— І який же висновок ви з цього зробили?
— Я знаю, від кого надійшов цей чек! — вигукнув Беллерс і вмить скулився, ніби жалкуючи, що дозволив собі бовкнути зайве.
— Ну то й що?
— Ви забуваєте, що я був довіреним агентом містера Діксона,— пояснив Беллерс.— Ви знали його адресу, містере Додд. У всьому Сан-Франціско він мав справу лише з нами двома. Я гадаю, мої висновки вам ясні: ви бачите, що я з вами чесний і відвертий. Інакше я не уявляю собі стосунків з джентльменом, якому пропоную ділову угоду. Ви розумієте: я знаю багато, і навряд щоб такий розумний чоловік, як ви, не погодився, що буде куди краще, коли я узнаю все. У вас нема надії позбутися мене — надто тісно пов'язаний я з усім, що сталося. Вибачте мою відвертість, але я можу добре нашкодити вам. Як саме — це вже полишаю здогадатися вам. Навіть без особливих зусиль, містере Додд, без особливих зусиль я можу відчутно зіпсувати вам життя. Візьмімо, приміром, банкрутство містера Пінкертона... Нам з вами, сер, відомо,— і вам краще, ніж мені,— яку суму ви витратили. А чи в усі тонкощі був утаємничений містер Пінкертон? Адресу знали тільки ви, і ви її замовчували. Уявімо, що я зв'яжуся з містером Пінкертоном...
— Послухайте,— перепинив я Беллерса,— зв'язуйтеся з містером Пінкертоном, аж поки (якщо ви дозволите трохи вульгарний вислів) посинієте з натуги. Єдина особа, з якою прошу більше не зв'язуватись,— це я сам. Прощайте. [246]
Беллерс не зміг приховати своєї люті, розчарування і подиву. Не маю сумніву, що в коридорі з ним стався черговий напад танцю святого Вітта.
Ця розмова справила на мене гнітюче враження: тяжко було знову чути від цього підлого шантажиста те, що я вже чув від дружини Джіма. І все ж найдужче я боявся не за себе. В поведінці боягузливого Беллерса відчувалося нахабство відчаю: здавалось, мене хотіло заколоти ріжками ягня. Така поведінка дрібного негідника вказувала на тверду рішучість, настійливу необхідність і сильні засоби. Я згадав таємничого Картью, і мені стало тяжко від думки, що цей тхір іде його слідами.
Я навів довідки, і виявилося, що Беллерса позбавили адвокатського звання за якісь нечесні, протизаконні дії. Ці відомості лише посилили мою стурбованість: з одного боку — шахрай, позбавлений грошей та можливості заробити собі на життя своїм звичним ремеслом, публічно зганьблений і, безперечно, переповнений почуттям злості на весь світ, а з другого — багата людина, вплутана в якесь таємне діло, налякана і тому змушена ховатись. Людина, що ладна була заплатити п'ятдесят тисяч доларів за розбите судно "Летючий шквал". Непомітно я перейнявся співчуттям до гнаної жертви і цілий день не міг угамуватися, все міркуючи, що саме відомо Беллерсові, про що він здогадується і як збирається нападати.
Деякі з тих питань, що мучили мене, лишаються загадкою й понині. Відповіді на інші я згодом знайшов. Звідки він вивудив ім'я Картью, як і раніше, невідомо. Можливо, від котрогось із матросів "Бурі" — врешті, від того ж базіки, якого я зустрів на сигнальній станції. А ось адресу Картью він узнав, коли я був зовсім поряд. Трапилося це так. Якось увечері, коли мені треба було згаяти час перед діловою зустріччю, я прогулювався в саду готелю, де саме грав оркестр. Від електричних ліхтарів було ясно, мов удень, і я впізнав Беллерса, що саме розмовляв віддалік з якимось джентльменом, чиє обличчя видалось мені знайомим. Я не мав сумніву, що бачився з ним, і то нещодавно, однак не міг пригадати обставин нашого знайомства. Тоді я звернувся до швейцара, і той усе пояснив мені. Він сказав, що цей добродій служив на англійському військовому кораблі і в Гонолулу, де стояв корабель, отримав відпустку через хворобу. Справді, лише цивільне вбрання та хвороблива зовнішність перешкодили мені відразу впізнати лейтенанта Себрайта, що прислав колись мені запрошення на борт "Бурі". [247]
Зустріч Себрайта й Беллерса, як небажана зустріч планет, могла віщувати лише біду, і я вирішив підійти ближче. Проте Беллерс, явно досягши мети, шмигнув у натовп, лишивши лейтенанта самого.
— Ви знаєте, з ким ви зараз розмовляли, містере Себ-райт? — спитав я.
— Ні,— відповів той.— Я вперше бачив цього чоловіка. А що?
— Це досить темний тип — юрист, позбавлений адвокатського звання за протизаконні дії. Шкода, що я не попередив вас завчасу. Гадаю, ви нічого не казали йому про Картью?
Лейтенант зашарівся по самісінькі вуха.
— Як жаль! — сказав він.— Цей чоловік був дуже чемний, а мені хотілося якнайскоріше спекатись його. Він попросив лише адресу.
— І ви сказали? — вигукнув я.
— Мені справді дуже шкода,— повторив Себрайт,— але я дав йому адресу.
— Бог вам суддя! — тільки й мовив я і пішов геть. Тепер справа дійшла до критичного моменту: Беллерс
роздобув потрібну йому адресу, і я не сумнівався, що ближчим часом Картью мав побачити його. Я настільки був цього певен, що не стримався й наступного ранку пішов додому до колишнього юриста. Стара жінка мила сходи, вивіски не було.
— Адвокат Беллерс? — перепитала жінка.— Сьогодні вранці поїхав до Нью-Йорка. Зверніться до адвоката Діна, він живе в сусідньому кварталі.
Я не став турбувати адвоката Діна і повільно поплентав додому, міркуючи про все, що трапилось. Образ старої жінки, що відмиває сходи, вразив мою уяву; здавалося, вся вода і все мило міста не змогли б очистити їх — надто довго тут була контора, де рахунки оплачувались власною гідністю, кубло, де діялися найбрудніші, найпідліші шахрайства. А тепер справедливий суддя в образі дбайливої господині змів павутиння, і розжирілий павук подався на пошуки нових жертв десь-інде. Як уже я зауважив, останнім часом я непомітно для себе перейнявся симпатією до Картью, і тепер, коли ворог натрапив на його слід, це почуття ще більше зміцніло, і я почав думати, як йому допомогти. Розігрувався новий акт трагедії "Летючого шквалу". Від самого початку історія всього судна була загадкова й незвичайна, вона обіцяла якусь винятково несподівану розв'язку, і я, що заплатив таку високу [248] ціну за можливість ознайомитися з її першою частиною, мав усі підстави витратитися ще трохи, аби довідатись, чим вона може закінчиться. Я марнував час, іще відпочиваючи після нелегкого рейсу, сипав грішми і заразом ліниво мріяв про нову подорож. І справді: чом би мені не податися вслід за Беллерсом, щоб тримати його в полі зору? Не пощастить мені розшукати його,— що ж, не біда, я буду на півдорозі до Парижа. А якщо я спроможусь напасти на його слід, то вже напевне встромлю палицю в його колесо; в будь-якому разі, мене чекало багато нових відкрить.