По цій заяві, такій незвичній для клошмерльського кюре, запала мертва тиша. І тоді, посеред цієї тиші, десь із глибини церкви пролунав п'яницький голос:
— Ану тільки спробуйте її зруйнувати! Побачите, як вас відтіля наженуть! Адже ваш милосердний господь не заборонив людям мочитись!
Ось так Франсуа Туміньйон дотримав свого слова.
Тільки-но відлунали такі неймовірні приголомшливі слова, *'йк уже* в тому напрямку проходом широко простував церковний сторож Нікола. У нього раптом проявилася жвавість, геть несумісна 8 ритуальною величчю його сторожевої ходи, яку час від часу посвідчував тихий, але твердий постук алебарди об плитки підлоги — заспокійливий постук, що ніби запевняв клошмерльських віруючих: можете молитися в мирі під захистом цієї пильної сили, вона-бо спирається на стійкі основи двох литок, мускулатура яких і округлість були б окрасою навіть великої нави в соборі архієпіскопату.
Ставши перед Франсуа Туміньйоном, Нікола сказав йому кілька суворих слів, усе ж/не позбавлених певної простодушності, дарма що прогрішення, вчинене в святому місці, було велике, про щось подібне цей церковний сторож зроду-віку й не чув, тож і не мав з чим його порівняти, щоб дати якусь свою оцінку. Посісти почесний пост клошмерльського церковного сторожа колись допомогло йому не стільки смакування владою на взірець тієї, що її
5*
131
має кінна жандармерія, як завдячувана природі довершена будова тіла, особливо його нижніх кінцівок. У нього було гарне, досить видовжене, м'ясисте, пружне й бездоганно заокруглене вгорі стегно, а отже, вельми придатне, щоб його облипали пурпурові штани, притягуючи всі погляди до цієї частини тіла. Що ж до литок Ніколи, які далеко перевершували литки Клодіюса Бродекена, то тут не було нічого штучного. Все обтягнене білою панчохою було м'язами, розкішними біцепсами, поєднаними наче волячі голови в ярмі, через що кожен крок Ніколи набирав величного характеру. Від складки в паху й аж До кінчиків великих пальців на нозі Нікола міг витримати порівняння з Гераклом Фарнезьким. Такі приємні обдарування більше настроювали його на показ своїх ніг, аніж на поліцій-не втручання. Ось чому заскочений зненацька блюзнірством у церкві, він тільки й спромігся сказати святотатцеві:
— Ану стули писок і вимітайся звідси, Франсуа!
Це були, слід визнати, помірковані, розумні й поблажливі слова, яким Франсуа Туміньйон неодмінно б скорився, якби ж то не . був ранок по святковій ночі та якби він був нерозсудливо не випив величезну кількість щонайкращого клошмерльського вина. А тут же й ще гірше — побіля чаші стояли його свідки: Торбайон, Лару-дель, Пуапанель та інші, які дуже пильно за всім стежили й тихенько осміхались. Бувши в принципі на боці Ту-міньйона, вони не вірили, щоб їхній приятель — оцей миршавець з невміло надягнутим через брак звички накладним комірцем, з перекошеною краваткою, неголений від учора, розкудланий, явно зраджуваний своєю жінкою, що тішило все містечко,— міг вчинити серйозний опір дебелому Ніколі з усім його авторитетом церковного сторожа в повній уніформі, яку становили портупея, трикутний капелюх з плюмажем, шпага при боці, а в руці — поцвяхована вздовж ратища алебарда з торочками. Туміньйон угадав цей скептицизм своїх товаришів, які загодя визнавали перемогу сторожа. Тим-то він не зрушив з місця й уперто кпив собі з кюре Поносса, який оніміло стояв на амвоні. Тоді Нікола знов заговорив, уже трохи голосніше:
— Не корч дурня, Франсуа! І швидше забирайся звідси!
В голосі його вже чулася погроза, і ці слова зустрінуто ще норішучими посмішками, які виказували стримане бажання глядачів стати на бік дужчого. Через ці посмішки Туміньйон став тільки дошкульніше відчувати власну хирлявість перед спокійною кремезною тушею Ніколи. Але відповів він з усією запеклістю, на яку тільки спромігся: і
— Хто-хто мене випровадить звідціля, а тільки не ти, павичу!
Можна припустити, що Туміньйон намірявся цими словами прикрити свою поступку й перейти відразу в почесний відступ. Адже такі слова дають змогу гордій людині врятувати свою честь. Однг к цю мить стався випадок, який скаламутив усіх до краю, В когось у гурті благочестивих жінок та "дітей Марії" біля фісгармонії випала з рук таця, наготована для збирання пожертв, і з неї з брязкотом розлетілись по підлозі монети по сорок су, що їх наклав туди сам кюре Поносе, сподіваючись цією невинною, хитрістю спонукати до щедрості своїх овечок, які надто вже зловживали мідяками. На думку про стільки добрих монет по сорок су, розсипаних по всіх кутках церкви, напохваті у поганих кумась, пожадливість яких перевищує благочестя, святі дівчатка на відчай душі кинулись у пошуки, повзаючи навкарачках, пересовуючи з великим галасом стільці, називаючи одна одній усе ще недостатню суму монет на таці. Раптом, заглушуючи цей грошовий переполох, чийсь гострий голос кинув вигук, що вирішив подальший хід подій:
— ІЦіь, сатано!
Це був 'голос Жюстини Пюте, першої, як завжди, в запеклому бою, яка зараз надолужувала брак протидії з боку кюре Поносса. Священик-бо кепський був промовець, котрий зовсім не знав, що сказати, як ми вже бачили, тільки-но обставини відсторонили його від узвичаєної тропи поміркованих проповідей, де не треба було ні над чим думати. Зляканий виниклою, веремією, він благав небо допомогти йому встановити лад і забезпечити перемогу справедливості. Як на те лихо, жоден білий янгол не перелітав у цю годину над Клошмерлем. Кюре Поносе потрапив у безвихідне становище, надміру звикнувши розраховувати на милість господню при всяких ускладненнях у людському житті.
Вигук Жюстини Пюте підказав церковному сторожеві його обов'язок. Підступаючи до Туміньйона, він гостро, з притиском промовив, аж усі присутні відчули, що це вже не жарті
— Ще раз наказую тобі негайно вийти за двері, а то вгрію тебе під зад, Франсуа!
І ось настала мить, коли пристрасті завихрилися в затуманених головах до такої міри, що кожне позабуло про святість місця і більше не стишувало свого голосу. Настала мить, коли слова одне за одним пхаються на язик і скажено швидко вилітають з уст, підштовхувані страшною силою внутрішнього безладу. Тут слід узяти до уваги принципову суть справи. Нікола й Туміньйон, натхнені один проти одного відповідно релігійним запалом і республіканським завзяттям, незабаром так підвищать голоси, що вся церква зможе стежити за подробицями їхньої суперечки, а від присутніх у церкві про це знатиме весь Клошмерль. Отже, бій ведеться перед цілим Клошмер-лем. Надто вже великою мірою зачеплено себелюбство, надто вже великі поставлено на карту принципи, щоб супротивники розійшлися просто так. З того й з того боку буде кинуто образи й завдано ударів. Одними й тими самими образами та ударами будуть послуговуватись як задля добра, так і задля зла, що їх, зрештою, важко стане й розрізнити, така безладна зчиниться шарпанина, такими однаково прикрими будуть дошкульні слова. Туміньйон, —зайнявши позицію за шерегом стільців, на вкрай образливу погрозу Ніколи відповідає: