– Містере Доннер, я ніколи ніде більше не працював.
– Погляньмо правді у вічі. Ти вже не той Чарлі, який прийшов сюди сімнадцять років тому – навіть не той, яким був чотири місяці тому. Ти ніколи нічого про це не казав. Це твоя власна справа. Можливо, з тобою сталося диво – хто знає? Але ти перетворився на елегантного молодика. А працювати на змішувачі тіста й розносити замовлення – це не робота для елегантного молодика.
Він мав рацію, звичайно, але щось усередині мене хотіло, аби він змінив думку.
– Ви повинні дозволити мені залишитися, містере Доннер. Дайте мені ще один шанс. Ви самі сказали, що пообіцяли дядькові Герману, я матиму тут роботу доти, доки потребуватиму її. Я все ще потребую її, містере Доннер.
– Ні, ти її більше не потребуєш, Чарлі. Якби ти її потребував, я сказав би їм, що мені байдужісінько до їхніх делегацій та їхніх петицій, і я захистив би тебе проти них усіх. Але ти всіх їх налякав до смерті. Я повинен подумати і про свою власну родину.
– А що, як вони змінять свою думку? Дозвольте мені переконати їх. – Я ускладнював йому справу, яку він вважав досить легкою. Я знав, що мені треба зупинитися, але не міг контролювати себе. – Я вмовлю їх зрозуміти мене, – попросив я.
– Ну гаразд, – зітхнув він нарешті. – Іди й спробуй. Але ти лише зіпсуєш собі настрій.
Коли я вийшов із його кабінету, Френк Рейлі і Джо Карп проминули мене, і я відразу зрозумів, що він сказав правду. Бачити мене поблизу було для них уже занадто. Я псував їм настрій.
Френк щойно вийняв із печі тацю з булочками, й він та Джо обернулися, коли я увійшов.
– Ти бачиш, Чарлі, я зайнятий. Можливо, згодом…
– Ні, – не погодився я. – Тепер, саме тепер. Обидва ви уникаєте мене. Чому?
Френк, базіка й любитель похизуватися, дивився на мене протягом хвилини, а тоді поставив тацю на стіл.
– Чому? Я скажу тобі чому. Бо ти несподівано став важливою персоною, великою шишкою й великим розумником. Завжди з книжкою, завжди знаєш усі відповіді. Але знаєш, що я тобі скажу? Ти вважаєш себе кращим, аніж усі ми тут? Котися ти до дідька зі своїм великим розумом!
– Але що поганого я тобі зробив?
– Що ти зробив поганого? Ти його чуєш, Джо? Я скажу тобі, що ти зробив поганого, містере Гордон. Ти прийшов сюди зі своїми ідеями та пропозиціями й перетворив нас усіх на збіговисько йолопів. Але я дещо тобі скажу. Для мене ти досі дебіл. Можливо, я не розумію деяких гучних слів або заголовків у книжках, але я не гірший за тебе – і навіть кращий.
– Атож, – кивнув головою Джо, наголошуючи на цьому висновку для Джімпі, який щойно підійшов до нього.
– Я не прошу вас стати моїми друзями, – сказав я, – чи робити щось спільно зі мною. Лише дозвольте мені зберегти свою роботу. Містер Доннер сказав, що це залежить від вас.
Джімпі обпалив мене поглядом, а тоді похитав головою з виразом огиди.
– У тебе міцні нерви, – викрикнув він. – Забирайся до пекла.
Він відвернувся від мене й важко зашкутильгав геть.
Ось так для мене усе й закінчилося. Більшість працівників пекарні почували те саме, що й Джо, Френк та Джімпі. Усе було гаразд, коли вони могли сміятися з мене і здаватися собі розумними моїм коштом, але тепер вони почували себе нижчими за дебіла. Я побачив, що завдяки своєму дивовижному розвитку примусив їх зменшитися й наголосив на їхніх вадах. Я зрадив їх, і за це вони зненавиділи мене.
Одна лише Фанні Берден не вважала, що мене слід примусити покинути пекарню, і попри їхній тиск та погрози відмовилася підписати петицію.
– Та це аж ніяк не означає, – зауважила вона, – що я не думаю: щось дуже дивне відбулося з тобою, Чарлі. Як ти змінився! Не можу цього зрозуміти. Ти був добрим, залежним від усіх чоловіком – звичайним, можливо, не дуже розумним, але чесним – і ніхто не знає, що ти із собою зробив, як ти зміг несподівано стати розумним та елегантним. Як усі кажуть – це несправедливо.
– Але що поганого робить людина, яка хоче бути розумнішою, набути знання й зрозуміти себе та світ?
– Якщо ти читав Біблію, Чарлі, ти повинен знати, що людина не може знати більше, аніж дозволив їй знати Господь. Зірвати яблуко з дерева пізнання не було дозволено людині. Чарлі, якщо ти зробив щось таке, чого не мусив робити, – у змові з дияволом чи якось так, – можливо, тобі ще не пізно покаятись. Можливо, ти ще можеш знову стати добрим і простим чоловіком, яким був раніше.
– Дороги назад для мене немає, Фанні. Я не зробив нічого поганого. Я схожий на чоловіка, який народився сліпим, але йому було надано можливість побачити світло. Це не може бути гріхом. Незабаром у світі будуть мільйони таких, як я. Наука зможе це зробити, Фанні.
Вона зосередила погляд на нареченій і нареченому на весільному торті, який прикрашала, і я побачив, як її губи ледь заворушилися, коли вона прошепотіла:
– Адам і Єва вчинили погано, коли зірвали і з'їли яблуко з дерева пізнання. Вони вчинили погано, коли побачили себе голими й довідалися про хіть і сором. І Господь вигнав їх із Раю й зачинив за ними ворота. Якби цього не сталося, ніхто з нас не ставав би старий і не знав, що таке хвороби.
Я не мав більше нічого сказати ані їй, ані решті. Ніхто з них не дивився мені у вічі. Я відчував ворожість у їхньому ставленні. Раніше вони насміхалися, зневажаючи мене за невігластво й тупість; тепер вони ненавиділи мене за мої знання та моє розуміння. Чому? Чого, в ім'я Бога, вони хочуть від мене?
Розум загнав клин між мною і тими людьми, яких я знав і любив, розум примусив мене покинути пекарню. Тепер я самотніший, аніж був будь-коли раніш. Цікаво, а що сталося б, якби вони посадили б Елджернона назад у велику клітку, де йому довелося б жити з іншими мишами. Чи налаштувалися б ті миші проти нього?
25 травня
Тож ось як людина може почати зневажати себе – коли до неї доходить, що вона робить неправильно, а зупинитися вона не може. Супроти своєї волі я опинився в помешканні Аліси. Вона була здивована, але впустила мене.
– Ти весь мокрий. Вода струменить по твоєму обличчю.
– Надворі дощ. Добре для квітів.
– Заходь. Зараз я піду знайду рушника. Ти схопиш запалення легень.
– Ти єдина, з ким я можу поговорити, – сказав я. – Дозволь мені залишитися.