28(15) грудня тепло грязько Сашку хоронили
29(16) грудня град 30(17) грудня грязюка
1979
1(19) січня похмуро вдень а зранку мороз 2(20) січня мороз і сніжок потрусив трошки похмуро 3(21) січня Єлька Крушинська померла вночі сніг мороз 4(22) січня Крушинську Єльку хоронили гарний день ясний морозний 5(23) січня ясно до третьої години а страх похмуро 6(24) січня Святий вечір сніжок з дванадцятої мороз 7(25) січня сонячно мороз міцний Різдво 8(26) січня мороз сильний
9(27) січня Володі нашому день народження гарний день теплий 10(28) січня похмуро і сніг розтавав 11(29) січня похмуро сніг розтав дощ потроху
12(30) січня з третьої години вияснилось похмуро і вода по вулиці біжить 13(31) січня з вечора дощ і вночі вітер Маланки сьогодні 14(1) січня о першій годині вияснилось сонце Новий рік
західньої брами; о, й сушка на блясі, аж мона ногою тако їдним пальцем ворушнути; це всьдово-го грушки, — ми з хлопцями ще малими закрадалися від Маказона, то батюшка або матушка виходили з хати, лаяли нас, але не гналися; всеїднак пазуху нари-чиш, і гайда через мур, а там у беріг та стежкою попід вербами, й хоп, на Барталівський місток. Але нам туди не тра, ми туто зіскакуємо і виканавком до лафета з гармати в траві зарощаного; туди никше ще город попід Маказон донизу, а нам всьдо-го копати, біля купи залізяччя емтеесівського, де земля в солярці, й на ній нічого не росте. Я в Гані питався, — а-бо, що ми мали; усе життя їли юшку-блядюшку, аж пара очима пливла; уже пацюків стіки розвелося, що і свиню загризуть; каже, Олексій, клади цеї отрути, — еге, а якщо що, то тоді ви мене загризете; бере Ганя сама в кульочок салафа-новий прив'зує з іншого боку загорожі, — що вже буде; а свиня порісна; як вона видерла цього скрутня, Господь знає; та й здихає на другий день; ветеринар чик-чик, — а це що таке, лю-уди; ну та й не скажеш, що від отрути; свиню в ярку за городом закопують, а цього чорта хлопці аж цюди приперли, — от тобі слава минулих років і реліквії буремних часів. Тут ще й хрестовина з двох дрючків лозою перев'язана стояла, але чось не видко, — пастухи на розпал смикнули. Будете фтаграфірувати у ямці, бо витягувати — ну да, самі знаєте; осьо тіки салафана розштрикати, — ов, ще й черви не знати, як-но вчора закопане. Хотіло ти пожити хоч свій недовгий вік, як усі тварі земні, цмакати пійло, хвостиком крутити, та не дав Господь; понесли тебе стежками, де ти ніколи само не пробігло б, і на цих горбах здоровецьких, над річкою широководою знайшло свій спочивок; а ще ж такого не було, щоб люди з огидою, аж веселою, хоронили ненароджену істоту, і розходилися, щоб далі з покоління в покоління передавати історію жахів і потворних мертвонарод-жень. Прости й мені цей гріх, що твою потворність являю заїжджому цікавому гоку, а пам'ять про тебе житиме ще й інакше, по цих архівах та книжках на догоду всесвітньому пожадливому зору. Нема ратунку ні в водах, ні в небесах, ані ні в землі, ні в утробі, — зурочує гоко невидке анайдрібніший порух і помисел; станьте гиншими, як-то наморгує, бо станете гиншими, не встигатимете не те що за своїм помислом, а й за мею волею; та й от де та воля й яка вона, — ще доки самий собі, доти вишуковуєш новіші стежки, намудровуєш сам собі з такого всього мовби й пережитого, їднак захованого од всякого який не є зору, та даровано тобі й твою волю і зрух на усяке щось, яким би хтів бачити десь і туто і взавтрім; а
скорися-ш наглючій враз потребі вже до якоїсь дії, талагунься задля чиєїсь примхи, будь таким провідником аж найманим, дай і світові поживу хоч з якої там таємниці, — гоппа-на, заскочує тебе те гоко невидке, липучою павутиною зсукує голос до руху, ходу до тверді; уже ж ти та людина, яку й благословлялося спервовіку й до скону віків, уже ж милість світова доганяється й твоїх ступаків, уже ж виводить на понайвищий пагорб, уже ж нашептом щось у тобі куйовдиться: й то світ, і то світ, і посередині світо-вище, і то ти просто не знав, у який ступав, а все здавалося, буцім світ та й світ, їден на усенький світ; і ця рука жіноча присторо-нюється твого плеча, всиляючи вечорову тривогу призабутого раю, де царювалося; мчалося на лижах трьома серпантинами, щоб аж впинитися попід вербами того берега; де рибалилося; де цілі віки намерхали з