Королі і капуста

Страница 34 из 56

А. Генри

У цей ясний ранок, коли Природа, здавалось, простягала людям лотос забуття на золотій тарелі світанку, Блайт-Вельзевул докотився до самого дна. Далі падати було вже нікуди. Ночівля на ринку остаточно підкосила його. Поки в нього був якийсь дах над головою, іще не впала остання перепона, що відокремлює джентльмена від лісових звірів та птахів. Але тепер він – нікчемна устриця, яку ведуть на з'їжу піщаним берегом Південного моря хитрий Морж – Випадок – та невблаганний Тесля – Доля.

Для Блайта гроші давно вже стали спомином. Він висмоктав із своїх приятелів усе, що могла дати йому їхня дружба; потім вичавив до останньої краплини все, що могла дати йому їхня великодушність; і нарешті, немов Аарон, він вибив із їхніх затверділих сердець, як із каменю, кілька жалюгідних краплин принизливої милостині.

Він вичерпав свій кредит до останнього реала. З дивовижною гострозорістю безсоромного паразита він познаходив у Кораліо всі джерела, де можна було видурити склянку рому, закуску або срібну монету. І тепер, перебираючи в пам'яті всі ті джерела, він оцінював кожне з них з тією особливою старанністю та ґрунтовністю, які властиві тільки дуже голодним і спраглим людям. Проте увесь його оптимізм не вимолотив жодного зернятка надії з полови його життєвих планів. Гра скінчилась. Ця ночівля надворі доконала його. Досі він ще міг чимсь виправдувати свої безсоромні вимоги до ближніх. Тепер позички неможливі, доведеться просити милостині. Найзапекліша софістика неспроможна облагородити ім'ям "позики" монету, зневажливо кинуту волоцюзі, що ночує на голих дошках ринкового помосту.

Але цього ранку жоден жебрак не прийняв би кинуту йому монету з більшою подякою, ніж Блайт, бо демон спраги схопив його за горло, демон вранішньої спраги п'яниці, яка вимагає задоволення на кожній станції до пекла.

Блайт плентався по вулиці й пильно виглядав чуда, яке послало б йому манну небесну в його пустелі. Проходячи повз загальноприступну харчевню мадами Васкес, він побачив, як завсідники тієї харчевні саме сідали до столиків, де був свіжовипечений хліб, авокадо, ананаси та чудова кава, що її аромат, принесений вітерцем, свідчив про високу якість цього напою. Прислуговувала сама мадама; обернувшись на мить до вікна й кинувши на вулицю несміливий, меланхолійно-тупий погляд, вона побачила Блайта; погляд її став ще боязкіший і збентеженіший. Вельзевул був винен їй двадцять песо. Він уклонився їй так, як уклонявся колись менш боязким дамам, яким нічого не був винний, і пішов далі.

Купці та прикажчики відчиняли масивні дерев'яні двері крамниць. Чемно, але холодно поглядали вони на Блайта, коли він, зібравши рештки своєї колишньої безтурботності, пройшов мимо з незалежним виглядом, бо всі вони, майже без винятку, були його кредитори.

У сквері, біля невеличкого фонтана, він зробив свій – з дозволу сказати – туалет з допомогою змоченої у воді носової хусточки. Через майдан тяглась довга, сумна низка людей. То були друзі ув'язнених: вони несли їм сніданок у тюрму. їжа в їхніх руках не дуже вабила Блайта. Його душа жадала випивки або монети, за яку можна випити.

На вулиці йому зустрічалось немало людей, що були колись його друзями й товаришами. Але він давно вже вичерпав до дна їхнє терпіння та їхню щедрість. Уїллард Джедді й Паула проскакали повз нього легким галопом, повертаючись після щоденної прогулянки по старій індіанській дорозі, й кивнули йому з надзвичайною холодністю. На іншому розі йому зустрівся Кйоу; весело посвистуючи, він ніс, як жадану здобич, свіжі яйця на сніданок собі та Кленсі. Безжурний шукач щастя був однією з жертв Блайта; він частіше за інших опускав руку в кишеню, щоб допомогти Вельзевулові. А тепер здавалося, що й він забарикадувався від його вторгнень. Коротке вітання Кйоу й зловісний блиск у його великих сірих очах примусили Вельзевула прискорити ходу, хоч розпач уже штовхав його попросити Кйоу ще раз "позичити" трохи грошей.

Після цього бідолаха одвідав одну по одній три пивниці. У всіх трьох його гроші, кредит і доброзичливість хазяїв були давно вичерпані. Але сьогодні Блайт був готовий валятись у ногах у свого найлютішого ворога за один ковток aguardiente. У двох пульперіях на його зухвале прохання дати чого-небудь випити відмовили так ввічливо, що це вразило його гірше за лайку. У третій засвоїли американський спосіб: схопили за комір і дали такого стусана, що він вилетів за поріг і розпластався серед вулиці.

Фізична образа дивно підмінила Блайта. Коли він звівся на ноги й побрів далі, на його обличчі був написаний цілковитий спокій. Запобіглива, нещира усмішка, яка досі не сходила з його уст, зникла безслідно; натомість з'явилась тиха, недобра рішучість. Досі Вельзевул борсався в морі безчестя, вхопившись за тоненьку рятівну мотузочку – єдиний зв'язок з порядним товариством, що викинуло його за борт. І тепер він побачив, що мотузочка перервалась, і відчув приємну полегкість, яку відчуває плавець, коли перестає боротися з хвилями й спускається на дно.

Блайт підійшов до найближчого рогу, обтрусив з одежі пісок і протер пенсне.

– У мене тільки один вихід, тільки один, – сказав він уголос. – Була б у мене пляшка рому, я б не поспішав із цим. Але для Вельзевула, як вони називають мене, рому вже ніде немає. Присягаюсь полум'ям Тартару! Коли мене садовлять по праву руку Сатани, хтось має заплатити судові витрати. Доведеться труснути кишенею вам, містере Френк Гудвін! Ви – добрий чоловік, але не можна ж терпіти, щоб джентльмена викидали на вулицю! Шантаж – нехороше слово, але це найближча станція на моєму шляху.

Тепер Блайт уже знав, що робити, й швидко подався через місто, тримаючись далі від узбережжя. Він минув брудні оселі безтурботних негрів, залишив позаду мальовничі хатки бідніших метисів. По дорозі перед ним частенько проглядав крізь тіняві галявини будинок Френка Гудвіна на порослому лісом узвишші. А коли він проходив по місточку через болото, він побачив, як старий індіанець Гальвес шкребе дерев'яний надгробок, на якому випалено ім'я Мірафлореса. За болотом, по некрутих схилах гір, лежали володіння Гудвіна. Трав'яниста дорога, щедро затінена різноманітною тропічною рослинністю, вилась від бананової плантації до будинку. Блайт пішов цією дорогою, ступаючи широко й рішуче.