Я був збуджений, і мій голос бив по ній, аж поки вона почала тремтіти. Її обличчя почервоніло.
– Чарлі, – прошепотіла вона, – чи можу я щось зробити? Чи можу допомогти?
– Я думаю, що змінився протягом цих тижнів, поки був відсутній у лабораторії, – сказав я. – Спочатку я не знав, як мені це зробити, але сьогодні ввечері, поки я блукав по місту, це прийшло до мене. Я вчинив дурницю, намагаючись розв'язати свою проблему сам-один. Та що глибше я поринав у плутанку снів і спогадів, то більше усвідомлював, що емоційні проблеми не розв'язуються так, як інтелектуальні. Ось що я відкрив про себе учора ввечері. Я сказав собі, що блукаю, як пропаща душа, а тоді побачив, що пропав справді. У якийсь спосіб я відокремився емоційно від усіх і всього. І що я насправді шукав на темних вулицях – в останньому клятому місці, де я міг щось знайти, – була дорога до того, щоб знову стати частиною людей емоційно, водночас зберігши свою свободу в інтелектуальному плані. Я мусив порозумнішати. Для мене це означає все…
Я говорив і говорив, випльовуючи із себе кожен сумнів і страх, які проривалися на поверхню. Вона була моїм екраном і сиділа переді мною, наче загіпнотизована. Я відчував, як нагріваюся, тремчу, наче в лихоманці, аж поки мені здалося, що моє тіло охопило полум'я. Я випалював із себе інфекцію в присутності людини, до якої був небайдужий, і в цьому була вся різниця.
Але це було занадто для неї. Те, що було тремтінням, пролилося слізьми. Мій погляд упав на картину, яка висіла над кушеткою, – на зіщулену рожевощоку дівчину – і я запитав себе, що відчуває тепер Аліса. Я знав, що вона віддалася б мені, і я жадав її, проте як бути з Чарлі?
Чарлі міг не втрутитися, якби я захотів покохатися з Фей. Він, либонь, стояв би в дверях і дивився. Але в ту мить, коли я наближався до Аліси, він панікував. Чому він не хотів дозволити мені кохати Алісу?
Вона сиділа на кушетці, дивлячись на мене й чекаючи, щó я робитиму. Але що я міг зробити? Я хотів би взяти її у свої обійми й…
Коли я почав про це думати, надійшло застереження.
– Із тобою все гаразд, Чарлі? Ти такий блідий.
Я сів на кушетку поруч із нею.
– Лише трохи паморочиться голова. Це минеться.
Але я знав, буде ще гірше, як тільки Чарлі відчує небезпеку, що я стану кохатися з нею.
І тоді мені спала одна думка. Вона здалася мені спочатку бридкою, але несподівано я усвідомив, що це єдиний спосіб перехитрувати його. Якщо з якоїсь причини Чарлі боявся Аліси, а не Фей, тоді я вимкну світло й прикинуся, що кохаюся з Фей. Він ніколи не знатиме, що я його обманув.
Я збирався вчинити неправильно, гидко, але, якщо це спрацює, Чарлі втратить контроль над моїми емоціями. Я знатиму, що кохався з Алісою, і що то був єдиний спосіб.
– Зі мною зараз усе гаразд. Посидьмо трохи в темряві, – сказав я, вимкнувши світло й намагаючись опанувати себе.
Це буде нелегко. Я мушу переконати себе, побачити в уяві Фей, загіпнотизувати себе й переконати, що жінка, яка сидить поруч мене, – це Фей. І якщо він навіть відокремиться від мене, щоб спостерігати за мною з-поза меж мого тіла, у нього нічого не вийде, бо в кімнаті темно.
Я зачекав якогось знаку, що його опанувала підозра, – застережних симптомів паніки. Але нічого не помітив. Я почув себе спокійним і жвавим. Обняв її однією рукою.
