"Прокопе, сьогодні ти повинен вирішити. Я вже вирішила і не жалкую. Прокопе, в цю останню хвилину я тобі заявляю, що кохаю тебе і чекатиму, скільки буде потрібно. Якби навіть ми мусили на деякий час розлучитись — а так і повинно статись, бо твоя дружина не може бути твоєю коханкою, — коли б нас на довгі роки розлучили, буду тобі покірною нареченою; і це саме — таке щастя для мене, що я не знаходжу слів для цього; ходжу по кімнаті, як зачарована, і повторюю твоє ім'я. Коханий, коханий, ти не можеш собі уявити, яка я була нещасна з тої хвилини, коли це з нами сталось. А тепер учини так, щоб я справді могла назватись твоєю В."
Прокоп не зовсім розумів, про що вона пише, перечитував листа багато разів і не міг повірити, що княжна так просто пропонує... Він хотів до неї побігти, але не знав, що робити з розпачу. Це, певне, якийсь жіночий вибух почуттів, що його не можна сприймати серйозно і важко взагалі зрозуміти. Поки він так розмірковував, прийшов до нього oncle Шарль у товаристві Карсона. Обидва мали... такий офіційний і урочистий вигляд, що в Прокопа серце тьохнуло: "Йдуть мені сказати, що мене відвезуть до фортеці. Княжна щось накоїла, і тепер буде зле". Він шукав очима якоїсь зброї на той випадок, коли б дійшло до насильства; вибрав мармурове прес-пап'є і сів, перемагаючи калатання серця.
Oncle Рон глянув на Карсона, а Карсон на Рона з німим запитанням, хто має починати, і почав oncle Рон.
— Те, що ми маємо сказати, є... певною мірою... без сумніву... — Рон, як завжди, довго мулявся. Та раптом набрався духу і оголосив:
— Мій коханий, те, що ми маємо тобі сказати, — річ дуже важлива і... секретна. Не тільки в твоїх інтересах, а й навпаки... Одне слово, це була спершу її думка, а... щодо мене, то після певних роздумів... Зрештою, їй не можна заперечувати, вона уперта... і пристрасна. Опріч того, вона, здається, взяла собі в голову... Коротше, з усіх боків буде найкраще знайти пристойний вихід, — закінчив він з полегкістю. — Пан директор усе тобі пояснить.
Карсон, або "пан директор", надів поважно окуляри. Вигляд у нього став аж надміру серйозний, зовсім інший, ніж був досі.
— Мені припала честь, — почав він, передати вам побажання наших найвищих військових кіл, щоб ви вступили в нашу армію. Себто, розуміється, на вищу технічну службу, що відповідає характеру вашої праці, і то зразу, так би мовити... в чині... Хочу сказати, що в військових сферах нема звичаю призивати до війська цивільних спеціалістів, хіба що у воєнний час, але в даному разі з огляду на те, що теперішня ситуація не дуже відрізняється від воєнної, і беручи до уваги ваше виключне значення, що особливо важливо в теперішній ситуації, і ваше особливе становище, або, краще сказати, ваші найвищою мірою приватні зобов'язання...
— Які зобов'язання?.. — хрипко перебив його Прокоп.
— Ну, — зам'явся Карсон, — я маю на увазі ваші інтереси, ваші стосунки...
— Я вам не сповідався в своїх інтересах, — гостро відказав Прокоп.
— Ха-ха! — засміявся Карсон, трохи підбадьорений цією грубістю. — Розуміється, ні. В цьому не було потреби. Просто особисті міркування, от і все. Впливове втручання, розумієте?.. До того ж ви — чужоземець... Зрештою, і це вже погоджено, — квапливо додав він. — Досить тільки вам перейти в наше громадянство...
— Ага!
— Що ви сказали?
— Нічого, лише "ага!"
— Ага, от і все, так? Досить лише подати формальне прохання, і... а, крім того... Ну, ви ж розумієте, що тут потрібна якась гарантія, адже ж так? Ви просто повинні будете заслужити звання, яке вам присвоять... Мається на увазі, що ви віддасте командуванню армії... розумієте, віддасте...
Запала тривожна тиша. Le bon prince дивився у вікно. Карсонові очі сховались за блискучими скельцями окулярів, а серце в Прокопа стискалось від жаху.
— ...що віддасте... просто віддасте... — заїкався Карсон, важко дихаючи від зусилля.
— Що?
Карсон пальцем написав у повітрі велике "К".
— Більше нічого, — мовив з полегкістю. — На другий день ви дістанете указ... про присвоєння вам: extra statum , звання інженер-капітана саперної служби у Балттіні. От і все.
— Себто лише тимчасово капітана, — озвався oncle Шарль. — Більшого ми не домоглись. Але ми дістали гарантію, що коли справа дійде несподівано до війни...
— Тоді через рік, — вихопився Карсон, — щонайбільше через рік...
— ...як тільки справа дійде до війни, — з ким-небудь і де-будь, — ти дістанеш звання генерала інженерних військ, що рівнозначне чину генерала кавалерії; а як зміниться, внаслідок війни, форма правління, — тоді це даватиме право на титул "ексцеленції"... ну, і, коротше кажучи, спершу— баронство. Щодо цього... нас... твердо запевнили, — тихо закінчив Рон.
— А хто вам сказав, що я б на таке погодився? — озвався холодно Прокоп.
— Боже мій, — підхопив Карсон, — а хто ж би не погодився на таке? Мені обіцяли дворянський титул; хоч я на це чхаю, але це робиться не заради мене, а заради людей. Зрештою, для вас це мало б особливе значення.
— То ви все ж таки гадаєте, що я віддам вам кракатит? — повагом промовив Прокоп.
Карсон мало не підскочив, але oncle Шарль його стримав.
— Ми вважаємо, — почав він поважно, — що ти зробиш усе... що погодишся на всяку жертву, аби врятувати княжну Гаген з її нелегального... і нестерпного становища. За виняткових обставин... княжна може віддати свою руку військовому. Як станеш капітаном, ваші стосунки будуть узаконені… цілком таємними заручинами. Княжна, звичайно, поїде і повернеться тоді, коли... коли буде мати змогу запросити члена монаршого дому бути свідком на її весіллі. А доти поки... доти від тебе залежить заслужити право на шлюб, якого ти гідний і якого гідна княжна. Дай мені руку. Не квапся, подумай добре, як учинити, в чому твій обов'язок і що ги маєш дати за нього. Я міг би апелювати до твого честолюбства, але я апелюю лише до твого серця. Прокопе, вона страждає над свої сили і принесла жертву коханню більшу, ніж будь-яка інша жінка. Та й ти страждав, Прокопе, тебе мучить сумління; але я не наполягаю, бо вірю тобі. Зваж добре, а потім скажеш мені...
Карсон кивав головою, бо й справді був глибоко зворушений.