Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,
Що слово — лікар гніву найлютішого?12
Але Прометей дотримується свого розуміння правоти і не дає лагідної відповіді. Замість цього він плекає думки про помсту. В цей момент на сцену вривається Іо, одна з багатьох молодих жінок, що мали нещастя потрапити на очі Зевсу. Його дружина обернула Іо на телицю, і тепер вона без спочинку біжить, бо її постійно жалить ґедзь. Іо мчить щодуху і зойкає, коли ґедзь жалить її; Прометей впізнає Іо і, відповідно до ролі пророка, того, хто бачить наперед, каже їй, що може передбачити її майбутню долю, проте хор перебиває його і пропонує вислухати історію Іо з її власних вуст. Прометей погоджується і каже:
Тож радісно і плакать, і жалітися
На долю перед тими, хто вчуваючи
Жалі твої, сльозами й сам умиється.
Іо розповідає: вона описує бажання Зевса, божественні накази, що їм вона та її батьки підкорялися, і жахливе покарання, що, як наслідок, впало на неї.
Вона є однією з числених жертв грецьких трагедій і міфів, що розповідає про "божественні гріхи", як в Метаморфозах назвав їх Овідій. Вона лише одна з юрби дівчат та німф зґвалтованих олімпійцями і приречених потім за це осквернення на жахливі покарання, іноді на вигнання, на статус парії, на перетворення на тварину, рослину, або на жителя водойми. Калісто стає ведмедицею після того, як завагітніла від Зевса; на Лєто нападають селяни, які забороняють їй обмитися після пологів водою з їхнього джерела. Як на мене, вони стали прототипом усіх тих жінок з клунками, що безладно тікали дорогами Європи, Азії та Африки. Проте дивним, несподіваним і важливим є той факт, що ці героїні стародавньої міфології розповідають про свої страждання і що вони відіграють визначну роль в уявному минулому людства — вони є засновниками культури.
Іо завершує свідчення про власне становище словами:
Ти чув усе. Та в біді жаліючи,
Мене словами не втішай облудними, —
Нещиру мову слухать — то найгірший біль.
Тут Прометей із задоволенням розповідає їй про те, що чекає на неї в майбутньому і переводить
скорботну оповідь Іо на обіцянку помсти — каже, що серед її нащадків-греків буде більшість героїв дорійців, а через тринадцять поколінь народиться сам Геракл. Тож Іо, телиця, яку жене ґедзь, стає матір'ю-засновницею цивілізації. В своїй праці про мандри Іо, Юлія Кристєва розглядала її випадок як втілення екзистенційної непевності жінок. "Як відомо, — пише вона, — в Греції наречена вважалася чужоземкою, прохачем... Згідно з ритуалом весілля, до нареченої ставились не як до здобичі і не як до рабині, але як до "прохачки, яку беруть під захист домашнього вогнища і за руку вводять до нового житла".
В уявленні Есхіла, сама історія ґрунтується на особистих випробуваннях і стражданнях; його трагедія розповідає про чоловіка, який починає нову еру, про Прометея, який приносить на землю корисні дари — вогонь, знання — в той час як жінка, Іо, виконує роль біологічної матері роду. Користуючись мовою статевої полярності, Прометей кидає виклик жіночому хору коли виголошує:
Не думай, що, лякаючись Погрози Зевса, стану я, мов женщина,
Благать, кого ненавиджу, й ламатиму
Я руки по-жіночому, щоб змилувавсь
І увільнив з кайданів, — ні, не буде так.
Іо втілює цю приниженість, вона не має жодної влади, жодних прав, і коли ґедзь знову жалить її, вражена жахливим болем, вона зойком перебиває Прометея і виходить зі словами:
І язик мій у спраглих німіє устах, —
Каламутним годі здолати словам
Божевілля навальну хвилю.
Безладна мова, що вона її не в стані контролювати, організувати, у випадку Іо позначає крайній ступінь страждань через переслідування. Ці муки буде згадано зганьбленими в їхньому переконливому свідченні. Та вже саме це слово "зганьблений" звучить завершальною нотою всієї трагедії, коли падають небеса і підіймається океан, щоби поглинути все ще закутого Прометея.
Проте зганьблені, подібно до Іо, не бажають "нещирих слів" утіхи у відповідь на їхні щирі скорботні зойки. Але ця її з'ява — і з'яви подібних їй трагічних фігур — викликають у нас жаль і страх відповідно до знаменитого Аристотелевого визначення; змушує жаліти її, а через неї, становище подібних їй страждальців.
Зрозуміло, що в системі долі Давньої Греції просто неможливий перехід від відвертого співчуття до прилюдного вибачення. В наші часи, таке вибачення, як реакція на трагічну несправедливість, стало можливим, дякуючи тому, що ми все більше приділяємо уваги концепціям відповідальності і провини, які дають можливість виокремити характерні людські чинники і винуватців. Вибачення, цей секуляризований ритуал, вийшло з політики ідентичності та її складника, Іонічного аспекту жертовності. Політики, котрі в своїй діяльності згадують про жертв, можуть сягати далеко в минуле, але вони набули нової характерної риси.
Коли історія втілюється в об'єкті, що страждає, вона може загубитися — і саме цій гострій нерозв'язній проблемі присвячена моя робота, письмо, якому я віддаю свій час. З 1980-х років письменники, а особливо письменниці, відтворюють "книгу пам'яті" для того, щоб озвучити приглушені раніше теми. До відтворення втрачених історій та втрачених сюжетних ліній, пов'язаних з прикладами хоробрості та винахідливості, активно долучилися такі романістки як Тоні Морісон13 і Маргарет Етвуд. Вони залучили запаси "негативних невикористаних можливостей" для того, щоб пристрасно заглибитися в минуле. Американській поетці Адрієні Річ приписують створення терміну "перегляд" ("revisioning"), на означення ініціативи з переробки минулого, перегляду цінностей, праці проти шерсті усталених думок та усталених поглядів на певні періоди історії. Учасники кампанії за вибачення належать до цієї ж ініціативи і, починаючи з 1980-х, їхня популярність віддзеркалює несподіваний успіх дій прозаїків-прихильників перегляду. Причиною того, що на передньому краї цих подій опинилися жінки й художня проза, є те, що в історіях, що вони розповідали, відверто йшлося про страждання безіменних, маргінальних і зниклих людей, які містило в собі мовчазне, пригнічене і незаписане минуле. В романі Тоні Морісон "Джаз" історію розповідає чорношкірий персонаж: "Мені хотілось бути такою мовою, котра бажала би йому добра". Щодо вибачення, воно так само може діяти як мова, що бажає комусь добра.