Хропусь, який увесь той час писав щось у своєму зошиті, підвівся і сповістив:
– Якщо маєш справу з кометою, найважливіше не затримуватися понад міру в крамниці, вишукуючи всякий непотріб. Чмиху! Ану допивай свій лимонад!
Чмих запопадливо перехилив цілу пляшку, лимонад потрапив йому не в те горло, почулися чудернацькі звуки і червоне питво фонтаном пирснуло на килим.
– Я виблював! – вигукнув він з докором.
– Отак у нього завжди, – пояснив Мумі-троль. – То, може, рушаймо!
– Скільки все це коштує? – поцікавився Хропусь.
Бабуня заходилася підраховувати, а доки вона рахувала, Мумі-троль раптом згадав, що у нього немає грошей.
Запитально звівши вгору одну брову, він обвів поглядом друзів і відразу збагнув, що й у їхніх кишенях гуляє вітер. Яка ганьба!
– 40 пенні за зошит і 34 пенні за лимонад, – бурмотіла Бабуня. – Зірка коштує 3 марки, а люстерко – 5, бо воно оздоблене рубінами. Разом 8 марок 74 пенні.
Усі мовчали, немов води у рот понабирали. Хропся з важким зітханням поклала на ляду дзеркальце, а Мумі-троль заходився розв’язувати вузлик на стрічці з медаллю. Чмих з жалем дивився на мокру від виблюваного лимонаду пляму на килимі. Хропусь напружено розмірковував: зошит, у якому вже зроблено записи, зріс чи впав у ціні?..
Бабуня позирала на них поверх окулярів.
– Ага, любі дітоньки, – згадала вона, – є ще старі штани, які коштують саме 8 марок, але ж Нюхмумрик від них відмовився. Отож, ми квити, і вам зовсім нічого не треба платити.
– Це правда? – здивувався Мумі-троль.
– Звичайно, правда, – підтвердила Бабуня. – Штани ж у мене залишаються…
Хропусь спробував подумки провести розрахунки, але йому не вдалося. Тому він усе записав до зошита і полічив у стовпчик:
Зошит – 40 пенні
Лимонад (виблюваний) – 34 пенні
Медаль – З марки
Люстерко (з рубінами) – 5 марок
Сума: 8 марок 74 пенні
Штани – 8 марок
8 = 8
решта: 74 пенні.
– Дійсно, – здивувався Хропусь. – Усе сходиться…
– Але ще залишається 74 пенні, – зауважив Чмих. – Вони належаться нам?
– Не будь дріб’язковим, – охолодив його Нюхмумрик. – Квити то квити…
Друзі низько вклонилися Бабуні, а Хропся присіла у глибокому реверансі. Уже на порозі вона запитала:
– Чи далеко до танцювального майданчика?
– Та ні, – відповіла Бабуня. – Два кроки… Однак танці починаються щойно зі сходом місяця.
Вони вже далеко зайшли у ліс, коли Мумі-троль зненацька зупинився:
– Дерновий дах крамнички не дуже надійний, – мовив він. – Може, візьмімо Бабуню зі собою, – заховаємо у нашій печері?
– У моїй печері, – виправив Чмих. – Я побіжу й запитаюся?
– Біжи! – погодився Нюхмумрик.
Чмих рвонув назад, тільки п’яти замиготіли, а решта сіли на узбіччі стежки зачекати на нього.
– А ти вмієш танцювати отой новий танець?.. Та ти знаєш… як він там називається? – запитала Хропся.
– Ні, не знаю, як називається, – відповів Мумі-троль. – Мені подобається вальс.
– Ми не встигнемо потанцювати, – озвався Хропусь. – Гляньте на небо…
Усі підвели голови (окрім Хропсі).
– Вона виросла, – ствердив Нюхмумрик. – Учора була завбільшки з мурашине яєчко, а нині – як апельсин. Мені навіть здається…
– А танґо умієш танцювати? – урвала Нюхмумрика Хропся. – Один крок убік і два назад…
– Ніби неважко, – кивнув Мумі-троль.
