалки, зловісна ти колодо, щоб помститися за живих людей, яких в ім'я твоє немилосердно палили, вішали, закопували живцем у землю". Так говорив Сатана, і говорив добре. Треба витягти тебе з цієї ніші, Міке кровожерна, Міке жорстока, зовсім не схожа на сина свого Христа.
І тут увесь цей невідомий набрід закричав, завив, заревів: "Міке, Міке, виходь, вилазь! Напевне, ти від страху обмочила свої спідниці і нішу, в якій стоїш. Брабант тому, хто його вартий! Геть дерев'яних ідолів! Хай купаються в Шельді! Дерево плаває краще за рибу!"
Народ слухав це мовчки.
Та Уленшпігель збіг на амвон і зіпхнув звідти промовця, аж той загуркотів по сходах.
— Чи ви збожеволіли, — звернувся він до народу, — чи зовсім подуріли, що далі свого сонливого носа нічого не бачите? Хіба не розумієте, що тут орудують зрадники? Вони хочуть зробити вас блюзнірами і грабіжниками, щоб потім оголосити бунтівниками, спорожнити ваші скрині, а вам постинати голови або спалити на вогнищі. А ваше майно успадкує король. Signork'и і pagader'и, не слухайте цих брехунів і злодіїв, не зачіпайте Божої Матері, живіть і працюйте весело, добро наживайте і здорові його споживайте. Чорний демон загибелі накинув на вас оком. Це він під'юджує вас на грабунок і погром, щоб наслати на ваші голови ворожу армію, щоб обвинуватити вас у зраді й бунті, а тоді поставити над вами жорстокого деспота Альбу, що принесе вам інквізицію, конфіскації й смерть. І спадкоємцем вашим буде він!
— Гей, — гукнув Ламме, — не грабуйте нічого, signork'и і pagader'и, король і так уже вельми сердитий. Донька вишивальниці казала про це моєму другові Уленшпігелю. Не грабуйте, панове, нічого!
Але народ не міг їх почути.
А невідомі кричали:
— Грабуй, тягни! Бери! Брабант тому, хто його вартий! У воду дерев'яних ідолів! Вони плавають краще за рибу!
Уленшпігель кричав з амвона, мов несамовитий:
— Signork'и і pagader'и, не дозволяйте грабувати! Не накликайте на місто згуби! — Але його стягли з амвона, хоч як він відбивався руками й ногами, подряпали йому обличчя, пошматували куртку й штани. Увесь закривавлений, він не переставав кричати:
— Не дозволяйте грабувати!
Але кричав він намарне.
Підбурювачі й місцевий набрід з криком: "Хай живе гез!" — кинулись на крилас і зламали поруччя.
І почали бити, трощити, руйнувати. Близько півночі цей величезний собор, де було сімдесят престолів, безліч прекрасних картин і дорогоцінних речей, став схожий на порожній горіх. Престоли було перекинуто, статуї розбито, всі замки зламано.
Вчинивши цей погром, ті самі негідники намірилися сплюндрувати міноритську церкву, францисканську, церкву св. Петра, св. Андрія, св. Михаїла, св. Петра на Гончарній, церкву в передмісті, церкву Білих сестер, церкву Сірих сестер, церкву Третього ордену, церкву домініканців і всі інші храми й каплиці в місті. Вони похапали свічки й смолоскипи і розбіглися по вулицях.
Не було між ними ні суперечок, ні сварок, ніхто з них не був поранений під час цього великого руйнування, коли летіло каміння, уламки, скалки.
Потім вони перебралися в Гаагу, де теж скидали статуї і ламали вівтарі, але ні там, ні деінде реформати до них не приєднались[148].
В Гаазі бургомістр запитав їх, чи мають вони на те дозвіл.
— Ось де наш дозвіл, — відповів один із них, б'ючи себе в груди.
— Чи чуєте ви, signork'и і pagader'и? Дозвіл! — крикнув Уленшпігель, довідавшись про це. — Отже, є хтось такий, що може давати дозвіл чинити блюзнірства. Цікаво було б, якби до мене в хатину вдерся розбійник, а я, за прикладом гаазького бургомістра, звернувся б до нього, шапочку знявши: "Мостивий пане злодію, вельмишановний грабіжнику, вельможний шахраю, покажіть мені ваш дозвіл". Він би мені сказав, що дозвіл у нього в серці, яке жадає мого добра. І тоді я віддав би йому ключі. Поміркуйте, добре поміркуйте, кому на користь такий грабунок! Не йміть віри Червоному псові. Злочин зроблено, треба, щоб злочинці були покарані. Не вірте Червоному псові! Кам'яне розп'яття звалено. Не вірте Червоному псові!
У Мехельні голова Великої ради Вігліус[149] заявив від імені ради, що чинити перешкоди тим, хто розбиває церковні статуї, заборонено.