В серпні того року виникла загроза нового спалаху громадянської війни, з тих, що вже півстоліття спустошували країну, і уряд запровадив воєнний стан та комендантську годину, починаючи з шостої вечора, в усіх штатах Карібського узбережжя. Хоча вже відбулося кілька заворушень і солдати вчинили не одну розправу, Флорентіно Аріса перебував у тому очамрінні, коли людині байдужісінько до всього, що діється у світі, й одного досвітку військовий патруль натрапив на нього в той час, як він тривожив цнотливий спокій мерців своїми любовними витівками. Тільки чудом пощастило йому врятуватися від розстрілу на місці, бо його прийняли за шпигуна, який передавав у музичному ключі сигнали кораблям лібералів, що чинили розбій у прибережних водах.
— Який я в біса шпигун, — сказав Флорентіно Аріса. — Я тільки нещасливий закоханий.
Три ночі довелося йому провести в каталажках місцевого гарнізону із закутими в кайдани ногами. Та коли його випустили на волю, він спізнав розчарування, що просидів у в'язниці так мало, і навіть у старості, коли вже безліч інших воєн перемішалися в його пам'яті, він часто думав, що був єдиним чоловіком у місті, а може, й у всій країні, хто тягав п'ятифунтові кайдани за злочин кохання.
Минав уже другий рік цього нестямного листування, коли Флорентіно Аріса в цидулці на один абзац зробив Ферміні Дасі формальну пропозицію про одруження. Перед тим протягом півроку він кілька разів посилав їй білу камелію, але вона повертала її з наступним листом, щоб не мав сумніву: вона й далі схильна писати йому, але не хоче зв'язувати себе жодною серйозною обіцянкою. Власне, вона сприймала це пересилання камелії туди-сюди як невинну гру кохання, й ніколи не спадало їй на думку дивитись на це як на перехрестя своєї долі. Та коли надійшла формальна пропозиція про одруження, вона почула себе так, ніби у неї раптом уп'ялася пазуриста лапа смерті. Охоплена панікою, вона розповіла про все тітці Есколастіці, й тітка дала небозі пораду з тією твердістю та ясністю думки, яких не знайшла в собі, коли мала двадцять років і повинна була вирішувати власну долю.
— Напиши йому, що ти згодна, — сказала тітка. — Навіть якщо ти помираєш від страху, навіть якщо згодом каятимешся, бо однаково ти каятимешся все життя, якщо тепер відмовиш йому.
Проте Ферміна Даса була така збентежена, що попросила час на роздуми. Спершу попросила місяць, потім ще один, і ще, а коли минув і четвертий, вона знову отримала білу камелію, але не саму квітку в конверті, як було раніше, а з остаточним попередженням, що це остання: або тепер, або ніколи. І тоді вже Флорентіно Аріса ніби заглянув у вічі смерті — таке опанувало його хвилювання, коли він отримав конверт, а в ньому смужку паперу, відірвану на полях шкільного зошита, де олівцем і в один рядок було написано довгосподівану відповідь: "Гаразд, я згодна одружитися з вами, за умови, що ви не примушуватимете мене їсти баклажани".
Флорентіно Аріса не був готовий до такої відповіді, але його мати була. Відколи син уперше заговорив з нею про свій намір одружитися, ще півроку тому, Трансіто Аріса вжила заходів, щоб узяти внайми весь будинок, який вони поділяли з двома іншими родинами. У тій двоповерховій споруді громадського призначення, поставленій у XVII столітті, за часів іспанського панування була тютюнова крамниця. Тепер її господарі розорились і, не маючи достатніх засобів вести торгівлю, здавали будівлю внайми частинами. Одна така частина — раніше саме там торгували тютюновими виробами, — виходила на вулицю, друга, де колись була фабрика, — в глибину вимощеного кругляками патіо, а велику стайню нинішні пожильці використовували спільно: у ній прали та вивішували сушитись білизну. Трансіто Аріса займала першу частину, найзручнішу й найкраще збережену, хоч і найменшу з усіх. У залі, де колись продавали тютюн та сигари, тепер була галантерейна крамниця з великими дверима на вулицю, а поряд містилося приміщення давнього складу: повітря знадвору проникало туди тільки крізь слухове віконце, і там спала Трансіто Аріса. Позаду крамниці було внутрішнє приміщення — половина зали, відокремлена дерев'яною перебіркою. Там стояв стіл із чотирма стільцями, що правив і за обідній, і за письмовий, і саме в тій кімнаті Флорентіно Аріса підвішував свій гамак, коли світанок не захоплював його за писанням чергового листа. То була оселя цілком придатна для двох, але для третього місця там уже було замало, а надто для панночки з колежу З'яви Богородиці, чий батько відбудував зруйнований палац так, що він став наче новісінький, тоді як родини із сімома титулами лягали спати, тремтячи з жаху, що дах їхнього старовинного особняка завалиться їм на голову під час сну. Отож Трансіто Аріса домовилася з власником будинку, і той дозволив їй зайняти також галерею патіо за умови, що протягом п'яти років вона підтримуватиме дім у доброму стані.
А гроші на це діло Трансіто Аріса мала. Окрім прибутків із торгівлі галантерейними виробами та ганчір'ям на корпію, яких вистачало на їхнє скромне життя, вона значно примножила свої заощадження, даючи позички клієнтам із нової сором'язливої бідноти, які погоджувалися на високі відсотки Трансіто Аріси в обмін на її стриманість. Не раз біля галантерейної крамнички виходили з карет дами, схожі на королев, без компаньйонок та недоречних лакеїв, і, вдаючи, ніби збираються купити голландські мережива або позументи з торочками, віддавали в заставу, потай схлипуючи, останню сухозлітку свого втраченого раю. Трансіто Аріса визволяла їх зі скрути, виявляючи таку пошану до їхнього вельможного походження, що чимало йшли від неї, більше втішені шанобливим обходженням, аніж її послугами. Менше ніж за десять років цієї діяльності вона вже знала, як свої, коштовності, не раз викуповувані й знову, зі слізьми на очах, заставлювані, а прибутки, перетворені на карбовану золоту монету, були закопані під ліжком у глечику. Коли син повідомив про своє бажання одружитися, Трансіто Аріса підбила рахунки і з'ясувала, що має змогу не тільки протягом п'яти років давати лад чужому будинкові, а й що, виявляючи ту саму ділову заповзятливість і маючи трохи більше щастя, зможе ще до смерті придбати дім у повну власність для дванадцяти онуків, яких мріяла мати. Флорентіно Арісу тим часом призначили першим заступником начальника телеграфу, і Лотаріо Тугут мав намір поставити його на чолі контори, коли сам він стане директором школи телеграфістів, яку мали відкрити вже наступного року.