Усім відомо; що мавпи люблять передражнювати людей, недаремно є таке слово — "мавпувати". І от мавпи, спустившись із дерев, не боячись почали ходити табором і підглядати за людьми.
Зубний лікар присягався й божився, ніби своїми очима бачив у роті орангутанга дві золоті коронки.
— А в Мене мавпа вкрала бритву. Напевно, поголитися захотіла, — повідомив перукар.
Але жарти жартами, а за короткий строк вдалося зробити дійсно чимало.
— Ну, ти задоволена, Клу-Клу?
— А ти, Матіуше?
Той замість відповіді зітхнув. Звичайно, він задоволений, що вдалося допомогти негренятам. Але його тягнуло на безлюдний острів, а ще більше — на батьківщину, до товаришів.
Матіуш одержував багато листів. "Які ми раді, що ти знайшовся і знову допомагаєш дітям", — писали хлопці. І кожен лист закінчувався запитанням: "Коли ти повернешся на батьківщину?"
Іренка повідомляла, що її велика лялька розбилася. Антек писав про свої поневіряння. Стасик скаржився на вчителя математики, який вліпив йому двійку й залишив на другий рік. А Оленка приписала внизу: "Пам'ятаєш, як ми з тобою посварилися через гриби?"
Як мовиться, у гостях добре, а вдома краще. Негренята — славні хлопці, Матіуш дуже до них прив'язався, але тепер Клу-Клу сама зуміє продовжити почату справу, а йому час додому.
Хоч би на днинку потрапити в столицю, поглянути на палац, на королівський парк! Адже він так давно там не був!
І от він вирушив до Європи: порадитися з білими королями, що треба зробити, щоб більше ніколи не було воєн.
Тільки-но Матіуш ступив на палубу корабля, як грянув оркестр. Діти на березі заспівали й закричали: "Хай живе Матіуш!"
Він їде з комфортом: в окремій каюті, спить на м'якому матраці. Щастя знову посміхнулося йому.
Прибули в порт, і в очікуванні корабля, який мав доправити його до Європи, Матіуш оселився в готелі.
"Що чекає на мене в майбутньому?" — думав він, ніби передчуваючи, що пригоди його не скінчилися.
І справді, вночі у номер увірвалися двоє в масках, заткнули сонному Матіушу рота хусткою, зав'язали рушником очі, накинули плащ і, не давши навіть взутися, босоніж кудись повели.
За мить автомобіль із Матіушем швидко мчав у невідомому напрямку.
"Це витівки Молодого короля!" — промайнуло в нього в голові.
І він не помилився.
Так, Матіуша викрали за наказом Молодого короля. Сталося це так. Молодого короля змусили повернути Матіушу захоплені землі. Навіть порт, і той залишили Матіушу. Це раз. А два — його повалили з престолу, і королем знову проголосили старого батька. Це останнє, звичайно, найнеприємніше.
Зла, але сильна людина, бажаючи досягти свого, пускає в хід кулаки. А слабка, заради досягнення злочинних цілей, готує підступи, іде на зраду. У кожній школі є ябеди й капосники. Але ж про короля не скажеш: капосник, тому придумали слово — інтриган.
Так ось Молодий король був справжнісіньким інтриганом. Спочатку він задумав оголосити Матіуша божевільним. Але ця затія провалилася. Весь світ переконався, що Матіуш молодець, як він порозумнішав і подорослішав на безлюдному острові. Не кожен на його місці зумів би так швидко організувати допомогу негритянським дітям. І який зразковий порядок навів! Це навіть у кіно показували. То хіба божевільний на таке здатний?
Отож дорослі почали говорити про те, щоб надати дітям деякі права. І в окремих школах ввели самоврядування, почали випускати стіннівки. У багатьох містах відкрили дитячі клуби. Учителі збиралися на наради й обговорювали, як без стусанів, ляпанців і ляпасів досягти в класі тиші й порядку. Знову дозволили продавати портрети Матіуша. За Зелений Прапор перестали садити в карцер, лише для годиться зрідка трохи лаяли. Звичайно, не все це схвалювали, але дехто навіть висловлювався за те, щоб у дітей був свій король.
У місті Кикикор зібрався перший з'їзд школярів, де від кожної школи делегували одного учня. Чим не парламент?
Молодий король лютував. І було чого! Його позбавили влади, а старий батько — довірливий, поступливий, усім вірить, на все погоджується. І от тоді Молодий король зібрав таємну раду таких, як сам, інтриганів і шахраїв, і стали вони думати-гадати, як позбутися ненависного Матіуша. Зграя Молодого короля складалася з одного шпигуна, одного генерала, одного полковника, одного начальника в'язниці, двох адвокатів, дружини міністра й кількох шибеників. І от цим шибеникам доручили викрасти Матіуша й під чужим прізвищем ув'язнити.
В'язниця, куди його посадили, містилася в старовинній напівзруйнованій фортеці і призначалася для найнебезпечніших злочинців. Тут лише двічі на рік давали по кухлю кави, а всі інші дні — воду та чорний хліб. І жодних прогулянок. Цілими днями виснажлива праця в шахті. Розмовляти заборонялося, за кожне мовлене слово ув'язнений отримував батога, за десять слів — десять батогів, за сто — сто.
Під землею — довгі штольні, як у шахтах, де добувають вугілля. Але ніякого вугілля тут не добували: одна бригада виносила його в корзинах на поверхню, а друга через інший вхід вносила назад. А марна праця, як відомо, особливо тяжка. Отож ув'язнені працювали неохоче. Жодні батоги не допомагали.
Так Матіуш зіткнувся з найстрашнішими злочинцями. За що вони сидять у в'язниці, він не знав — розмовляти заборонялося. Але досить було поглянути на їхні люті фізіономії, щоб зрозуміти: на совісті в них не один злочин. Будь-хто інший на його місці помер би від страху, але Матіуш, який за своє життя випробував стільки небезпек, безстрашно спускався з ними під землю.
Ось куди з країни зелених пальм і дивовижних різнобарвних птахів занесла його доля. Навкруги — чорний вугільний пил і жодного листочка. Звикнувши до чистого морського й лісового повітря, він задихався в задушливому підземеллі і в кам'яній норі, де спав на голій цеглі. Він, який не гірше за Клу-Клу лазив по деревах, ледве волочив тут ноги у важких кандалах. Замість шелесту листя — свист батога, замість співу птахів — добірна лайка. Замість солодких бананів і соковитих південних плодів — черствий хліб і смердюча вода.
Ув'язнені дуже здивувалися, побачивши його. А один не втримався й запитав:
— Скільки ж людей ти відправив на той світ, якщо тебе сюди запакували?