Худий

Страница 2 из 48

Дешіл Хэммет

– А вони хіба нічого тобі не пояснили?

– Пояснили: мовляв: бажають повернути старі часи. Вкрай багатозначно.

– Ой же ж і недовірливий ви народ, адвокати, – під'юдив я. – А може, й справді вони бажають повернути старе, а за разом і гроші. Та, власне, чого переживати? Хіба Уайнент ховається?

Маколей стенув плечима.

– Мені відомо не більше за тебе. Востаннє я бачив його в жовтні. – Він знову приклався до склянки. – Ти ще довго пробудеш у Нью-Йорку?

– До Нового року, – відповів я і пішов до телефону замовити сніданок у номер.

3

Ввечері ми з Норою побували на прем'єрі "Медового місяця" в Літл-Сієте, а тоді потрапили на коктейль до якихось чи то Фріменів, чи то Філдінгів. Тож, коли наступного ранку дружина мене розбудила, я почувався доволі кепсько. Вона дала мені чашечку кави й простягнула газету.

– Прочитай.

Я слухняно прочитав пару абзаців, тоді опустив газету і відсьорбнув кави.

– Дуже кумедно, – прохрипів я, – але зараз я б з радістю проміняв усі надруковані інтерв'ю з новообраним мером О'Брайєном і портрети індіанців на ковток віскі…

– Та не це, дурню! – Вона тицьнула пальцем у газету. – Ось!

"СЕКРЕТАРКУ ВИНАХІДНИКА ВБИТО В ЇЇ КВАРТИРІ. ЗНАЙДЕНО ЗРЕШЕЧЕНЕ КУЛЯМИ ТІЛО ДЖУЛІЇ ВУЛФ. ПОЛІЦІЯ РОЗШУКУЄ РОБОТОДАВЦЯ ВБИТОЇ, КЛАЙДА УАЙНЕНТА

Зрешечене кулями тіло Джулії Вулф, тридцятидвохрічної особистої секретарки відомого винахідника Клайда Міллера Уайнента було знайдено вчора в її квартирі в будинку 411 на Східній п'ятдесят четвертій стріт. Першою виявила вбиту місіс Крістіан Йоргенсен, колишня дружина винахідника, яка прийшла з метою узнати адресу свого колишнього чоловіка.

Місіс Йоргенсен, яка повернулася цим понеділком до Нью-Йорка після шестирічного перебування в Європі, розповіла поліції, що почула слабкий стогін з квартири, коли подзвонила в двері. Вона розшукала ліфтера Мервіна Холлі, а той покликав управляючого будинком Уолтера Міні. Коли вони зайшли до квартири, то побачили міс Вулф на підлозі спальні з чотирма ранами від куль 32-го калібру. Не приходячи до тями, вона померла до приїзду поліції та "швидкої допомоги".

Герберт Маколей, адвокат Уайнента, розповів поліції, що не бачив винахідника з жовтня місяця. Він також повідомив, що вчора Уайнент подзвонив йому і призначив побачення, на яке, однак, не з'явився; де він зараз, адвокату невідомо. За свідченням Маколея, міс Вулф працювала секретаркою винахідника протягом восьми років. Адвокат оголосив, що нічого не знає про приватне життя потерпілої і не може пояснити причини її вбивства.

Кульові рани свідчать, що це не було самогубство, оскільки…"

Далі йшла звичайна інформація поліції для преси.

– Як ти гадаєш, це він її вбив? – спитала Нора, коли я відклав газету.

– Уайнент? Я б не здивувався. Він же справжній псих.

– Ти її знав?

– Так. Як ти дивишся на те, щоб скропити душу від нудьги?

– Якою вона була?

– Непоганою, – відказав я. – Гарненькою, а головне – розсудливою і стриманою – необхідні якості, щоб жити з тим чоловіком.

– То вона з ним жила?

