дає, аби веселилися щасливо, здорово, хай вас Бог благословить; а надвечір уже й не донести, то по дорозі лишають де у родини і йдуть знов дальше, і од кождого дістає повісмо льону. Й далі ж то не догледіти, мов даленіє так все, мов-то людство ціле зібралося на одне весілля, а молодят не видати; коли ж це повблизь зору та рідні такі купчать барвінок та просять старосту благословити рівняти і раз, і другий, і втрете; та іншим жінкам оддають, що плетуть вінці; з зеленого кубочка розсипала сї руточка; ой, мала б вже молода прийти, та косу пора розплітати, бо перш брат розпліта, та знайде в косі гроші, кидає роботу і втікає з грішми; та й вже не так, що бачить весілля, і людство, і найрідніших, не вона молода а чи мати, а мов на суді допитуються, де то була і що бачила, — і не голосом її, а тим-таки питаючим переказують їй і для неї; то, бач, вже не ті весілля, не той люд, що вона гадала; але ж скаче віночок, скаче, ой чогось бо він хоче, хоче він червоного від пана молодого; а чи ж не в церкві ще молоді, чи ж не просять священника о благословеньство двічі і тричі; а чи ж не в хаті і староста благословляє, та не йнак, а "стало тих двоє діточок перед Господом Богом і перед всіма святими ангелами божими, перед своїм рідним татом і перед свею рідною мамою, перед своїми дідусями і бабусями, перед своїми братами і сестрами, перед своїми тітками й дядьками, перед сусідами близькими і далекими, перед подружками, з котрими дружила, і може кому догорила або домовила, а тепер вона стоїть покірна, а я за нею повторюю, а ви би її відпустили і її благословили в щасливу годину на посаг сісти", — не додивитися весіль радісних, якимсь маревом і сни укриває, такі крадії попричаювалися на злодійство снів, всяке видиво закривавлюють, половою усівають; лиш чути ще трохи співів; мама плачучи зачинає "ой злинуло два ангели з неба", а дівки дальше співають "ой злинуло два сивесенькі з неба"; а там як молода мала стояти коло стола а далі і йти вже й сідати коло дівчат, то дівчата ще дальше "ой стали ми собі по ангельській мові", а за ними молодесенькії старости "ой посію я у полі льонку нивку"; пождіть же ви, одкрадачі снів, хай хоч у слусі, як не у зорі дочую співів милих; як вечеря, то дівчата "заходять нас вісти, хотять нам дати їсти"; тепер їдять капусту і знов співають "возьміть собі тоє, нам дайте шо гиншоє"; коли вже все з'їли, співають "де два соколи гніздо в'ють, там старости пиво п'ють" [...] а й другий день; просять старосту, родичів і родину о благословеньство; мовить матінка, мовить, най тї Бог благословит. Затісно і в сні, бо родина а незліченна; як було вільно та просторно перед цим,
то не дає дихати нині; аж коли й ця панія геть у білому розколошмачує й рештки сну, така це їй прикрість, що не вона на весіллі мати, про цих бідних їй клопіт та як не пробачить їм ввік, а весілля на похорони перекидає, бо раз прийняли її за жебрачку, то хоч і не прогнали, також погостили, але осібно, ще й на прощання а геть не дали нічого; то їм тепер весілля збідніють, брикатимуть собі на вжи-рінню й балях, дарма що сидітимуть у сльоту по хатах дуже часто навіть о бульбі посоленій; хай думають, що то допровадили до всього фабрики; але й що-кожна думка маліє, чи там де затісно а й просторо; роз-кублюється темний світ меї хати допитуванням, а де ж той наймудріший, що хтів і мене втопити і сам топився, а не побажав лишитися сам-їден, аж-но всі вимруть; бо ці вішні потомлюють і найнезмирущішу силу. А то-б ти бажала, паніє біла, усякого замикати і суд вчиняти, та й вгавила з переситу, коли то ці одвірки потверділи на залізо, а хати в такий статок вбулися по грабуваннях вікових, аж найдрібніша річ на таку ціну вабить, що де там котрій-і; не в гадку тобі, як кожному вільно упхатися до оцих хоромів, та повороту не бути; замикано ізнадвору, і світ лагіднішає: от десь вернеться господиня, не всі ще шляхи ізміряні. То сидімо тут вдвох, — бо