Скажім — тільки літературно.
Я ще не второпував, чи це правда, чи тільки маневр.
— Повірте, ніяк більше. Признайтесь, що і вас вона інтересує як літературний сюжет. Може, я й помиляюсь — ви молодший за мене. А для мене це лише гра, обсервації та студії. Не заперечите, що існує новий тип жінки — зовсім неподібний до тих, що ми знали.
— Жінка є завжди жінкою.
— Ні друже, зовсім не завжди. У жіночій психольоґії зайшов пе-релім, треба переоцінити вартості. Жінки — не всі, ясна річ — починають нудитись собою, своїм, скажім, історичним призначенням, місією свого полу. Зрозуміло, це інтелєктуалістичний феномен. Коли вдумаєтесь, то це величезна трагедія. Це може кінецьсвітнє. Бо виходу з цього заулка, з цієї нудьги, жінки ще не найшли, просто по своїй відомій невинахідчивості, нездібності до синтези. І от повстає якийсь зломаний тип, без минулого і без майбутнього. Ще гірший заулок і остаточно сумний фінал.
— Ваша думка, може, й цікава, але навряд чи вірна.
— Не берусь доказувати. Це лиш гіпотеза з деяких спостережень. Як кажу: для здорових та оптимістичних людей гіпотеза сумна. Такий тип може викликати непередбачені ускладнення.
Його спокійний тон і плавка мова дещо заспокоїли мене. Я навіть дружньо торкнув його келих своїм, ми повторювали частування. Котенко знов починав мені подобатись, я жалував, що його обвинуватив у непотрібних, поганих замислах.
Він поглянув на годинник.
— Мені пора, ми докінчимо іншим разом розмову. І ненароком:
— Друже, нав'язуючи до нашої літературної гутірки, скажіть мені, чи ви не пригадуєте тексту з "Макбета", II дія, І сцена? Я над ранком не міг заснути і мені вперто нав'язувались перші слова, але я ніяк не міг пригадати продовження...
Is this a dagger, which I see before me, the handle toward my hand?..
— задеклямував він.
— Як не знаю, — скрикнув я, — це чудове місце:
Come, let те clutch thee; —
I have thee not, and yet I see thee still...1
* Що бачу я? Передо мною Кинджал. Руків'ям він лежить до мене. Ану, вхоплю. В руках — нема нічого. Та бачу я тебе. Це що ж?..
(Пер. з англ. Борис Тен).
— ДОСИТЬ, ДОСИТЬ, дякую, ви мене виручили. Він стиснув мені руку і бистро вийшов із бару.
***
Того самого вечора я довго говорив з Аріядною, розповідаючи їй про свою зустріч і розмову з Котенком. Вона щиро сміялась із моїх припущень і його теорій, але коли я ненароком згадав про Макбета, вона зірвалась як навіжена.
— Повторіть ще раз, як ви сказали — Макбет, II дія, І сцена?..
— Саме так, слова од "Is this a dagger...*, але чому, до біса, вас це так схвилювало?..
Вона прихапцем одягала капелюх і футро.
— Любий дурнику, ви відкрили річ, над якою спеціялісти ламають собі кілька днів голову. Ви ґеніяльні!..
Я теж зірвався.
— Слухайте, куди ви женете?..
— Не питайте, не питайте, це дуже важне. Чекайте мене у "Flying Fish".
І вона вибігла, залишаючи по собі запах перфум, тепло, що його ніколи не відчуєте на самоті, та збентеження. Я кинувся на балкон, мене вдарило мжичкою і світлом, Аріядна внизу покликала авто і шугнула з ним у рожеву відталь вулиць.
Злий, як мара, я просидів до півночі, ждучи її у "Flying Fish". Вона не прийшла. Вона не прийшла ні вранці, ні за дня. І до вечора я не дочекався її. В акваріюмі з муринами — сонними рибами я нагадував сам собі карася з ідіотичними, сумними очима, що задумано спинився в синій прірві вод. Тільки на третій день у "Flying Fish" прийшов білєтик від Аріядни на моє імя, білетик, що починався словами: "Любий котику, не чекай мене, бо є справи важніші за все..."
Ясна річ, я нічого з того всього не міг второпати. Я систематично ходив у "Flying Fish", але ні Котенка, ні Аріадни я більше ніколи не бачив. Може, Котенко здіймає повстання в якійсь іншій зоні, аніж та 13-15, може, Аріядна найшла другого дурника? Може, він допомагає їй відчитувати шифри, такі потрібні для установи, що значиться літерами "І. S."1?..
* Intelligence Service (Британська розвідувальна служба