"запам'яталися мені ці трудні роки 1932-1933; уже мій вітчим подав заяву в колгосп на ще десь 1930 року; послали його на курси трактористів; пам'ятаю, дали йому трактора ЧТЗ, радий такий був; все говорив "порівняю усі поля, ні одної межі ніхто не побачить"; а 1932 послали мене на курси виховательок; це було нас трьох, була я, Марусичівна, і Окраїнець Надька, дівка здорова, з великої сім'ї, бідної, і ще одна жінка без дітей, Желіхівська; курси були недовгі, місяців три, бо весною 1933 потрібно було відкрити ясла і садочок; село наше таке було велике, дворів з тисячу, колгоспників було вже багато, там дехто ще записувався, бо старі люди казали, що як записатися в колгосп, то це вже віддав душу чортові; отож дехто боявся цього чорта; то уже почалася весна; поки ми закінчили курси, нам уже приготували приміщення, розкладачки для дітей, повариху, ну і з продукти дещо; бідно було дуже; і от від страху коси дибки ставали, — як я буду з цими дітьми, і скільки їх буде; але нічого, Бог мене не обідив; садочок відкрили в домі багатого, була і кухня, і комора, і столова для дітей, спальня була невелика; викликав мене голова колгоспу і каже "так як ти молодша, будеш бігати до радгоспу, там і лікарня близько; случай чого, діти будуть всякі, і хворі, і голодні; одержуй у коморі одежу для дітей і працюй, дорогая"; я перелякалася, як мені тицьнули паку одягу для дітей, і мене вразило, як я розпакувала цей міх, — платтячка з жовтого ситцю і костюмчики теж такі; думаю, це ж їх доведеться одягати й роздягати; прийду додоми, плачу, мені ще й вісімнадцяти не було; "нічого" каже мати "будеш з собою брати Ганю, а я буду забирати Женю в ясла, тут ближче"; оце то так, Гані три роки, а Жені два роки, мати день у день на роботі, вітчим добами не приходив з поля; от, думаю, ударна бригада, ще цю Ганю волочи за собою далеко; що мене тішило кожний ранок, біжу із сестричкою, яка природа, як спущуся від церкви, ставки, зелено, ідеш і дух радіє; то там, то там рибка плюсне, хвильки підуть кругом і зникнуть; вороння як каркне та здійметься, наче чорна хмара, закриє небо над ставком; жінки з сапками тягнуться і дітей тербічать на руках і плечах; не так уже часто, але бувало, що мене відпускали додоми на півгодини, щоб я набрала груш; в нас дома таке правда було багато груш, і мені не
жалів ніхто, бо ніколи нікого не було вдома; бігла, спішила, щоб скоріше; коли прибігла, то дуже зраділа, застала вдома свою матір, вона на городі жала жито, було трошки посіяно; і я з радощів сіла на межі, щоб сказати, чого я прибігла; я стала хвалитися, що нам добавили в садочок хліба; повариха напекла хліба, такого гарного та пахнючого хліба, і ще казала мені, щоб я принесла трішечки здору, "то я вам дам оці шишки, що повилазили з буханців"; ну то попросила у матері; цдти подивилася на мене, але потім таке сказала, що "трошки вріж"; не встигла я встати з великою радістю, бо мені таке було радо, що я принесу торбу груш ще й сала до шишок; ми ж могли поласувати новим хлібом; мати ж не розгинається, щоб закінчити, бо завтра знову в поле, — але сталося не так, як думалося; йдуть по дорозі трьох хлопців; одного я знала, тому що з ним була з першого класу і до третього в одному класі; інші були не наші, присилали чи то з району, чи то звідкіль, наче активістів на допомогу чи то агітаторів; але річ в тому, що їх в селі називали активістами; як з кілка "тьотю, идемте з нами в контору, викликає голова колгоспу"; мати як стояла, так і пішла; я взяла своє і собі побігла біжком; вручила я свою ношу на кухню, і Бліндар нам пізніше вділила по шматку ще сируватої шишки, і намазано здором; та мені чогось радості не було, я думала про матір; ввечері, коли дітей розібрали, я взяла свою сестричку Ганю і полопотіли галопом додоми; прийшла додоми, не було ні матері, ні малої Жені з яслів; я тоді побігла забрала з яслів ще меншу сестричку, воно було дуже кволе дитя; можна сказати, що на неї і надії не було; приходжу додоми, матері немає; чогось зробилось тяжко на душі; це потрібно було в жорнах намолоти
