Коли я піднявся до себе, я подзвонив у двері помешкання Фей. Відповіді не було. Я відчинив двері й зазирнув досередини. Вона ще не прийшла, але всі лампочки в її помешканні горіли. Їй було байдужісінько до всього. Чому б мені не взяти з неї приклад?
Я пішов до власної квартири, щоб дочекатися її. Я роздягнувся, прийняв душ і накинув халат. І попросив Бога, щоб це була не одна з тих ночей, коли вона поверталася додому в чиємусь супроводі.
Десь о пів на третю ночі я почув її кроки на сходах. Я взяв свою пляшку, вибрався на пожежну драбину й наблизився до її вікна саме тоді, коли вона увійшла в двері. Я не мав наміру причаїтися там і підглядати. Я вже збирався постукати у вікно. Та, коли я підняв руку, щоб повідомити її про свою присутність, я побачив, як вона скинула черевики й обкрутилася на місці з веселим виглядом. Вона підійшла до дзеркала й почала повільно роздягатися, ніби хотіла влаштувати приватний стриптиз. Я ще раз ковтнув джину. Але не хотів дати їй знати, що я спостерігав за нею.
Я перейшов через власне помешкання, не увімкнувши світла. Спочатку я хотів запросити її до себе, але все тут було надто акуратним і впорядкованим – надто багато прямих ліній, аби їх можна було стерти, – і я знав, що тут у мене нічого не вийде. Тому я вийшов до нашої спільної зали й постукав у її двері, спочатку тихенько, а потім гучніше.
– Двері відчинені! – крикнула вона.
Вона лежала у своїй спідній білизні, розкинувши руки, а ноги закинувши на кушетку.
Вона закинула голову й подивилася на мене знизу вгору.
– Чарлі, любий! Чому ти стоїш на голові?
– Ет, байдуже, – сказав я, діставши пляшку з джином із паперового пакета. – Лінії у мене надто прямі, й сподіваюся, ти допоможеш мені стерти деякі з них.
– Ти приніс найкращі у світі ліки для цього, – сказала вона. – Якщо ти зосередиш увагу на теплій плямі, яка утворюється у твоєму животі, то прямі лінії почнуть розповзатися.
– Саме це й відбувається.
– Чудово! – Вона підхопилася на ноги. – Я теж хочу. Я танцювала з багатьма ящиками сьогодні. Я хочу, щоб усі вони розвалилися.
Вона взяла склянку, і я наповнив її для неї.
Коли вона пила, я обхопив її рукою й погладив по голій спині.
– Що таке, хлопче? Що ти надумав?
– Я чекав весь вечір, поки ти прийдеш додому.
Вона відступила від мене.
– О, зачекай хвилину, Чарлі, хлопче. Ми вже з тобою пройшли через це раніше. Ти знаєш, що з цього не вийшло нічого доброго. Тобто ти подобаєшся мені, і я затягла б тебе до ліжка за хвилину, якби знала, що з цього буде пуття. Але я не хочу трудитися задля нічого. Так робити негарно, Чарлі.
– Сьогодні я буду іншим. Обіцяю.
Перш ніж вона встигла запротестувати, я обняв її, став цілувати й пестити, затопивши її своїм штучно утвореним збудженням, яке мало не розривало мене на клапті. Я спробував скинути з неї бюстгальтер, але я потяг надто сильно, й гачок відірвався.
– Ради Бога, Чарлі, мій бюст…
– Не турбуйся про твій бю… – Я не докінчив фразу, допомагаючи їй скинути його. – Я куплю тобі новий. Я заплачу тобі за всі невдалі колишні спроби. Я хочу кохатися з тобою всю ніч.
Вона відхилилася від мене.
– Чарлі, я ніколи не чула, щоб ти так говорив. І не дивися на мене так, ніби ти хочеш проковтнути мене живою. – Вона схопила блузку, що висіла на одному зі стільців, і затулилася нею. – Ти примусив мене почувати себе роздягненою
– Я хочу з тобою кохатися. Сьогодні я зможу. Знаю, що зможу… Я відчуваю, що зможу. Не уникай мене, Фей.
– Ось, – прошепотіла вона, – випий ще джину.
Я випив ковток і налив джину для неї і, поки вона його пила, покрив її плече та шию поцілунками. Вона стала дихати частіше, коли моє збудження почало передаватися їй.
– Побійся Бога, Чарлі, якщо ти почнеш і знову мене розчаруєш, не знаю, що я з тобою зроблю. Я теж людина.
Я поклав її поруч із собою на кушетку, на купу її одягу та нижньої білизни.
– Не тут, на кушетці, Чарлі, – сказала вона, намагаючись підвестися на ноги. – Ходімо в ліжко.
– Тут, – заперечив я, стягши з неї блузку, якою вона затулилася.
Вона подивилася на мене, поставила свою склянку на підлогу й переступила через свої труси. Вона тепер стояла переді мною гола.
– Я вимкну світло, – прошепотіла вона.
– Ні, – сказав я, знову поклавши її на кушетку. – Я хочу дивитися на тебе.
Вона поцілувала мене глибоким поцілунком і міцно обняла.
– Не розчаруй мене сьогодні, Чарлі. Ліпше не треба.
Її тіло повільно наблизилося до мене, і я знав, що цього разу ніщо нам не перешкодить. Я знав, що я маю робити, і знав, як це робиться. Вона ковтнула ротом повітря, зітхнула й назвала моє ім'я.
На якусь мить мені здалося, що він дивиться. Через спинку кушетки я зловив відбиток його обличчя, яке дивилося на мене крізь темряву за вікном – де я сам був кілька хвилин тому. Швидке перемикання сприйняття – і я вже сидів на пожежній драбині, дивлячись крізь вікно всередину кімнати, де чоловік і жінка кохалися на кушетці.
Тоді величезним зусиллям волі я знову опинився на кушетці разом із нею, відчуваючи її тіло і своє власне бажання та свою потенцію, і я побачив обличчя за вікном, яке жадібно спостерігало. І я подумав про себе: ну ж бо, дивися, нещасний мерзотнику, дивися. Мені тепер байдужісінько. І його очі стали круглими, коли він спостерігав.
29 червня
Перш ніж повернутися до лабораторії, я хочу обміркувати проекти, які спали мені на думку, коли я втік із симпозіуму. Я зателефонував Ландсгофу до Нового інституту передових досліджень про можливість використання подвійного виробництва ядерного фотоефекту для дослідницької праці в біофізиці. Спочатку він подумав, що я божевільний, та, коли я вказав на деякі вади в його статті в Часописі Нового інституту, він тримав мене на телефоні близько години. Він хоче бачити мене в інституті, щоб обговорити мої ідеї в його групі. Я зможу приєднатися до нього, після того як закінчу свою роботу в лабораторії – і якщо для мене залишиться час. Це, звичайно, проблема. Я не знаю, скільки маю часу. Місяць? Рік? До кінця життя? Це залежить від того, чи вдасться мені дослідити психофізичні побічні ефекти експерименту.
30 червня
Я перестав блукати вулицями тепер, відколи маю Фей. Я дав їй ключ до свого помешкання. Вона глузує з мене за те, що я замикаю свої двері, а я глузую з неї за безлад у її кімнатах. Вона остерегла мене від спроби її змінити. Її чоловік розлучився з нею п'ять років тому, бо вона терпіти не могла, коли він робив їй зауваження за розкиданий повсюди одяг та дорікав за небажання навести лад у своєму помешканні.