Вони вийшли з кедрача і зупинилися вражені. На широкій галявині, підставивши тіло сонцю, загорав незнайомий хлопець. Дівчата перезирнулися, зашарілися.
— Дивак якийсь, — пробурмотів Іван, — Але ж тут вибухнуло, а він спокійно сидить, ніби нічого й не сталося.
Хлопець не звертав уваги на геологів. Він розглядав траву, квіти, гладив їх долонями. Дивні, майже сріблястого кольору кучері закривали обличчя, тіло під променями сонця мінилося золотавими барвами.
— Ей, ви! — крикнув Іван, — Що тут робите?
Хлопець звівся на ноги, поглянув на геологів. Дівчата пирснули, одвернулися. Він пря-мував до геологів, анітрохи не соромлячись своєї наготи.
— Клянуся, божевільний, — прошепотів Грицько. — Обережно треба з ним. Бачиш, сміється. Блаженний якийсь..
— Тихше, — обірвав його Іван.
Хлопець зупинився. Дивився на геологів, усміхався. Обличчя його було незвичним, якимось дуже мінливим, мов би ще не відлитим у чітку форму. Очі то ясніли блакитним то-ном, то наливалися нічною темрявою. Брови піднялися над очима з виразом запиту. Він ніби ждав чогось.
— Дивний чоловік, — не заспокоювався Грицько.
— Чо-ло-вік, — повторив по складах незнайомець, — Чоло… розум… вік… час… вічність… цілість… безмірність… Диво… дивитися… відати… давати… Вічний розум ба-чення… відання…
— Що він меле? — дивувався Грицько.
— Іване, він чудний, — озвалася з-за спини начальника партії Галя. — Ще накинеть-ся…
— Заждіть, — зупинив дівчат Іван. — Як тебе звати? Ну, ймення як твоє?
— Ймення? — повторив хлопець. — Мен… май… ном… називати… мислити… мис-литель… людина… Ймення — людина…
— Людина? — цілком серйозно перепитав Іван.
— Людина, — радісно повторив незнайомець, і очі його засяяли.
— А прізвище?
— Прізвище… прозивати… ном… ман… Це те саме ймення… Ти вже питав…
— Дивна свідомість, — здивувався Іван. — Аналізує, розчленовує всі слова. В чому справа?
— Свідомість, — озвався незнайомець. — Світ… сва-відати… своє… знання… знання себе…
— Якась кібермашина, — знизав плечима Грицько.
— Кібер… машина… маха… сильний… Кібер… керувати… механо… механізм… ке-рований механізм… Ні, — гаряче заперечив хлопець, з подивом глянувши на Грицька. — Я не керований механізм. Я — Чоло-Вік.
— А якщо чоловік, то не валяй дурня! — розсердився Грицько.
— Не грубіянь, — остудив його Іван.
— Валяти… дурня… — Хлопець зовсім здивувався. — Валяти… валити… Дур… де-ур… Ур… вогонь… світло… де-ур… відсутність світла… Дурень… невідаючий… позбавле-ний світла… Валяти невідаючого… Не збагну…
— Ага, — ущипливо зауважив Іван. — Він дає тобі урок, що не слід вживати умовних зворотів. Дурня валяє не він, а ти. Слухай, не знаю, як тебе звати, ну, хай буде Людина. Ти скажи мені, що тут сталося? Ми бачили вибух, яскраве світло. Це ти щось робив?
— Я, — згодився хлопець.
— Ну от, — зрадів Грицько. — Я так і думав — божевільний.
— Боже… вільний, — знову почав аналізувати слова незнайомець. — Бог… біг… рух… динаміка… бажати… збагнути… позбавлений розуму… життя… Неточне поняття…
— Послухай, друже, звідки ти тут узявся? — запитав Іван.
— З надмірності, — спокійно відказав хлопець.
— З чого? — перезирнувшись з товаришами, перепитав Іван. — Що за надмірність? Може, ти хочеш сказати, безмежжя?
— Можна й так. Тільки надмірність точніше.
— Ну гаразд, — терпляче згодився Іван. — Хай буде надмірність, хай безмежжя. Всі ми з цієї надмірності. Але це фігурально, символічно, а конкретно? Звідки ти?
Незнайомець уважно вислухав Івана, ласкаво усміхнувся. Похитав головою.
— Плутано мислиш. Єдина конкретність — надмірне лоно. А все інше — відносність.
— Ну що з тобою робити? — розгубився Іван. — Я хочу знати звичайну річ: де ти на-родився, де жив? У якому селі чи місті?
— Як багато слів, — здивувався хлопець. — Але я збагнув те, що ти питаєш. Повторю: з надмірного лона, з інших світів. Ніколи не народжувався так, як ти мислиш. У нас є лише трансформація зі стану в стан, по пуповині інформсфери.
— Що ти з ним філософствуєш, — хмикнувши, озвався Грицько, — "З інших світів". Він нас за дурнів вважає, чи що?
— Слухай, Ваню, — прошепотіла Галя. — Тут недалеко є клініка, треба його туди. Там розберуться.
— М-да, — згодився Іван, — Грицю, збігай до намету, вибери якусь одежину для на-шого гостя. Може, для пришельця з далеких світів вона й не дуже підходить, але все-таки вона ліпша, ніж його… гм… теперішня… Ходімо, друже.
— Ходімо, — згодився незнайомець.
Гриць і дівчата, перезираючись та підсміюючись, рушили до наметів. Незнайомець, ласкаво усміхаючись, пішов за ними, розгортаючи куші кедрача.
В ЛІКАРНІ
Головлікар гірської клініки для психічнохворих Марія Зелена старанно розпитувала геологів про все, що вони бачили при появі незнайомця і що дізналися при розмові з ним — про його поведінку, жести, характер. Розповідь Івана була записана в зошит.
А незнайомець тим часом сидів у приймальні під наглядом двох санітарів і спокійно дивився у вікно, його зовсім не стурбувало те, що він потрапив до лікарні, що біля нього ча-тують люди в білому, його більше приваблював чудовий краєвид, що стелився за вікном. Зеленкувато-блакитне озеро, оточене смутними смереками, червонуваті скелі, білі хмарини в бездонному небі. Вода мінилася, на поверхні озера пробігали прозорі тіні, хиталися верхів ї дерев. І в ритмі з усім цим мінилося обличчя дивного хлопця. Навколишній краєвид ніби грав на інструменті його душі мелодію свого настрою.
Та ось бесіда біля столу скінчилася. Іван підійшов до незнайомця, подав руку. Той з подивом поглянув на нього.
— Я прощаюся, — пояснив Іван. — Я залишаю тебе…
— Прощаєшся? — перепитав хлопець, — Прощати… просто, внпростовуватн… Робити простим… Хороше слово. Заплутане робити простим. Так?
— Не те, — розгубився Іван. — Я покидаю тебе. Це називається прощатись. Ти хоро-ший хлопець. Побудеш тут. Згадаєш, хто ти й звідки…
— Але я вже розповідав, — здивувався незнайомець. — Чому ви такі недовірливі?
— Гаразд, — заспокоїв Іван. — Ти про все розповіси ось їй…
Незнайомець глянув на лікаря. Це була молода дівчина, її сірі очі уважно й гостро ди-вилися на незнайомця. В таких випадках хворі відводили погляд, корчили гримаси, біснувалися. Але цей хлопець спокійно зустрів її погляд, прийняв у себе. Їй здалося, що пе-ред нею розкривається дивна безодня, таємнича і небезпечна. Вона опустила повіки, стисну-ла губи.