хатинка, і діти повиростали, і я їх до толку довела, сама, без батька. А про його нічого й знать не хотіла. Думала, нехай мені Господь простить, якби вмер, то я хоч трошки спокійно пожила. Хоч і не легко. Де я його такого знайшла, питаєте. Ой, людочки, довго говорити, а мало слухати. Тоді, як ми дівували, було в наші роки важко. Побрели ми до Києва, щоб там десь лучче пристроїтися на заводі робити. То воно наче і добре. Наша бабка на карти гарно гадала, от ми і ворожили кожний день. До мене гарний хлопець із села довідувався, і любилися ми гарно. Думали, що ніколи ми з ним не розлучимося. Але ж чортові карти, й баба наша наворожила. Оце, каже, замічай оцього, оцього валета, а може, тобі і в сні присниться, то той буде тобі чоловіком. Ой, неправда, бабусю, в мене Андрій є. І нікого я не буду так любити, як Андрія. Але ж колись ми не такі були, як тепер дівчата. Ми колись, бувало, загадаємо сон і перед Новим роком, і в дзеркало заглянемо серед ночі, чи, бува, не покажеться суджений. І на Андрея напечемо пиріжків та закличемо собаку. От чийого пиріжка собака ухватить, ота і раніше заміж вийде. Отак собака по черзі буде хватать, поки не наїсться, й останнього може ще й загребти. О, кажуть, це вже щ помре, бо собака її пиріжка загріб. А ми ще під своїм ліжечком ставили миску з водою і робили містка з паличок, ой, сміха ж було, це ж ночую таке повинно приснитися! Хто тебе переведе через цей місток, отой і буде твоїм чоловіком. Чи перевів мене хто, питаєте. Ні, дівчата, не перевів, але побачила гарного якогось такого, що я його і не знаю. А як у мене далі було? Еге, розкажу, вже коли так вам хочеться. Було нас дівчат багато і зібралися ми піти погуляти. От зібралися ми гуртом та й
2(20) серпня Іллі пророка
3(21) серпня були на дні народження 15(2) серпня дощ 16(3) серпня дощ 17(4) серпня дощ 19(6) серпня холодний вітер дужий похмуро Спаса Павло Заєць помер 31(3) серпня Павла Зайця хоронили сонце тепло 28(15) серпня Пречиста Марфин день народження 11(29) вересня празник Усікновенія Глави день народження Валі і Ліди 21(8) вересня друга Пречиста празник 26(13) вересня Іван Риба кінчився 27(14) вересня Воздвиження празник Рибу хоронили 3(20) жовтня Сват Володя Куриченко Тасин брат помер 9(26) жовтня теплий день до обід туман 10(27) жовтня холодний сонце вітер 14(1) жовтня Покрова ясний день 3(21) листопада невеличкий дощик 4(22) листопада Казанська похмуро аж ввечері з'явилося сонце
7(25) листопада Ганна Головинова померла 14(1) листопада Покрова туман похмуро після третьої години вияснилось Валику два роки
жартуємо, сміємося, до нас і хлопці підійшли, і знайомі, і незнайомі. Ми там тихенько і поспівували, хто сидів на лавочці, хто крутився, хто що, як же то молоді. Ну як я була гарненька і трохи кручена, то я й відчула, що на мене хтось дивиться, геть мені так здалося, що він мене наскрізь пронизав. Ой, кажу, дівчата, я оцього хлопця в сні бачила. Тихенько ми перешепнулися, перезирнулися і позавмирали. Ой, кажуть, Люба, він такий гарний, що можна зразу закохатися. Дивись, хромові чоботи та галіфе яке, а сорочка корич-нява, під пояс. А гарний. Як хлопець цікавий, то вже й почав за мною придивлятися та на п'яти наступати. Та виявилося, що він на тому самому заводі робив, що й ми. Не раз було, як підійде та вхва-тить мене на руки і витащить мене по сходах аж нагору. То як же було в нього не закохатися, як він же, проклята душа, несе і не стомиться, і на ходу цілує мене і в шию, і в щоки. А раз