19(6) листопада помер Андрій Іванович маршал Єременко 21(8) листопада маршала Єременка хоронили 27(14) листопада Заговки
1(18) грудня сніг перший
6(23) грудня свайба у Грошової Лени у Лушкіної грязюка похмуро 7(24) грудня Катерини 13(30) грудня Андрея
17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Николая 23(10) грудня народила Галя Славчина 26(13) грудня ввечері помер Василь Кордома
27(14) грудня дощ на обкладинці вкінці досипала квочку 16 липня
1971
7 січня Різдво
29 січня дощ
24 лютого Зіни день
народження
27 березня
дощ цілий день
6 квітня рік
Саші як помер
22 квітня перший
тиждень од Чистого
четверга
29 квітня два тижні 15 серпня свайба у Мелькиної Мазурняк дочка
18 вересня дощ
19 вересня дощ
20 вересня дощ
крупи і жита і зварити вечерю, бо прийде вітчим, поїсти обов'язково йому треба було щось гаряче; це була для мене новина, тому що мене мати ніколи не змушувала варити їсти, та ще й в печі; вона, бідненька все говрила "ти як напхаєш соломи в піч, то ще й хату запалиш"; прийшов батько з роботи, весь чорний, тільки очі блищать; мати йому завжди зливала теплу воду і тримала на плечі рушника, щоб він втерся; і все говорила "ой Максиме, який ти чорний", а він завжди казав "я чорний, зате хліб буде білий, не журись, Маринко"; а в цей вечір нема десь Маринки і нема кому зливати води і подати рушника; мені було не до того, і я, сказати, не любила, коли мати так упадала коло його; мене аж зло брало, я все зі злістю думала "ото любов яка"; на ранок вітчим Женю поніс у ясла, а я з Ганею в садочок; вийшла на вулицю, вузеньку, усе зелене, далі церква, з якої я малою не вилазила, всі ікони з подружкою виціловувала; далі — старий клуб, колишній попівський будинок; я пригадала, як ми пішли перший раз у кіно; кіна, певне, були тоді ще німі; а людей було повно набито, на лавочках сиділи й кругом стояли; старіші позалазили наперед, бо що ж воно за кіно; і як пустили кіно, то в першу чергу почав іти поїзд, і він пішов просто на нас, і все ближче, ближче, і вже на весь екран; тоді було дуже смішно, як передні люди почали вищати і таскатися назад, хто як міг; це була така сміхота, поки всі зрозуміли, а баби це взагалі ляки тоді були; говорили "це всеодно там сидить нечиста сила"; мене, було, зразу сміх розібрав, як згадала це кіно; потім ми спустилися до ставка і сховалися в зелень, яка вже веде і до контори; це був там центр; там і аптека, і магазин, і колгоспний склад на зерно; і що ж я там бачу, — з двору, від сарая, виводять жінок, і несуть спереду на палиці прив'язаного мішка; тепер це страшно сказати, що це їм дали прапор і написали "штрафна бригада"; чую, мене гукає мати, щось мені сказала, я вже не розібрала; я за слізьми не бачила нічого; так мені стало тяжко, — які жінки зовсім не ходили на роботу, то попали туди; а моя мати з дня на день; лишилася на день пожати жито і попала в штрафну бригаду; прийшла ж таке на роботу, вся в сльозах; по молоко я вже відмовилась йти, і день був дуже тяжкий, все думала, як матір вирвати з того полону; таке діждалася вечора, забрала Женю з ясел і пішла до контори; якщо мені не вибило пам'ять, був тоді голова колгоспу Хоменко якийсь, жив коло цвинтара; я ж до нього із слізьми "випустіть матір, що я буду робити"; а він мені "нічого їй не зробиться"; де ж правду шукати; йду до хліва, а там стоїть мій однокласник; кажу "Андруша, випусти