світ дочекався, що вішній вішньому скаже, от тільки гадки позбувся, де та коли, усе визираючи на горбах якої познаки; а мудрості й не було, бо й названня не знали, бо ветхі заручини вішнього і невішнього, бо води втяжіли і не приймають у себе, як дотепер поглинали усякого зохотуючого; страх змалів і не позначує на вмирущість, душа випорснула і зажила собі поряд, їй тутечки тра добувати. Диво з див, а чудуватися нема чому, — подосонце до обід до вечора нахмарило 8(26) листопада зранку туман годин до одинадцяти вдень сонце і похмуро тихо 9(27) листопада зранку туман і мороз а вдень похмуро і сонце трошки показувалось вітер сильний і дощ з снігом пролітав ввечері К.Віталій І. поїхав в Київ 10(28) листопада вночі сніжок а вдень дощ і розтало холодно вітер 11(29) листопада холодно вогко і дощ ляпав
12(30) листопада вночі сніжок мороз а вдень розтав 13(31) листопада вранці мороз а вдень розтав град болото сонце трошки показувалося 14(1) листопада Валіка день народження хмарно вдень прохолодно град а ввечері тихо тепло як весною 15(2) листопада приморозок холодно похмуро 16(3) листопада похмуро з п'ятої години сніг вночі хурделиця 17(4) листопада ввечері дощ вночі вітер сильний завірюха снігу навіяло по метру по пів метра 18(5) листопада похмуро дощ ляпав
прошувалися в світів, що ні з-одного в інший, ані в одному котрому; який світ, яка вішня сила знемічніли на утомі, а ради ніхто не дасть; то-ти, паніє біла, не гайнуй мою постіль, не торохкочи рогачами й горщиками; додивляймося сни найлюбіші, бо де ж ти бачила, на весілля прийти, а весілляном не бути. Смішно й тобі, — от-то-т".
"Не дери-но так очі; це не край самогубців; було трохи цих жінок віку не знати якого, що тямилися у житті, а як вас усіх перебуло тут процесія за процесією та порозповідали світові не які ми, а що з нами, то десь враз набралося і своїх гудзуватих, на позір таких, мов-то вони вздоровили цілу націю діток, а самим уже вагота навідуватися, як то перш з докторами зі світу, то вже ці секретарки, придобрілі на вселенському горю, та мученики колишні, що про своє мученство все оповіли, а всеїднак їх май за мучеників, і чось більш кіля них стає секретарок і зизоокеньких, так же ж їм ув подобу нові ці ідеї та свобододійство, — то хто з кого сміється; чи ці жертви такі вже жертви, що ви нагоджувалися та допевнялися, от які жертви, та й мали заробок і славу по смітниках світових, а чи самі так знелюдніли на пожирі недоїдків, аж вам не що інше й не подавай, як одно жертви а й жертви; та доки ви бубоніли щось про блукання і неможливість, пустелю і чудеса, тут пів-народа змішалося з пів-народом ще оддавна і склали собі неввибутну уяву про неможливість утечі і повертання, — о-о-в, скіки вам ще сюди прибувати. Ще таке щось нечуване перейде осереддям цього краю, на такий уселенський процес віку вистановиться, та забракне і щирості вашої, й хижості, як то мовби ви захочете оповісти, але то такої мови залізяної запотребується, такого звірячого присмаку на щелепах, що де вже кому-і; а доти. Вітають вас з рушниками і хлібом-сіллю, ще-но ви з припухлими баньками виповзаєте з автобусів, ще-н мляво наводите об'єктиви, і ці весілляни, оці всі вітаючі вас замість веселенько і завчено ошкіритися проблукують таємними поглядами промежи вас, — так ви щоразу з'являєтеся то зарано, а то запізно. І що ж кому бачиться з-оборот спин, з-потойбіч думок, — а при-сниділа гадка, що то вже не-в-силі допитуватися поперед кожного суду; не-в-силі вистежувати злодіїв і вбивць, бо все менш стає-що-красти, що-вбивати; посумнілий люд перечіплюється гуртами, де що забрато, де й що лишилось життя, — лінькуваті слідчі та судді прив'язують вічного злодія по-собачи у бобику і намахують, хто перший трапляється; йдіть-но сюди, розпишетесь; та я ж нічо-ого; стоїть і той бідний Михайло в воротях, ото відкупив задешевше крадену пилку на бензині; та хіба ж ти не знав, в кого брав. Але ж і