Та ба! Ніхто її не підтримав. Інші .жінки, пестухи й скиглійки, вдатні господарювати й вигодовувати дітей, по-своєму безбарвні й дурні, зроду згідливі, як покірні самиці, стоять, пороззявлявши роти, слабкодухі, перелякані, на тремтливих ногах, і чекають, поки впаде охоплене полум'ям небо або поки збіжаться, мов ті загони польових сторожів, янголи смерті.
А тим часом у глибині церкви бійка набрала свіжого запалу. Невідомо, за кого заповзявся відомстити сторож — чи то за святого Рока, мученика в образі" статуї, чи то за образи, завдані пані Нікола й кюре Поноссові. Десь, певно, всі ці наміри змішались у його не вельми осяяній гТозумом голові, якій більше личить парадний плюмаж, ніж думка. Але як там не є, а Нікола, наче осліплений люттю бугай, наскакує на Туміньйона, що знітився під колоною, насупившись, як зацькований урвиголова, готовий відбиватися ножем. Велетенські волохаті лапи Ніколи замашисто опускаються на дрібного чоловічка й причавлюють його з силою горили. Але хирляве Ту-міньйонове тіло пориває небуденна, зі злості винахідлива лють, яка десятерить силу дії його рук, нігтів, зубів, ліктів і колін. Втративши надію приборкати це тілище, вбране в панцер позолоти та ґудзиків, Туміньйон заходиться підступно копати ногами, цілячи в уразливі місця Ніколи. Потім, скориставшись із недогляду супротивника, швидким рухом відриває у нього крайчик лівого вуха.' З'являється кров. І тоді свідки вирішують, що час уже втрутитись.
— Не станете ж ви битись! — мовлять ці добрі лицеміри, радіючи в глибині душі такій надзвичайній пригоді, що правитиме за нескінченну тему розмов у зимові вечори.
Миротворними руками вони обвивають плечі перебій-ців, але їх самих втягує у вихор розгарячкованих тіл, і частина з них, вибита з рівноваги обертальними зусиллями, падає на купи стільців, що— гамірно розсковзуються в різні боки. На це нагромадження пристроїв для сидіння, наїжене кількома похмурими гвіздками та численними кілками, сідає, загорлавши від болю, Жюль Ларудель, а Бенуа Плокен роздирає там з розгіачливим прокльоном свої святкові штани.
Кінець кінцем гармидер зчиняється такий страшний, аж виводить із напівлетаргічного стану глухоти церковного старосту Куаффенава, що завжди сидить у сутіні невеликого бічного вівтаря, де завдяки попелястому кольорові обличчя його непомітно і звідки він нишком утішається, спостерігаючи людей. А що через дуже небуденний у цьому домі тиші й молитов галас до нього якимсь дивом повернувся слух, то наш каліка не вірить своїм вухам, які вже давно відсторонили його від марної людської суєти. Ось він скрадається краєм великої нави і кидає звідти спантеличений погляд на повернені до святих місць спини віруючих, бо всі вони стоять лицем до дверей. Отуди він і дріботить у своїх благеньких туфлях. Куаффенав вривається в самісіньку людську гущу, але так невлад, що Школа своїм волотонським чоровиком па застібках стає йому на пальці. Від гострого болю старості привиджується страх яка серйозна небезпека, що погрожує інтересам віри, з якої він має дрібний прибуток. Він відчуває, що треба , діяти, і то негайно. В мозку цього самітника одна думка побиває всі інші: його гордість,— його любий дзвін, єдино чий голос він ще добре чує! Нічого більше не думаючи, він підбігає до великого мотуза, і з розмахом повисає на ньому, що надає старовинному дзвонові, "дзвонові дроздів" із середньовіччя, такого розмаху, аж його самого підкидає вгору. Коли бачиш, як він скаче отак в небесній блакиті, на екрані відчинених дверей, складається враження, що це якийсь блаженний і веселий захмарний гультіпака тримає в руці задля розваги прив'язаного до гумки гнома-кривляку примітного просторим латаним дном сукняних пітанів на гострих сідницях. Кауффенав ударив на сполох, і від цих звуків аж лунко гойднулася підлога.
І і
! В Клошмерлі не бито на сполох від 1914 року, тож неважко вгадати, яке сражения справляють ці тривожні звуки погожого святкового райку, такого еошічиого, що вікна всюди порозчинюваио навстіж. Умить усі в містечку, хто не був на відправі, повискакували на велику вулицю. Найгірші п'янюги кидають, не допивши, свої кварти. Сам Тафардель відривається від пшаргалів, якими тішив розум і серце, просить швиденько подати йому панаму й поспіхом спускається з висот мерії, протираючи скельця пенсне й раз у раз приказуючи: rerum cognoscere causas !. Це він має запас навичитуваних з різних книжок латинських висловів, занотованих у нього в записнику, які ставлять його вище від звичайного вчителя початкової школи.
Незабаром пород цорквою збився чималий натовп, щоб побачити, як із дверей вивалилися, розпачливо вчепившись у чубанині й тягнучи слідом за собою ціле гроно втихомирювачів, наші бійці — Нікола-сторож та Франсуа Тумінь-йон-комерсант, захекані, заюшені, жоден так і пе домігшись перемоги. Врешті їх розводять, хоч вопи й далі перекидаються остапиіми образами, поішми дошкульшіми словами, обіцяпками іщо зійтися, щоб ужо остаточно випатрати один одного, і кожен з них вітає себе з тим, що так мастацьки відмотлошив другого.
За ними виходять, потупивши очі, благочестиві жінки, зворушливі й занімілі, нині дорогоцінні, мов священні вази, бо їх по .вінця наповнено скандальними секретами. Вони тихенько розпорошаться по гуртках, де посіють родюче насіння побрехеньок, що розідмуть незвичайну подію до легендарних розмірів і започаткують цілу низку подальших сварок та чіпких обмов. Знехтувані бла-гочестивиці мають топер добру нагоду набути більшої ваги й тим самим відомстити за своє приниження з боку чоловіків, добру нагоду прибити, через Туміньйона, цю величну Жюді, чия перевага у хтивій принадності завдавала їм таких соромітних і нескінченних мук. Такої нагоди благочестивиці не пропустять, хоч би навіть і громадянська війна через це почалася. Зрештою, вона через це
Пізнати причини речей (лат.).
й почнеться, і ці милосердні особи,— непринадність тіл яких боронить їхню доброчесність, мов неприступний мур, що його жоден клопгмерлянин і не думає брати штурмом,— нічим задля війни не погребують. Але в ці перші хвилини, коли версії ще різняться, благочестивиці утримуються від рішучих тверджень, воліючи вдовольнитись завбаченням, що блюзнірство над святим Роком напевно накличе на Клошмерль чуму або ж принаймні філоксеру на виноградники.