30(17) січня Єгор М. Татаренко 1(19) лютого хоронили Єгора 4(22) лютого померла жінка Карпова 6(24) лютого хоронили жінку Карпову морозний сонячний 15(2) лютого похмуро вітер холодний Стрітення грязюка
14(1) березня день мого народження день ясний гарний 20(7) березня закінчується четвертий тиждень 21(8) березня п'ятий тиждень починається Пофальний 3(21) квітня Афанасій Головин помер
4(22) квітня вночі об одинадцятій годині дощ
5(23) квітня вранці дощ гарний 7(25) квітня Благовіщення 10(22) квітня Пасха прохолодно 13(31) квітня дощ цілий день 14(1) квітня дощ 17(4) квітня бризкав дощ 18(5) квітня бризкав дощ 20(7) квітня ввечері дощ 21(8) квітня вранці і ввечері дощ 27(14) квітня Пополуца помер сонце
6(23) травня Григорія празник
згадувати та допевнятися помилок і всього, то ще більш зненавидять вас; мудрі того минулого витербічують аж стільки, щоб їм вистар-чило для оправдання їхньої віри і мудрості, а лишки заховують та осміюють, а як ви до лишок хапнетеся, то це й буде те знання, з яким не сховатися ані в пустелі, ні в днині, ні серед світу. А ще вповів би вам про ворогів, та то буде знов сміх і кепкування, бо ворога давно не існує, бо ворог це той, кому ти з охочістю сьодні чи завтра пробачиш його наругу, а як добереш тями, що таке вселенське зло, то й ворог змаліє перед тобою, — але що вже на дощ небо жабуриться, вітер повіяв, да й усі яблука осуваються, а на руках балуки поробилися, схапуються баночки на калюгах, біг би оце-го бовтюхом рибу займати, та час весільну хлібину, час бочку людочкам розділяти, а коровай родині, а брезента скочувати та на віз попід сіно втушковувати, а ще ж вашого кашкета по хатах шукати, попід лавками чи весільняними, чи поминальними, а як і не знайти, то чарки діждатися, — вже-ек, і в цій пустелі знайдеться краплина для того, хто ще й не пив, хто й не обросився".
"Ой же ж, як зашуміли дерева осінньої пори, але ще холоду великого не було, хіба ж кожний рік буває холод на Покрову, коли як. Ця Покрова якраз передбачалася нехолодною. От я й згадала. Чуєш, Павло, це ж храм у Семигорах, може, ти мене пустиш на храм, це ж моя батьківщина, там же мої рідні, і батьки, і сестри, а ти ж мене ніколи не хочеш пустити одну. А чого тебе чорти понесуть одну. Ач, яка сяка-така штучка. Саму пусти. Ось тобі. Показує мені кулаки, як пудові гирі. Думаю собі, щоб вони тобі повідсихали, такому чоловічкові тобі. Мені ж бідні сестри і мати наказали, що ти, Любо, з ним до нас не йди, нехай він тобі провалиться, така звірюка, він всіма заколотить і попортить усім настрій, та ще й не одного на кулаки візьме. То Павлусю, пусти мене саму, дорогенький, пусти. Ось тобі, знов кулачисько. Як іти, то вдвох. Сяка-така розумна. Ну то як удвох, то й удвох. Зібралися і пішли помалу, а в самої душа лізе з ляку. Пішли помаленьку та й прийшли. Нас рідня зустріла, наче гарно, як не є, ці ж рідні, дочку стріти, як завжди, зустрічають гарно. А з-за рогу мені ціплять кулаки, мовляв, нащо ти його приволочила. Ну що ж мені робити, я ж від його не можу відчепитися, хіба ж можна від смоли відмитися. Але сиділи, погуляли, поспівали, це ж храм, уже вечоріє. Будемо, Павлику, ночувати тут. Що! Тут! О ні. Тут ночувати, у тещі, ночувати. О ні. Дамой, тільки дамой. Любка, де ти. Люба, де ти. Люба, вб'ю. Дамой. Ну, думаю, всіма буде колотити і лушперити всіх. Павлику,
Павлику, я ось, ось. Не довго думає мій Павлик і простягує своє ручисько. І за петлі угріб, мов тигр свою маленьку жертву. Так мій Павло хватав свою жінку Любку. Ніякі прохання ні батька, ні матері нічого не помогло. Потягнув свою Любу додоми. Ой, людочки мої милі, ой, рідні мої, дорогії, уже вечір темніє, а поки дійдемо до лісу, буде ніч. Якби іти, а то ж його треба вести, бо п'яний, як бика тягнеш. Увійшли у ліс. Та й страшно робиться, серденько калатає. Думаю і тихенько плачу, щоб, було, й не почув. Щоб він був оглух, така нечиста сила, а не чоловік. Та ще й не встигла здмухнути сльозу, як він уже кричить співай. Співай, бо мені скучно. Не встигла я й попроситися, як це, у лісі та ще й вночі співати. Співай, кричить знов. Угріб мене своїми ручиськами за шию, а я дихнуть не можу. А він кричить співай. А я, бідна, крізь сльози, якої ж тобі співати. А такої, що ти мене дуже любиш, що я в тебе добрий. Ой Боже, такої й пісні нема. Співай! Ну, буду. І закричала на весь ліс, аж луна пішла лісом.