розкопаних глиниськ, — то й ти гість тут аж невпізнанний, і отерплі губи виворушують не ту мову, що її звикли чути і ці води, й горби, трави й занедбана електростанція, залізяччя і висякла соляркою земля аж тамо біля майстерень, — вчувайся у нові звуки та пошепти, витолочуй хоч мізер цих трав; тож цей світ понуркувато і присоромлено вітає тебе й такого, у плетиві чужих вдеж і волось, трав'янисте глинисько дає тобі впертися п'ятами й пальцями, вимулює лікті до кров'яних мозолів, береться парфумно-крейдяного духу, вглинаючи у свій залізяно-масля-ний. Аж смішно: живеш цеї миті на верховітті світів якимись давнішими спогадами, ну хоч би оцим-го, — закрадаються вони ще пацанами попід церквою, і не по грушки до батюшки, а травами поза дальшими од церкви каштанами, щоб там позалягати й очікувати чогось найцікавішого, бо ж хлопці
15(2) січня дощ вдень і вночі 16(3) січня похмуро і сніжок йшов 18(5) січня Голодна Кутя я поїхала до Зіни
19(6) січня вітер
похмуро і ясно
Хрещення
20(7) січня Івана
Хрестителя
21(8) січня Саші день
народження один
рочок ясно
22(9) січня ясно
23(10) січня сніг
пролітає з першої дня
до вечора похмуро
вітер
24(11) січня похмуро Лілиному Віті день народження 25(12) січня туман похмуро розтавав сніг
26(13) січня похмуро туман мряка 27(14) січня туман похмуро розтав сніг 28(15) січня туман 29(16) січня туман похмуро
30(17) січня о сьомій ранку дощ вдень сонячно і хмарило 1(19) лютого зранку похмуро після третьої години вияснилось вночі сніг і вдень зранку пролітав 2(20) лютого ясний 3(21) лютого розтавав сніг 4(22) лютого зранку похмуро
5(23) лютого сонце вночі дощ на понеділок 6(24) лютого похмуро сніг розтав
наперід повбіцяли, їм то не перший раз висліджувати; та довгі години залягання не дарують очікуваних таємниць, — чи то чують їхню близькість, чи ще з якого дива, але не зважуються на цмокання, вовтузіння ті, що напівсидять, напівлежать аж під тим каштаном; й от у місячному світлі так добре видко, як чиясь рука розчісує довге волосся на іншій голові, а шепотіння звідти нечуле й уривчасте, і як-то тільки для тебе вичувається ймення, якого й не хтів би чути, — Світланк; та й далі ж що, — доходить чутка: на всеношну щось готується. Цей присмерк на горбах всиляє у зарошений зір миготіння сотень свічок, — розходяться люди од церкви, і вони малечими й парубчачими гуртами посталагунювалися на соші оддалік церковної брами, а й ще гурт тамо далі впроти емтеесу, і туто посеред цих гуртів і відбувається, — з вертикиївськими розбираються; їхній гурт не такий великий, навіть ще дружньо з нашим гуртом перебалакують і нервово підкурюють їдне в одного, — бо ще десь трохи та й будуть міситися; та все залежить од тої розмови між двома, і добре чутно кожне слово, — хто до яких дівчат ходить, і хто яке право має; корки повідбиваю, — а ти з житомирськими тоді не договорився, — хоч, поїдемо зара, — я не привів більш, ми не готувалися, — з Свєткою тебе бачили останній раз щоб; і вже таке рушення почалося; наші немов-то пасуть зосторонь вертикиївських, а ті одступаються купкою, глядячи на всі боки, і так помалу рухалися сошею за емтеес, де вже дорога повз школу низом; хто сміливіший, ще, тручись тинами, зіходили далі й далі, аж поки старші хлопці не погукували вшиватися додоми; і от вони, перебігши поза їдальню, хто городами, хто межею, позабігали у беріг, а там стежкою до шкільного інтернату, де учні з сусідських сіл ночують, і вже хтіли закрастися від кущів, бо якраз ті купами, то зупиняючись, то рухаючись, посували освітленим од школи сошем, наддаючи ходу під гору, щоб ще не раз пристоювати і біля костела, і аж біля клубу, — та коли це щось як бахнуло і захопило сяєвом аж півнеба од сходу, й вони позавмирали у цьому виярку, готові бігти на те миготливе сяйво; і ще б згадати, як бігли берегом, городами, перецибуючи канави, б'ючи коліна об храпу на дорогах, бігли навперехрести, вже й не думаючи про можливі сварки хазяїв, бо ж це таке сталося, десь там у когось горе і, може, й вони щось поможуть хоч своєю присутністю, — та враз те сяєво з того далекого часу і тої всеношної ночі заступилося оцим-го, теперішнім: так спалахує небо по заході сонця, вступаючи у темнотне своє існування; й уже інакша, ніж та, давнезна, тривога зсудомила тіло, і