28(15) червня свахи Саньки чотири роки як померла 30(17) червня за радіво заплачено до першого липня 1(18) липня треба платити за радіво 7(24) липня Валя Шмаченкова родила хлопчика Івана Купайла
9(26) липня розкрили школу
10(27) липня зранку дощ і до обід дрібненький 12(29) липня Козиренкова Оля родила хлопчика
0 шостій годині ранку жаркий день гарний Петра Павла
17(4) липня Тані день народження 25(12) липня дощ 28(15) липня празник Володимира сильний дощ був
1(19)серпня Лени день народження 3(21) серпня Ігор Швець помер 14(1) серпня Маковея 18(5) серпня з другої години дощ
1 під вечір сонце 19(6) серпня Спаса годині о третій ночі дощ
28(15) серпня Перша Пречиста
4(22) вересня Ганя Котичка померла 6(24) вересня Валерка помер 11(29) вересня празник Усікновенія Глави Ліди і Валі день народження
втікали в поле, в ті ями, де бомбили, і вони там просиджували в снігу, і душа тремтіла, чи від холоду, чи від ляку; а хтось верхи прискаче, скаже, що вже нахватали молоді і виїхали; та туди і сестри її двоюрідні попали ще молодими дівчатами; полонені стали поселятися по квартирах; жили і гуртувалися; бо німець і не думав вертатися, пішов і пішов; у її тіток був Ваня Федоров із Ленінграда і Сергій, сибіряк; ну й багато; коли їх стали підозрювати, вони вийшли в ліс; ночами тільки пробиралися в село, щоб набрати харчів; і знов у ліс; вона дуже боялася, бо жила коло батьків; ще батько нерідній, міг щось і сказати; одного разу в лісі було вбито троє німців, і роздягнених; їх німці знайшли і приталабанили в село до сільради; правда, староста Більмович був такий; людей своїх жалів; і мусив служити, бо, як кажуть, його поставили; був тоді німецький наказ, якщо буде вбитий поліцай, значить сто душ селян убити; а якщо німець, то триста душ; загадали людям до сільради, і вони не знали, чого; підходять, бідні, і лягають, хто в саду, хто за хатами; бояться ж; а в цей час староста щось надумав; сказав, що не в їхньому районі вбиті, і не вони винуваті; але село їхнє було оточене; ніч тоді була дуже темна, і сильний дощ ішов; в ту ніч, мабуть, і кури не спали, не те що люди; її мати каже "давай втікай хоч ти з села, бо поб'ють усіх"; "куди ж мені, мамо, нехай уже разом, що вже буде"; мати до неї з криком та сльозами "ти ще молода, та дитина, та чого тобі гинути від німецької кулі; вбирайся та переходь аж до Ружина, до свекрів, то там тебе ніхто не знає, там і переживеш коло свекрів"; погодилась, ідуть; темрява, дощ, холод; бредуть до Білоцерківського соша; а там же німці валкою йдуть; її матінка провела кілометрів п'ять від села; от уже й соша; треба його перейти, щоб добратися до другого села Вербова; поставали вони під телефонним стовпом, немов захисту в нього просили; поплакали; та й нема коли довго прощатися, бо буде видно — не пройдеш; от вони полізли через канаву та на соше; і знов у канаву, і на дорогу, яка вела у село; хоч вже не видко було матері, але вона відчувала, що вона їх з дитиною оплакує; а донька коло неї шльопає по грязюці; мокрі ноги, похололи від холоду; не хотілося вже й жити, як подумає, що попереду сорок п'ять кілометрів по такій погоді з дитиною; пройшли вони село; ніхто не побачив; ніхто не спитав, куди їх несе доля в таку погоду; вийшли за село, перевдягла свою Оленку в сухеньке платтячко, а мокре знов у чемоданчик; а черевички зняли зовсім, бо в них уже не можна було йти, намокли; зв'язала їх і каже "мамо, дай я буду нести"; на паличку і взяла на плечі, і пішли вони;
стежинка конюшиною скошеною вела десь до лісочка; а там десь на Бровки треба попасти; ой, лихо, як вона дивиться, паличка на плечах, а черевичків немає, згубилися; "Лено, де ж черевички"; вона дивиться, таке зморене, мокре, нещасне дитя; дивиться вона та й думає, "Господи, чи ти там є; що це робиться; за що люд страждає"; вона не знала вже, чи володіла собою, чи була зовсім без пам'яті; а мабуть таки і була без пам'яті; не петрала нічого вже; це вже почався Лісок, така зарощена канавка; каже "сиди тут, нікуди не йди, а я вернуся пошукаю"; Олен-ка присіла, а вона побігла, мабуть, з півкілометра назад; думає, ще трошки, ще трошки, та й вернеться; ой, Боже, чує, десь гугукає німецький літак; дивиться, кружляє над лісочком; "ой" закричала сама до себе "ой дитино, ой Леночко, нащо ж я тебе там оставила"; біжить, кричить сама до себе "ой, що