Ой, мій милий, чорнобривий, я його люблю
Ой Боже, як скипів, якого це ти чорнобривого любиш, га, любиш, га, кажи, суко! На мене завжди кажеш лагідно рудий, а приспівуєш чорнобривому. Ой, буде ж мені лихо. Як лапнув Павло, що немає грошей у кишені! Як він заверещить на всю горлянку, де гроші! Ой, годино моя. Я ж не брала, не брала. Взяла. Ні, не брала. Взяла. Падай на коліна. Впала. Клянися.
Ой нехай мені руки повідпадають
нехай вони мені повсихають
нехай мені очі повилазять
я ж їх не бачила
Брешеш!
15(2) травня Валя мала дочку о третій годині дня вага три кг Леся
19(6) травня
Вознесіння
22(9) травня празник
Николая
29(16) травня Трійця Зіна Путова померла після обід годин чотири дощ 30(17) травня вдень і вночі дощ 31(10) травня дощ зранку бризкав годині о третій вияснилося 1(19) червня Кутову Зіну хоронили 4(22) червня цілий день дощ
11(29) червня дощ з обід
12(30) червня дощ 13(31) червня дощ 16(3) червня дощ після обід 30(17) червня Старощуківська Лена народила дочку 4(21) липня дощ 5(22) липня сухо 6(23) липня дощ 7(24) липня Івана Купала
12(29) липня Петра Павла празник цілий день дощ Вадику чотири роки 13(30) липня до обід дощ після обід вияснилось 17(4) липня Тані день народження день ясний і жаркий 18(5) липня вночі і вдень дощ 28(15) липня Володимира празник пугач кричав о десятій вечора
Ой Павлику нехай мені ще й язик відпаде як я неправду говорю
Цілуй ноги. Цілую. Вище, ще вище. І так бідна жінка лизала йому ноги аж до колін. Ну, тепер повірю, вставай. А бідна Люба аж здихнула. А собі думає, брешеш, бісова душе, я все-таки грошенята в тебе витягла, та й буде за що дітей обходити. А сусідку намовлю, як спитає чоловік у тебе, чи ти їй позичала гроші, то ти й скажи, що, мовляв, стільки й стільки. Питаєте, як ми прижили стільки дітей. Еге, він умів, як приголубить раз у рік чи на два роки раз, так і дитина. Він дітей то й любив, хоч і карав. А я верещу, кричу не чіпай їх, ти ж на їх не стогнав, як я. Бувало, зловить, кров пустить, а хоч рачки, а всеодно втікаю. Заховаюся у бур'яні, а він га-а, втікаєш. Бувало, що з сокирою стане наді мною, кричить зарубаю сяку-таку, а я поміж ногами, і втечу. Невеличка була, але вже так натренувалася, що й сама собі не вірила, що я могла від таких мук викрутитися. Було ж у мене п'ятеро діток, і я їх любила, і хотіла, щоб вони були хороші і щасливі. Таке материнське серце, і я боролася, і своє слово дотримала. Материнське. Коли ж ми купили хатину в другому селі. Ми думали, що там наше щастя, але ж не так наше щастя склалося. Були у нас уже й онуки. То вирішили вони приїхати в гості, та й не так воно гостювалося, як хотілося. Ранок тихий, сонячний, тільки чути, як річка шумить, і люди де-не-де з відрами коло річки ходять. Вскрізь гарно, мирно, тільки милуватися природою. Тільки в Любчиній хаті нема радості і спокою. Зайшов батько з сокирою у руках. А ну, ледарі, приїхали гулять! Забігаю ззаду, вибиваю сокиру і хватаю, і вириваюся з рук і тікаю, куди очі бачать. Як я дивлюся, то мої діти, син і невістка, коло річки одіваються, не дав батько в хаті одітися. Отак і погостювали. А я бігала по кущах та попід чужими хатами. Та ще й на роботу треба було ходити. Але думала, думала, то треба заглянути до хати, по дорозі йдучи на роботу. Ранок такий тихий, та світлий, тільки хвильки ранкові по річці виграють. Але як його підійти до хати та заглянути хоч у вікно, та ще ж і треба оглядатися, щоб із-за рогу не вперіщив якою патерицею по голові, або когось іще. Коли ж побачив мене і виходить, але бачу, що не буде битися, злість перегоріла. А він як не бував коли сердитий, то добрий був. Тільки це рідко бувало. От він мені й каже, що хотів, те й зробив, тепер будеш під тином. Я ті гроші, що дали за хату, забрав. Та й ось тобі на. Ні хати в тебе, ні грошей. І бувай здорова. І пішов. Як мені, людоньки, не жилося з дітьми, скільки лиха я набралася, але була в мене і