– Люба сестричко з курячими мізками! – роздратовано втрутився Хропусь. – Ти хоч коли-небудь думаєш про серйозні речі?
– Ми розпочали розмову з танців, – наполягала на своєму Хропся, – а ти раптом заговорив про комети. Я лише продовжую тему розмови…
Засперечавшись, брат із сестрою вмить змінилися в кольорі. Невдовзі повернувся Чмих.
– Вона не хоче! – крикнув ще здалеку. – Казала, що заховається у льоху, де зберігається варення. Але просила всіх вітати, дякувала за запрошення і передала для кожного по солодкому льодяникові.
– Сподіваюся, ти не випрошував у неї ласощі? – закралася підозра у Мумі-троля.
– Та ніколи в житті! – праведному обуренню Чмиха не було меж. – Бабуня ж винна нам іще 74 пенні, от і вирішила на ту суму дати льодяників. А я лише погодився з нею, що так буде справедливо!
Отож друзі помандрували далі, і стежка помандрувала з ними теж. Потемніле сонце сховалося за ялицями, пішло на спочинок за край неба. Натомість зійшов місяць, на диво тьмяний і аж наче блідо-зелений.
Комета сяяла все яскравіше. Вона стала майже такою, як місяць уповні, і осявала увесь ліс червоним примарним світлом.
Танцювальний майданчик розташувався на невеличкій галявині. Його прикрашали гірлянди світлячків, а на узліссі великий Коник-стрибунець налаштовував свою скрипку.
Галявина повнилася гостями, які чекали на початок забави. Маленькі водяники наважилися прийти сюди, покинувши свої пересохлі болітця та трясовини. На майданчику аж роїлося крихітними повзиками, а в березовому вітті ділилися останніми плітками мавки (мавки – це крихітні дівчатка з дуже гарним волоссячком, які мешкають у стовбурах дерев. Уночі вони виходять зі своїх сховків, щоб погойдатися на вітті. Зазвичай не водяться у деревах хвойних порід).
Хропся вийняла люстерко, аби зачесати гривку й подивитися, чи гарно причеплена квітка за вушком. Мумі-троль поправив медаль на грудях. Ще ніколи їм не доводилося бувати на такому великому балу.
– Як гадаєш, Коник-стрибунець нічого не матиме проти, якщо я заграю на своїй губній гармонії? – зашепотів Нюхмумрик.
– Грайте удвох! – запропонував Хропусь. – Навчи його нашої улюбленої пісеньки "В усіх звірят кокарди на хвостах".
– Добра думка, – зрадів Нюхмумрик і потягнув Коника-стрибунця за собою в чагарник навчати нової пісеньки.
За якусь хвилю з-за кущів долинули обережні поодинокі звуки, потім ще й ще, а тоді залунали веселі трелі гармонії і цигикання скрипки. Повзики, мавки та водяники враз замовкли і зібралися на галявині послухати.
– Яка гарна музика! – перешіптувалися вони. – Саме до танцю!
– Мамо! – скрикнув один малесенький повзик, показуючи на Мумі-троля. – Он стоїть генерал!
Уся родина повзиків підступилася ближче – помилуватися медаллю.
– Яка у тебе розкішна гривка! – захоплювалися вони Хропсиною зачіскою.
Мавки по черзі розглядали себе у люстерку з рубіновими трояндами, а кожний водяник вважав своїм обов’язком підписатися у зошиті Хропуся водяним знаком. Ураз залунала пісенька "В усіх звірят кокарди на хвостах" – без жодної фальшивої ноти! – а з-за куща, завзято витинаючи на інструментах, з’явилися Нюхмумрик з Коником-стрибунцем. На майданчику завирувало, всі кинулися шукати собі партнерів до танцю. Невдовзі пари закружляли у танку.