Творчість М. П. Старицького, всестороннє освітлюючи життя народне, давала змогу трагічній артистці Марії Заньковвцькій, граючи роль героїні з п'єси "Не так склалось, як жадалось", глибоко зворушувати серця слухачів і доводити їх до сліз, показуючи кривду бідної дівчини, а Маркові Кропивницькому у водевілі "Як ковбаса та чарка" смішити глядачів до сліз. З багатющої галереї типів, змальованих у його творах, було на чому розгорнути свої таланти всім артистам — великим і малим. Він створив цілий репертуар українських п'єс — драм і комедій, в яких відбилось життя і гірка доля народу, його страждання і деякі комічні гумористичні риси. Його твори, що весь час не сходили зі сцени, склали не одну книгу: "Не так склалось, як жадалось", "Утоплена", "Циганка Аза", "Зимовий вечір", "Сорочинський ярмарок", "Чорноморці", "За двома зайцями", "Маруся Богуславка", "Ой, не ходи, Грицю", "Богдан Хмельницький" та інші; його прозові та поетичні твори і переклади з інших слов'янських поетів і письменників свідчать про високу культуру, благородні переконання, про щире бажання щастя, волі і свободи для свого народу.
"Ось де я найшла свій світ, своїх людей, своє життя,— писала я тоді до своєї матері на Україну, — ось коли ваше серце може бути за мене цілком спокійне. Отут я оживу і наберусь сили і здоров'я до дальшої світової мандрівки".
П. К. Саксаганський
Молодший син родини Тобілевичів народився в селі Костоватій на Херсонщині, де його батько служив прикажчиком у маєтку багатого дідича7.
Любов юнака до свого обездоленого народу, що зародилась в його серці ще з дитячих років під впливом матері-селянки, керувала вибором його життєвого шляху. Скінчивши школу, а потім і військову службу, він вступив до лав артистів українського театру, що тільки недавно почав свою діяльність під дирекцією М. П. Старицького. Він з запалом молодого ентузіаста весь віддався творчій праці, він горів і інших запалював бажанням відтворити на сцені правду людського життя в ті тяжкі часи. Мати і старший брат Іван Тобілевич були його першими учителями на цім шляху, яким пішли і брат Садовський і сестра — Марія Садовська.
Все оточення тодішнього життя на селі, з народними злиднями, темрявою і убозтвом робочого люду, вся розкіш і пишність панського життя були теж доброю школою для уважного спостерігача, школою, що наочно доводила всю нерівність класів, те провалля, що відокремлювало панів від селян.
Переселившись до міста, де жив тоді і працював на урядовій службі старший брат Іван, він і там побачив тяжку картину горя і неволі народу. В домі брата він зустрівся і зійшовся з щирими народолюбцями, які, бажаючи прийти на допомогу народові, покладали великі надії на виховний вплив театру. Тут, у цім гурті культурної молоді, читались твори визначних письменників — Бєлінського, Добролюбова, Герцена та інших провісників революції, тут зародилась перша думка про український театр.
Згодом тут чулись українські народні пісні, декламація, відбувались репетиції аматорських вистав, в яких брав участь і учень реальної школи Панас Карпович Тобілевич.
І вступивши згодом до професійних артистів, Панас Саксаганський прийшов туди не з порожніми руками, бо він часто одвідував і гастролі російських труп з участю видатних майстрів — Самойлова, Щепкіна, Ольдріджа і Сальвіні, які були добрими учителями театральної науки для молодого актора.
А крім всіх цих сприятливих умов, ще й сама природа обдарувала його такими багатющими даними зовнішньої і духовної краси, такою силою таланту у вияві найглибших переживань людського серця, що це дало йому загальну славу і любов.
Він глибоко шанував і любив майстрів російської сцени, що розкривали в своїх образах велич і почуття людського серця, запалювані геніальними творцями російської літератури, він любив щиро і українських письменників, послідовників Шевченка, тих, що проповідували рівність і свободу! Він схиляв чоло перед величчю театрального мистецтва, як перед кафедрою добра і правди!
"О, служити таким ідеалам — любо!" — каже Іван Тобілевич в "Суєті" устами лицедія Барильченка, висловлюючи свої переконання про високі завдання театру в житті людському. Нудити свідомість мас, бичувати зло сатирою гострою, а сміхом через сльози примушувати людей соромитись своїх лихих вчинків! О, таким ідеалам служити любо! Тут можна й поголодати, коли знаєш, що несеш нехибно цей стяг священний8.
Ці думки і стремління були провідною зорею в діяльності братів Тобілевичів, що освітлювала їх трудний життєвий шлях від початку до кінця їхнього життя. Але це не зломило їхньої енергії і бажання служити своєму народові, щоб "зменшить ту біду, те лихо, що на селі панує".
Важкий це був шлях, яким ішли корифеї українського театру! Шлях вічного переслідування, погроз і заборон від царського уряду. На воловій шкурі не списати всіх зневаг і заборон, які надали з урядових установ на українське слово, пісню і думку, коли в них виявлялось справжнє життя трудового народу, бажання волі і ненависть до панів, до визиску людини людиною.
Легко зрозуміти, як це впливало на духовну рівновагу артиста, який був одночасно і режисером і відповідальним керівником театрального гуртка! Як ця боротьба руйнувала здоров'я артиста, сили його моральні і фізичні!
Минуло два десятки років такої боротьби за своє укохане, рідне діло, а вже перед революцією почав слабнути і здавати колосальної сили і мужності організм Панаса Карповича Саксаганського.
"Не годи, а тяжкі пригоди руйнують силу і здоров'я чоловіка", каже народне прислів'я. Отже й тут сталось щось подібне: життя принесло братам неждано-негадано стільки тяжких ударів і переживань, стільки "пригод", що і найсильніший упав би під їх тягарем: насамперед стався арешт і заслання брата Івана на Донщину на п'ять років без права виїзду куди-небудь. Ця страшна подія на довгі роки завдала всій родині туги і жалю тяжкого, якого не зменшили великі артистичні успіхи талановитих братів.
Після повернення старшого брата на сцену сталась нова тяжка подія — поділ трупи, коли Панас Саксаганський лишився сам з братом і сестрою і мусив починати всю працю спочатку, щоб створити достойний колектив і, подолавши всі труднощі, почати роботу. Це були часи, коли виявилась вся сила мужності обох братів у нещасті, їх любов до театру, до праці, — їх невсипуща енергія у виконанні складних обов'язків головних поводирів нового гуртка артистів9.