Тільки Кривенька задибуляла до качок (а від хвилювання й каліцтва вона падала і плуталась у траві), весь табун раптом закрякав, загомонів — неспокійно, стривожено, затряс на неї дзьобами. "От тобі й на! — здивувалась баба. — Свою не впізнали? Та гляньте, це ж ваша!" А табун гомонів, наступав, погрозливо витягав шиї.
Кривенька злякалась. Вона присіла. Тихо, скривдженим голосом озвалась до своїх: "Невже забули? Це я, руденька". Підвелась і знов пошкандибала до гурту. Птахи захвилювались ще дужче, і коли Кривенька придибуляла до них і покірно схилила голову, найсердитіші — а то були старі товстобокі несучки — одна поперед одної вихоплювалися із гурту20 і скубли, відганяли її.
— Та чи ви здуріли! — обурилася баба.— Цілою оравою21 — і на кого? На скалічену птаху!
І подумала баба: може, Кривенька й досі пахне лисицею?
Поки бабуня роздумувала, качки бунтували, скрикували, вже й молоді почали вибігати з гурту, щоб і собі вскубнути22 калічку. І тільки селезень-вожак гордовито стояв осторонь, згори поглядаючи на збунтоване птаство. А коли купою підбігали до Кривенької, він різкувато крякав, сварився, і птахи відступали назад.
Потім селезень забив крилами, гукнув на весь вигін.
"Годі! — так можна було зрозуміти його сигнал. — На річку пора!"
Ще якусь мить табун кричав, невдоволено товкся на місці і все-таки, видно, прийняв Кривеньку. Бо коли вона підвелась і якось принижено, винувато задибала слідом, на неї вже не накидалися, не шипіли, хоч, правда, і поглядали в її бік не дуже ласкаво.
Потяглась Кривенька за всіма до води.
Мабуть, їй гірко було шкутильгати останньою, але вона розуміла: тепер їй завжди тут місце, десь позаду-позаду...
Табун вже спустився до річки, давно вже купається під вербами, а Кривенька повзе ще горою, де смажить сонце23. Присяде, відпочине трохи і потихеньку дрібоче далі. Останньою поверталась вона й на ферму.
І баба Ганя тривожилась: чи не підстереже її лисиця, не схопить знов, нещасну, десь у бур’яні?
Бабине серце тривожилось недаром.
Одного вечора Кривенька не повернулась на ферму. Не було її й наступного дня, не було цілий тиждень. "Пропала моя сердега", — з жалем подумала баба Ганя. Та якось в обід, в найбільшу спеку, коли всі качки купались на річці, стара почула під вікном сторожки знайоме крякання. Так тихо, лагідно подавала голос тільки її Кривенька.
Вибігла баба на подвір’я і охнула. Знайшлась! Стоїть руденька птаха, головою припадає до землі, ніби кланяється чи просить у баби пробачення. І як схудла! Наче аж висохла, і пір’я на ній настовбурчилось, як і тоді, коли хворіла.
— Де ж ти була? — заохала баба. — Де ти пропадала? Мабуть, нічого ж не їла?
Винесла з комірчини води, насипала проса.
І качка одразу накинулась і на воду, і на просо, шульпотіла, визбирувала дзьобом корм, а потім запивала водою. Наситившись, вона ще раз покланялась бабі і глянула на неї так, як уміють дивитися тільки птиці: голову схилила набік і одним оком уважно зазирнула старій у лице.
Кривенька ніби щось очікувала, ніби питала дозволу: ну, то я піду, добре?
— Та йди, йди, голубонько, — промовила баба. — Тільки бережи себе, повертайся з качками.
Але в тім-то й секрет, що Кривенька не повернулася. Ні ввечері, ні на світанку. Прибилась вона на ферму тільки через три дні і знов у гарячий полудень.
Схудла ще більше, здається — пилом сухим припала.
"Де вона блукає? — сушила собі голову баба. — Може, в бур’янах ховається?"
Нагодувала Кривеньку і, коли та пошкандибала з подвір’я,— за нею. Це не сподобалось качці. Вона стала, витягла шию і стурбовано крякнула на бабу Ганю. Мовляв, не треба, не ходіть за мною. Жінка одвернулась, ще й рукою загородилась: та йди собі куди хочеш. У мене своєї роботи до пропасті!24 Он каченят малих дві сотні, і кожне доглянути треба!.. Але тільки руденька зашкандибала, баба нишком подубуляла услід. Качка знову зупинилась. Ще раз сердито крякнула на господиню.
— От Господи! — відмахнулась Ганна Іванівна. — Та я хочу шпаків поганяти. Гат-тя! Бач, як всілися в людей на шпанку!25 Аж гілля угинається. Пірг-гай!
Стара затрималась трохи на стежці, а Кривенька тим часом пригнулась і шуснула в кущі26, в густу траву. Швидко, як тільки могла, тікала вона від баби, пірнала під листя, змійкою повзла між полином. Качка зникла, сховалася в гущині, баба лише бачила, як десь попереду легенько схитувались вершечки бур’яну. По тих вершечках, що кивали їй, баба й гналась за качкою, мліла на спеці, заплутувалась у рясній своїй спідниці, але все-таки не відставала./span>
Довго вони кралися в берег. Пригінці27, перебіжками28, ховаючись одна від одної. Птиця раз у раз прислухалась, виглядала з трави: чи ніхто не стежить? І тільки вона визиркувала — бабуня враз присідала й ховала голову в бур’ян.
Словом, обхитрила баба Ганя Кривеньку. Підгляділа, де вона обжилась. А качка вибрала собі місце гарне. За осокою, на острівці, стояла трухлява, поколота від старості безверха верба. І якраз над водою чорніло в ній просторе дупло. Туди й полізла качка.
— Ач яка мудра! — усміхнулась бабуня й витерла хусткою піт. — Ловко ти влаштувалася!29 Над водою! Прямо з річки — в дупло. Там тебе ніхто не дістане — ні лисиця, ні хом’яки. Живи!
Рада за птаху, заспокоєна почовгала баба Ганя потихеньку до ферми. І думала дорогою, що Кривенька, мабуть, нанесла в гнізді яєць, бо з дупла виглядало пір’я й сухе, втоптане листя.
Минув ще з тиждень, а може, й більше. І от якось уранці почулося на порозі сторожки веселе дрібноголосе качине лопотіння.
Стара виглянула й від радості аж засвітилася. Дивиться — Кривенька не сама прийшла! Ціла сімейка з нею! Привела на ферму восьмеро маленьких жовтобоких клубочків і гукає в сторожку: "Приймайте! Ось нас скільки! Чи прогодуєте всіх?"
Прудкі пухнасті каченята, які народились на волі в дуплі, жваво лопотіли, щось визбирували на порозі та все пригортались до своєї матері, до її крила.
Баба Ганя стояла, мов заворожена, дивилась на ці пухнасті клубочки, що перекочувалися у неї під ногами, й щасливо зітхала.
"Ну й слава Богу, ну й добре! Не буде Кривенька самотньою".
Так, тепер у Кривенької був свій табун. Невеличкий, але дуже дружний. Тісною купкою мати з дітлахами йшла на річку, турботливо їх стерегла, повчала, а ввечері приводила додому.