Одного ранку, коли Артюр Торбайон був у льоху, розливаючи вино у пляшки, Адель Торбайон піднялася до кімнати Іпполіта Фонсіманя, несучи тепле полоскання, при-готовапе за рецептом лікаря Мураля. (Цього хлопця шкода було кидати напризволяще, бо якби.більше нікому було
її Клодіюс. Він має чекати
замку до
поклопотатись про нього, крім; його Жюді, то бідолаха міг би й померти!) Від учора віяв поганий південно-західний вітер, провісник грози, яка все ніяк не могла зірватися, і розморене тіло Аделі Торбайон прагнуло чогось, що б поклало край її тривозі, [тому гнітючому настроєві, який відбирав ноги й стискав груди. їй чомусь хотілося залитися слізьми, зробитись беззахисною, зітхати й невідь що кричати.
Вона ввійшла до кімнати й підступила до ліжка, де хворий Фонсімань відчував свіжий приплив сил, під'юджуваних любострасними мріями. Прибуття господині так доречно конкретизувало ці його мрії, що він обійняв стегна Аделі Торбайон з виглядом вередливої й хворої дитини, котрій закортіло попустувати. По тілу Аделі Торбайон розлилась заспокійлива ніжність, ніби врешті почалась гроза й великі дощові краплі освіжали їй гарячу шкіру.
— Не смійте й думати, пане Іпполіте! — мовила вона з удаваною суворістю.
— Навпаки, я про це дуже багато думаю, красунечко Адель! — відказав підступний юнак, що скористався з' незручної пози господині для своєї подальшої вигоди.
І, щоб показати, що тілиста жіночка таки дуже .займала його думки, він заходився доводити це діями, проти якпх всяка клятва видалася б сміховинною. Вельми стурбована господиня почала захищати честь Артюра Торба-йона перпгими-ліншими доказами, і то дуже слабкими:
— Схаменіться, пане Іпполіте, у мене внизу повна зала людей!
— Отож-то й є, красунечко Адель,— вперто провадив зрадливець,— і їх не треба примушувати, щоб довго чекали.
Він спритно засунув засув, який легко було дістати з узголів'я ліжка.
— Ви замикаєтесь зі мною, пане Іпполіте,— промимрила господиня заїзду,— а це вже негоже!
Забезпечивши собі про всяк випадок це виправдання, Адель Торбайон, як комерсантка, що знає ціну часові, без подальших церемоній лагідно піддалася. Ця добра жінка ховала під байдужим виглядом і простим вбранням справжнє вміння й чудові тілесні несподіванки, вельми цілющі — та ще й цо стількох днях вимушеної дієти — для чоловіка, що одужує після хвороби, і секретар суду високо оцінив їх. Господиня була не менш утішена й щаслива.
Фопсімань підходив до цієї справи з хорошими, вченими манерами, з відтінками, переходами й високою винахідливістю людей, що звикли працювати головою. ("Розумного чоловіка видно всюди!" — неясно подумала Адель. Iі враз її осяяла думка, що піднесла її щастя до апофеозу: "Д Артюр розливає вино в пляшки...") Атож, цей спритний, чарівний Фонсімань зовсім не такий, як Артюр Торбайон: чоловік її, звісно, дужий і здоровий, але він абияк прикладає свою силу, без усякої вигадливості.
— І все-таки,— мовила Адель Торбайон із запізнілою ніяковістю, поки стихав бурхливий прибій її грудей,— і все-таки я ніколи цього від вас не чекала, пане Іпполіте!
Ця двозначна фраза могла бути похвалою або й поблажливою доганою. Але Фонсімань дістав надто приємну винагороду, щоб відчувати якийсь неспокій. Це переконання дозволило йому прибрати вигляду вдаваної скромності.
— І ви не дуже розчарувались, бідна моя Адель? — спитав він, вдаючи співчуття і вибачливість.
Господиня заїзду потрапила в пастку, наставлену на неї марнославством гарного хлопця. Дивуючись із того, що здавна відкладану справу можна було зробити так просто, все ще сповнена щастя і вдячності, вона відповіла йому:
— Ой пане Іпполіте, відразу видно, що ви досвідчений чоловік!
— Якраз настільки, щоб тримати в руках перо?
— Який же ви все-таки шалапут! — ніжно мовила Адель, пестливо перебираючи волосся свого пожильця.
Вона знову відчувала у собі глухий неспокій, що брався десь із дивно розворушеного тіла. Але почуття обов'язку взяло гору. Виплутуючись із надмірних лестощів, якими її щедро обсипав чемний секретар, і хапаючи тацю, вона заявила:
— Треба піти подивитись, що робиться внизу! Якщо клієнти почнуть гукати, Артюр підніметься з льоху...
При цих словах вони всміхнулись одне одному. Схилившись над ліжком, Адель ще раз висловила свою ніжність:
— Повір мені, чудовисько, що це я вперше одурила свого чоловіка.
— Ну і як: не страшно?
— Дивна річ, що я зважилась на таке!
І добра господиня, кинувши на нього останній погляд, вислизнула в коридор і тихо причинила за собою двері,
Лишившись на самоті, Фонсімань повернувся до своїх мрій, значно збагачених цим епізодом, що вніс приємну відміну в його життя. Тепер він' дивився на себе, як на во-. лодаря двох найгарніших клошмерльських жінок, які до того ж запекло ворогували одна! з одною, через що пригода ставала ще пікантнішою. Він дякував долі, яка так легко дала йому ці дві блискучі перемоги. Відтак залишаючи осторонь долю, яка не все зробила сама, він дійшов висновку, що в цих удачах і його особиста роль була неабияка. Фонсімань піддався витонченій втісі безмежного самозамилування. Далі він заходився порівнювати позитивні прикмети цих двох пристрасних жінок. Хоч їхні полюси притягання було розподілено по-різному, визначаючи в однієї і в.другої зовсім інші риси, як на будову та розподіл розмірів, вони обидві були привабливі, обидві були щедро наділені від природи. Жюді, можливо, була більш любострасна, більш співдіяльна в коханні, проте воркотлива податливість Аделі теж дарувала свою насолоду. У всякому разі, обидві вони були живим доказом цілковитої щирості,— з їхніми переконаннями, то їх скорше навіть треба було стримувати, оглядаючись на сусідів. Він радів, що одна була така золотиста блондинка, а друга така темна брюнетка. Ця протилежність буде добрим підохоченням, бо ж відмінна приваба, скрашуючи одноманітність застарілого зв'язку, сповнюватиме серце новим зачаруванням/ Після щойно зазнаної втіхи з 'Аделлю Фонсімань ще дужче відчув силу своєї прив'язаності до Жюді. Але ця прив'язаність не повинна чинити перешкоди щирому визнанню чеснот Аделі, що так просто, зручно й доречно віддалася, коли він занудився в своїй кімнаті і йому вже набридло читати. Його огорнула легка втома, повернувши йому цінну потребу в сні, що тікав від нього ось уже сорок вісім годин. Він сказав собі, що іще добре виспиться перед вечірнім полосканням, яке йому винесе Адель під четверту годину. Щн продумав нові способи, як підступатись до неї, щоб мати змогу оцінити ті приваби цього багатого тіла, які було залишено без уваги першого разу. Володіння буде повне тільки при тривалому вжиткові з випробуванням усіляких можливостей. Треба дійово застосувати весь свій досвід, щоб скласти собі остаточне уявлення. Він заплющив очі, і на уста йому набігла усмішка при думці про розмаїття втіх, яке таїло в собі це чарівне завдання,