так і вп'явся, як п'явка, у губи, що я і дихнуть не могла. А як випустить мене з рук, а я мов п'яна біжу. А дівчата аж не вдержаться, ой, яке тобі щастя, ой, як же він тебе любить. Ой, дівчата, я ж його не знаю, а вже закохалася, аж серце калатає. Ну от так ми й покохалися. А моя бабка все наказувала, а бач, а ти казала, що мої карти брешуть. Та ще й хабара з мене правила. Але знаєте, що в цього Павла та ще був і менший брат. Він одного разу побачив мене на самоті і каже, Любко, хоч він і мій брат, але я скажу тобі по секрету, не видай мене, бо й мені влетить. Якщо ти в силах відкаснутися од його, то відкаснися, бо з його чоловіка доброго не вийде. І думаєте що, він правду сказав. А де мій Павло тепер? Еге, де. Помер. Думаєте що, мої діти вже всі дорослі. А проте захотіли поїхати. Менший брат таки той, що мені радив не виходити за його заміж. Таки дав нам вісточку, приїжджайте, мовляв, так і так. Помер Павло. Я вже за його і забулася. Але ж діти є діти, вмовили мене. Там же його рідня. Але нічого, поїхала я з своїми дочками хоронити. А його рідні й кажуть, не плач, Любо, бо ти намучилася з ним так, як і ми. Не дай Бог. Як це я жила під таким страхом? А думаєте, у нас і любові не було? Ой лишенько. Та він же як захоче, то де та любов візьметься, так підлижеться, що й мертвий оживе. Ви думаєте, як у мене п'ятеро дітей, то й п'ять разів любов була? Еге, що вам казати, ви ж мене у такий гріх уведете, нехай вам грець. А скільки їх мало бути, та й нема, й на воловій шкурі не списати. Думаєте, так мені й обійшлося, коли б де не так. Як я вже почала на старості хазяювати, мій Павло почав до мене ходити. А вбраний так, як його були поховали. Прийде, ходить по подвір'ю, підійде до повітки і відмикне
двері і худобу повипускає. А там увіходить до хати, та й береться до мене так, як ще живий був. Та й мучив мене, стільки мучив, що вже не могла стільки витримувати, бо то ж було не один раз, а стільки, скільки приходив. Та й мусила людям сказати, що до мене мертвий Павло приходить. Ті почали радити, як би його збутися, почали казати, щоб зробила так. От я гарно вбралася, мов до шлюбу, засвітила світло та й поклала його під перевернуте горнятко. Тільки мій Павло до хати ввійшов, а він через каглу входив, я хапнула горнятко і його світло в хаті захопило, а він і каже а куди це ти зібралася. Йду на весілля, кажу. А де це те весілля. А в другому селі, кажу. А хто ж там віддається. Брат бере сестру, кажу, брат рідний бере сестру рідну. Та де це таке, каже, щоб брат сестру брав, де це, каже, щоб рідний брат сестру рідну брав. А де це так, кажу, аби мертвий до живої ходив. А він тоді як не сказиться, та й вже не пішов через каглу, а пішов у двері, і так тими дверима луснув, аж двері розсипалися. І відтоді більш Павло не приходив. Але мені спокою не стало, я оттоді з цих лікарень не вилажу. Лікарі не знаходять ніякої хвороби, а я їм не можу сказати, чого мені страшно. Кладіть та й годі. Мені не так Павла страшно, що він мертвий приходив, а тої хати, де його дух був. І тепер я шукаю такої хати, такої лікарні, де люди щось інше розказують. Бо то мені світ замикався на чоловікові та де заховатися од його сокири, а вже як мене було покарано мею любов'ю, що мені бабка нагадала, то я почала згадувати свого Андрея й шукати його по хатах і лікарнях. І чи це правда, чи ні, що кажуть про нього, що він вивчився й по світу їздить, і міста, і станції всякі будує, а люди з тих міст і станцій почали утікати і збиратися