– Чарлі, я…
– Замовкни! – різко кинув я, й вона відсахнулася від мене. – Будь ласка, – сказав я тоном вибачення, – не кажи нічого. Лише дозволь мені спокійно тримати тебе в темряві.
Я притягнув її до себе, а потім у темряві, під своїми заплющеними повіками, я уявив собі Фей – з її довгим русявим волоссям і білою шкірою. Я уявив собі Фей такою, якою бачив її востаннє біля себе. Я цілував Фей у волосся, в горло й нарешті прикипів до її уст. Я відчував, як руки Фей погладжують м'язи на моїй спині, мої плечі, й у мені виникла напруга, яка ще ніколи не виникала в мені у присутності жінки. Я пестив її спочатку повільно, а далі з щораз більш нетерплячим збудженням.
Волосся на моїй шиї стало поколювати мене. Хтось іще був у кімнаті і вдивлявся крізь темряву, намагаючись побачити нас. І я гарячково став повторювати для себе ім'я. Фей! Фей! ФЕЙ! я уявив собі її обличчя чітко і ясно, й тепер ніщо не могло розділити нас. Та коли вона пригорнулася ближче до мене, я скрикнув і відштовхнув її.
– Чарлі!
Я не міг бачити обличчя Аліси, але відчув її шок, коли вона судомно хапнула ротом повітря.
– Ні, Алісо! Я не можу. Ти не зрозумієш.
Я стрибнув із кушетки й увімкнув світло. Я майже сподівався побачити, як він тут стоїть. Але, звичайно ж, нікого не побачив. Ми були самі. Усе це відбувалося в моїй свідомості. Аліса лежала з розкритою блузкою, де я розстебнув їй ґудзики, з почервонілим обличчям, з широко й недовірливо відкритими очима.
– Я кохаю тебе… – видушив я із себе. – Але я не можу цього зробити. Я не можу пояснити, в чому річ, але якби я не зупинився, то зненавидів би себе до кінця свого життя. Не проси мене щось пояснити, бо ти зненавидиш мене теж. Це пов'язано з Чарлі. Із якоїсь причини він не хоче дозволити мені кохатися з тобою.
Вона подивилася вбік і застебнула блузку.
– Сьогодні було інакше, – сказала вона. – Тебе не нудило, ти не відчував паніки чи чогось подібного. Ти хотів мене.
– Так, я хотів тебе, але не зміг покохатися з тобою. Я хотів використати тебе у якийсь спосіб, але не можу тобі пояснити, що зі мною діється. Я сам цього не розумію. Погодьмося на тому, що я ще не готовий. І я не спроможний прикидатися чи вдавати, що все гаразд, якщо це не так. Це був би ще один глухий кут.
Я підвівся, щоб піти.
– Чарлі, не зникай знову.
– Не зникну. Я маю тепер роботу. Скажи їм, я прийду до лабораторії за кілька днів – як тільки зможу взяти контроль над собою.
Мене трусило, коли я покинув помешкання Аліси. Я постояв унизу на вулиці, не знаючи, куди мені йти. Хоч би куди я знову пішов, мене міг чекати ще один шок, ще одна помилка. Усі стежки були для мене заблоковані. Хоч би що я робив, хоч би куди йшов, двері були для мене зачинені. Я не мав куди йти. Ані вулиці, ані кімнати, ані жінки.
Зрештою я поплентав до метро й поїхав до Сорок дев'ятої стріт. Людей у вагоні було небагато, але я побачив там одну білявку з довгим волоссям, що нагадала мені Фей. Прямуючи до зупинки автобуса, я проминув крамницю міцних напоїв і, не думаючи про це, увійшов туди й купив пляшку джину. Чекаючи автобуса, я відкрив пляшку прямо в пакеті, за прикладом волоцюг, і зробив глибокий ковток. Він обпалив мені горло, але смак був приємний. Я ковтнув ще раз – зовсім трошки – й, коли надійшов автобус, мені приємно дзвеніло у вухах. Більше я не став пити. Я не хотів напитися тепер.