я наробила"; добігла, а вона сидить під кущем "мамо, я боюся, он літає самольот"; витягла її з-під кущів; поставали та й стоять; а він, фріц, як сказився, шугає кругом, щось рздивляється; бояться зайти в лісок, буде враз строчити, і стояти бояться; що хоч роби; так вони стояли півгодини; чи від холоду, чи від страху трусило ними, як малярійними; і Оленка її тремтить, притулилася, обняла ногу рученятами; думає, виправила їх мати; називається, рятувала від смерті, а тут загинуть, ніхто і знати не буде, і ворони рознесуть; але їм удалося перейти той маленький лісок; доходили вони до Бровок, залізнична станція; там вона вже йти не могла, бо доводилося нести Оленку і на плечах, і під рукою, як в'язочку дров; а ще чотирнадцять кілометрів попереду; проклинала і німців, і німкень, і німченят; може, там не всі винуваті, але всеодно проклинала; добралися вони в
13(31) вересня два роки Хрущову як помер
14(1) вересня Семена
18(5) вересня
померла Хрипчиха
Липистина
21(8) вересня Друга
Пречиста
27(14) вересня
Воздвиження
14(1) жовтня день
похмурий Покрова
15(2) жовтня дощ
до обіду
26(13) жовтня
маршал Будьонний
Семен
30(17) жовтня
хоронили Будьонного
маршала
1(19) листопада
сніг перший
2(20) листопада
сніг Бутенко Коля
в Червону Армію
пішов
3(21) листопада Валя приїхала 4(22) листопада Казанська празник 15(2) листопада Віктор поїхав ... 17(4) листопада Малота Фекла померла о шостій годині вечора 19(6) листопада Феклу хоронили 26(13) листопада сніг потрусив 27(14) листопада а сьогодні розтав Заговки 7(24) грудня Катерини 13(30) грудня Андрея Андрея Вови день народження 14(1) грудня Андрея 16(3) грудня дощ зранку до вечора
Крилівку; зовсім було темно; свекор стояв на вулиці з палицею; кудись, мабуть, зібрався йти; вона ще до ладу не знала, котра хата, але старий побачив, що хтось вовтузиться; спитав "а це що за холера суне"; вона сказала "тату, рятуйте"; "ти диви, чого це"; зайшли вони в хату і впали на ліжко, намощене соломою і накрите рядном; і, мабуть, спали добу; а потім почалося нове життя і нові тривоги; там так само німці забирали в Германію; такий само німець керував, як і там; його прозвали Жовта Муха, бо на ньому був такий костюм на колір жовтої мухи; розказала своїм, як привезли побитих німців до сільради; староста хоч і староста, але він стоїть за своїх людей; не хотів горя в селі; він їм казав, що ми не відповідаємо за цих німців; вони побиті в лісі; то не наш район; але він не подумав, що в лісі теж люди є; от вони поїхали в ліс, хоч лісу й боялися, бо вони казали, що тут кожний кущик стріляє; в лісі був невеличкий хутірець; тоді фріци добралися туди, і люди побачили, що появилися німці вже не на добре; хто встиг, повтікали до лісу; ну а з іншими розправилися по-своєму; нікого не пожаліли; і ні малих, і ні старих, а молодь забирали і гнали в Германію; так от Більмович думав, що німців одведе від свого села і все буде добре; але люди клали голови і не знали, за що; то не життя було; часто шнирили по хатах; давай в Германію; її вже знали, хто і чого тут опинилася; стали заглядати до хати; свекор її переховував, де тільки міг; один раз їй запам'яталося на все життя; прибігає сестра чоловікова, Параска, каже "ховаймося, бо ходять там по Перегонівці"; що робити; поки вони думали, то свекор на горищі вигріб в ячмінній полові дірку; каже "залазь сюди"; ой, Боже, думає, як там сидіти в цих устюках; ну, шурхнула туди, і її свекор накрив і притоптав; це ж було напровесні; сніг ще лежав; але де-не-де порозтавало; чує, гомін по дорозі; вже в дворі; це ж, чує, Жовта Муха, і ще чехи; ну й, звичайно, поліцайчик, тільки не з їхнього села; від страху вже нічого не пам'ятала; думала, залізуть на горище і почнуть пороти багнетами всю солому; і поцілять в голову; чує, лізе вже на горище і починає гребти над головою; думає, ну, все, капут; коли це свекор "вилазь, ходім"; був дуже добрий дід; ну, дай Бог; як вона подивилася на себе; їжак; сіла та й плаче; що ж їй тепер робити; не витрусити і не вибрати; з неї всі стали сміятися, свекруха, брат, Параска; ну, кажуть, офіцерша, ти ще такого не пробувала життя, то звикай; та як уже гірко не було, але вона хоч маленький захисток мала; й цим була рада; а тут ще одне лихо сталося; потрапив у полон її Гриць; якось вдалося йому вирватися від фріца; і дістався до своїх рідних; жили