– Так. Хочу ковток віскі, люба. Отаке. Принаймні саме так було, коли я з ними познайомився.

– Чому б тобі спершу не поснідати? Вона його кохала, чи це входило до її службових обов'язків?

– Не знаю. Снідати ще рано.

Нора вийшла з кімнати, а в двері заскочила Аста і, ставши передніми лапами на ліжко, лизнула мене в щоку. Я погладив її по голові, силкуючись пригадати, як висловився колись Уайнент про жінок і собак. Якось про "жінку-спанієля-горіховий гарнітур", але інакше, а як саме я, попри всі зусилля, не міг пригадати.

Нора повернулася з двома склянками й знову спитала:

– А він сам як виглядає?

– Високий – понад шість футів – і худющий як тріска. Зараз йому під п'ятдесят, проте й тоді, коли я з ним познайомився, він був уже сивий як голуб. Завжди нестрижений, з розпушеними рудувато-сивими вусами, з обгризеними нігтями. – Я відштовхнув собаку, щоб взяти склянку.

– Привабливий портрет. А що ж то за справа з ним була в тебе?

– Його помічник висунув звинувачення, ніби Уайнент вкрав його винахід. Келтермен – таке було прізвище помічника. Він намагався залякати патрона і примусити відмовитись від винаходу, погрожуючи, що пристрелить його, підірве будинок, викраде дітей, переріже горло дружині і таке інше. Та зрештою погрози припинились і нічого не сталося.

Нора відірвалась від склянки й спитала:

– А що, Уайнент справді вкрав його ідею?

– Тш-ш-ш, – прошипів я. – Хіба не соромно перед різдвом так погано думати про свого коханого?

4

Вдень я пішов прогуляти Асту. По дорозі мусив пояснити двом перехожим, що це німецький тер'єр, а не помісь шотландського з ірландським, випив два коктейлі в барі у Джіма, зайшов до Ларрі Кроулі й разом з ним повернувся до готелю "Номенді". Нора саме готувала коктейлі для подружжя Квінів, Маргот Іннз, якогось чоловіка, чийого прізвища я не розчув, і Дороті Уайнент.

Дороті сказала, що хоче зі мною поговорити, тож ми взяли собі склянки й пішли до спальні.

– Ніку, ви теж такої думки, що це батько її вбив? – спитала вона в лоб.

– Ні, – заперечив я. – З чого б це?

– Але в поліції є… Скажіть, вона справді була його коханкою?

Я кивнув.

– Принаймні в ті часи.

Вона втупилась у склянку.

– Він мій батько. Я ніколи його не любила, так само, як і матір. – Вона скинула на мене очі. – І Гілберта я тем не люблю.

Гілберт був її братом.

– Не переймайся. Переважна більшість людей не любить своїх родичів.

– А ви їх любите?

– Своїх родичів?

– Моїх! – свірконула вона очима. – І не розмовляйте зі мною як з дванадцятилітньою!

– Борони боже, – запевнив я. – Це від сп'яніння.

– Так любите?

Я похитав головою.

– Ти мені відразу сподобалась: звичайна зіпсована дитина. А от без твоїх родичів я б легко міг прожити.

– Що з нами відбувається? – зможено прошепотіла вона, ніби я й справді міг пояснити.

– Тут різні причини. Твій…

У двері зазирнув Гаррісон Квін.

– Ніку, ходи-но зіграємо в пінг-понг!

– Трохи згодом.

– І свою лялечку прихопи. – Він ласо глипнув на Дороті й зник.

– Йоргенсена ви напевне не знаєте, – проказала дівчина.

– Тільки Нельса Йоргенсена.

– Щасливчик. Цього звати Крістіан. Котик Крістіан. Бідолашна мама – розлучилася з божевільним, щоб вийти за сутенера! – Очі її заблищали. Ледь стримуючи ридання, вона спитала голосом переляканої дитини – Що мені робити, Ніку?