Вантажники пішли.
Пілот міцно спав. А солдат відгвинтив найважливіший гвинтик, без якого аероплан не міг літати, і закопав його в пісок під пальмою.
За годину пілот прокинувся. Йому стало соромно, що він заснув під час такої відповідальної роботи, і швидко докінчив збірку аероплана. Негри відкотили його до казарми.
— Ну як? — тихо запитав офіцер.
— Усе гаразд, — прошепотів солдат. — Гвинтик зарив під пальмою. Накажете принести?
— Не треба, хай там лежить.
Сонце ще не зійшло, а Матіуш уже готувався в дорогу: узяв запас води на чотири дні, трохи харчів, два револьвери, налив бензину, про всяк випадок прихопив машинне масло. Зайвого нічого не брав: аероплан перевантажувати не можна.
— Ну, можна рушати.
Але що це? Двигун не заводиться. Що сталося? Адже пілот сам складав двигун у ящик, сам перевірив усі деталі.
— Ось тут не вистачає гвинтика! — раптом вигукнув він. — Хто міг відгвинтити його?
— Якого гвинтика? — безневинно запитав офіцер.
— Ось тут, тут має бути гвинтик. Без нього аероплан не може летіти.
— А запасного ви не захопили?
— Лише божевільні беруть запасні частини, які ніколи не ламаються.
— Може, його забули пригвинтити?
— Як би не так! Я його сам на фабриці пригвинчував. І вчора, коли двигун виймали з ящика, я його теж бачив. Це хтось зробив навмисне.
— А він блискучий? — запитав офіцер. — Негри чуже люблять усе блискуче!
Матіуш, похмурий, мовчки стояв біля аероплана і раптом бачить — щось зблиснуло в піску під крилом.
— Що це? Ану погляньте!
Як же всі здивувалися, коли виявилось, що блискучий предмет — це зниклий гвинтик.
— Чудеса в решеті! — вигукнув пілот. — Не інакше тут нечиста сила орудує! Скільки років на світі живу, ніколи раніше на роботі не засинав, а вчора заснув. Скільки різних деталей псувалося й ламалося в мене — не перерахувати! Та щоб цей гвинтик відгвинтився, такого ще не бувало! І як він тут опинився?
— Швидше! — сказав Матіуш. — Ми й так цілу годину втратили.
Не менше за мандрівників був здивований тим, що сталося, і офіцер, а солдат, що стояв неподалік, і зовсім збитий із пантелику.
"Не інакше витівки цих чорних дияволів!" — подумав він.
Зійшовшись у корчмі, негри стали міркувати про дивну машину, яку вони вивантажували з поїзда:
— Зовсім як птиця. Білий король полетить на ній до Бум-Друма.
— І чого лише ці білі не придумають! — хитали вони головами.
— А мене більше від білої птиці здивував білий вантажник, — промовив старий негр. — Тридцять років працюю я в білих і не пригадую випадку, щоб біла людина пожаліла негра та ще гроші наперед заплатила.
— Правда, звідки він узявся? Може, із ним приїхав?
— Ні, це хтось із місцевих перевдягнувся вантажником. Для приїжджого він дуже добре знає нашу мову.
— А ви помітили, безногий механік заснув після того, як білий вантажник пригостив його сигарою? Сигара ж, напевно, була та, що присипляє.
— Тут щось недобре, — погодилися всі.
Закінчивши роботу, білий вантажник пішов, а негри розташувалися в тіні пальми, під якою був заритий гвинтик.
— Дивіться, тут хтось зовсім недавно копав пісок. Я добре пам'ятаю: коли ми прийшли сюди, пісок під пальмою був неторканий.
Негри розгребли пісок, знайшли гвинтик і відразу про все здогадалися.
Як бути? Ясно, білі хочуть знищити Матіуша, а вони, негри, люблять його. То хіба мало грошей заробляють вони з тих пір, як із країни Бум-Друма привозять на верблюдах великі важкі клітки, ящики, мішки й вони вантажать усе це в черево дракона, що вивергає полум'я, якого білі називають потягом!
Як бути? Віддати гвинтик Матіушу! Але офіцер дізнається й жорстоко помститься. Після довгих пересудів вирішили прокрастися вночі до аероплана й підкинути гвинтик.
Так вони і зробили. І ось завдяки неграм Матіуш із запізненням на три години вирушив у дорогу.
XXX
аблукали!
Хто не пережив це сам, не зрозуміє, у якому жахливому становищі опинився Матіуш. Якщо ти заблукав у лісі, можна вгамувати голод ягодами, напитися зі струмка, лягти під дерево й заснути; нарешті, є надія натрапити на хатинку лісника. Якщо корабель збився з курсу, теж не так страшно: на кораблі багато народу — поговориш, відведеш душу, і стане легше. Крім того, на кораблі є запас провізії, а там, дивись, на горизонті з'явиться якийсь острівець. А ось заблукати удвох, та ще в повітрі, над пустелею — страшніше за це, мабуть, немає нічого на світі. Дорогу запитати ні в кого: довколо, наскільки сягає погляд, — пісок та небо. Навіть цілющий сон тебе не може здолати.
Сидиш у череві жахливої птиці, і вона, як стріла, летить невідомо куди, але ти знаєш: їй призначено летіти доти, доки вистачить бензину, а потім вона, як мертва, звалиться на землю. Помре гігантська птиця і разом із нею надія на порятунок. Якщо пощастить, і ти не розіб'єшся при падінні, тебе чекає певна смерть у спекотливих пісках пустелі.
Двадцятеро вчених вирахували, скільки годин відважні мандрівники перебуватимуть у польоті. Вирахували точно, беручи до уваги силу вітру. І ось два дні тому вони точно за графіком пролетіли над другим оазисом. Сьогодні о сьомій ранку повинні проминути третій оазис, а о четвертій по обіді досягти кордонів країни Бум-Друма. Напрям вони не міняли: адже в повітрі немає перешкод, які потрібно оминати.
Що ж сталося?
Зараз за двадцять хвилин восьма, а під ними пісок і пісок.
— Скільки часу ми ще можемо протриматися в повітрі?
— Найбільше шість годин. Бензину вистачило б і надовше, але масла це чудовисько випиває страх скільки. Та й не дивно — спекотно, ось йому і хочеться пити.
Їх теж мучила спрага, але запас води був невеликий.
— Пийте, ваша величносте, мені, безногому, менше води потрібно, — жартував пілот, але Матіуш помітив сльози в очах у сміливця.
— За чверть восьма.
— За десять восьма.
— Восьма.
Оазису все немає.
Якби бушувала гроза чи ураган, не так образливо було б загинути. А то все йде гладко, перший оазис пролетіли на десять секунд раніше від терміну, другий — із запізненням на чотири секунди. Швидкість польоту весь час однакова. Ну, припустімо, можливе запізнення на п'ять хвилин, але минула вже ціла година.
Адже вони були майже на місці. І сьогодні завершилася б остання небезпечна подорож Матіуша, на яку покладалося стільки надій!