Шаста хитнув головою, побіг до північних воріт і за мить зник за ними. Поки пустельник розмовляв із Шастою, він лівицею підтримував Аравісу. Коли хлопець зник за ворітьми, старець обіпер дівчину на своє рамено і завів до хатини. За якийсь час він знову вийшов на подвір'я.
— А тепер, друзі, — звернувся пустельник до коней, — ваша черга.
Не дочекавшись відповіді, бо потомлені коні не могли вимовити і словечка, він познімав з них вуздечки і сідла, а тоді старанно обтер із ніг до голови. Навіть конюх із королівських стаєнь не впорався би ліпше.
— Тепер забудьте усе і відпочивайте, — сказав він. — Ось вода, а ось трава. Пізніше я приготую вам гарячого пиття, але спершу подою кіз.
— Пане, — вимовила Гвіна, нарешті здобувшись на голос, — як тархіна? Вона житиме? Лев не убив її?
— Мені відомо багато про теперішнє і трохи про майбутнє, — відповів посміхаючись пустельник. — Проте я не знаю, хто з чоловіків чи з жінок а чи зі звірів у цьому світі доживе до заходу сонця. Та не втрачаймо надії. Гадаю, дівчина житиме не менше, ніж її ровесники.
Аравіса нарешті прийшла до тями. Вона лежала долілиць на чомусь дуже м'якенькому і зручному у прохолодній кімнатці. Дівчина спробувала перекинутись, але спину пронизав гострий біль. Аравіса одразу все згадала. Її зацікавило, з чого зроблено її ложе. (Пустельник намостив їй верескових галузок, а на них так гарно спиться. Дівчина ж ніколи не бачила верескових кущів ані не чула про цю рослину.)
Двері відчинилися й увійшов пустельних, тримаючи в одній руці великий дерев'яний корець. Він обережно поставив його на підлогу, підійшов до дівчини і запитав:
— Як ти, доню?
— Спина пече, — відповіла Аравіса. — А так — нічого.
Пустельник опустився на коліна, поклав руку на чоло дівчини і послухав, як б'ється живчик на скроні.
— Гарячки немає, — сказав він. — Ти одужуєш. Завтра зможеш уже встати з постелі. А зараз випий оце.
Він узяв корець і підніс їй до уст. Аравіса покуштувала і трохи скривилася. вона не звикла до козячого молока. Але їй дуже хотілося пити, тому вона переборола себе й осушила корець, І відразу їй стало набагато ліпше.
— Можеш поспати, якщо хочеш, — сказав пустельник Я промив і перев'язав тобі рани. Вони, мабуть, ще болять, але небезпеки немає. Так собі, подряпини. Той лев поводився доволі дивно: він міг одною лапою висмикнути тебе зі сідла і пошматувати на кавалки, натомість тільки подряпав спину, та й то неглибоко.
— Мені просто пощастило, — мовила Аравіса.
— Доню, — відповів їй пустельник, — я прожив на цьому світі сто й дев'ять літ, але ніколи не бачив чогось подібного на щастя. Я не можу пояснити того, що трапилося з тобою. Знай: якщо буде треба, у свій час нам це відкриється.
— Чи є новини про Рабадаша та його військо? — поспитала Аравіса.
— Гадаю, вони сюди не пройдуть, — сказав пустельник. — Мабуть, знайшли брід на східній стороні. А звідтам спробують пробитись до Анварду.
— Бідолашний Шаста! — зітхнула Аравіса. — Йому далеко іти? Він устигне?
— Будемо сподіватись, — відповів старець.
Аравіса прилягла на бік і спитала:
— Я довго спала? Здається, уже темно.
Пустельник подивився у віконце, що виходило на північ:
— Ні, ще день, — відповів він. — Але з-за Буревісниці виповзають хмари. О цій порі звідтам завжди насувається паволока. Уночі буде густий туман.
Зранку спина в Аравіси іще трішки нила, проте після снідання (а пустельник нагодував її вівсянкою зі сметанкою) дівчина почувалася цілком добре, отож старець дозволив їй устати з ліжка. Зайве й казати, що вона відразу подалася до коней, аби побалакати з ними. На ранок випогодилося і дворище нагадувало велику зелену чашу, по вінця залиту сонцем. Це місце дихало миром і спокоєм.
Гвіна одразу підбігла до Аравіси і ніжно плямкнула дівчину у щоку.
— А де Бругу? — поспитала Аравіса, коли вони розпитали одна одну, як самопочуття та як спалося.
— Отам, — носом показала Гвіна у протилежний кінець двору. — Може, ти підійдеш і порозмовляєш із ним? Бачу, з ним щось негаразд. Я не можу витягнути з нього і слова.
Вони рушили навпростець через двір і побачили Бругу. Він лежав, повернувшись до стіни, Звичайно, Бругу чув, як вони підходили, проте не повернув голови і не проронив ні слова.
— Доброго ранку, Бругу! — привіталась Аравіса. — Як ся маєш нині?
Кінь щось пробурмотів у відповідь, але ні Гвіна, ні Аравіса нічого не розчули.
— Пустельник каже, що Шаста, мабуть, устиг добратися до короля Люна, — вела далі Аравіса. — Здається, усі наші клопоти позаду. Бругу, скоро ми побачимо Нарнію!
— Я ніколи не побачу Нарнії, — глухо озвався Бругу.
— Бругу, любий, з тобою все гаразд? — стурбовано спитала Аравіса.
Бругу нарешті повернувся до них. Вигляд у нього був вельми похнюплений.
— Я повернуся до Калормену, — зітхнув Бругу.
— Що? — стенулась Аравіса. — Знову в неволю?!
— Так, — відповів кінь. — Це все, до чого я придатний. Як мені з'явитися поміж вільних коней Нарнії? Мені, що залишив кобилу, дівчину і хлопця на розтерзання леву, а сам пустився навтьоки, щоб урятувати власну шкуру!
— Ми теж утікали, — тихо сказала Гвіна.
— Шаста не втікав! — фуркнув Бругу. — Він побіг у правильному напрямку: назад. А мене пече сором. Я називав себе бойовим конем, вихвалявся, що брав участь у стількох битвах, і тут мене заткнув за пояс малий хлопчак… людська дитина, лошатко, яке ніколи не тримало в руках меча, ані не мало з кого брати приклад!
— Так, — кивнула головою Аравіса. — Я почуваюся так само. Шаста просто молодець. Бругу, я теж ставилася до нього зверхньо. Хлопець виявився хоробрішим за нас усіх. Та я гадаю, що ліпше зостатись і перепросити його, аніж повертатись до Калормену.
— Добре тобі говорити, — не погоджувався Бругу. Ти не зганьбилася, як я. Для мене усе втрачено.
— Мій добрий коню, — мовив пустельник (м'яка зарошена травиця робила нечутними його босі кроки, тому його помітили лише коли він заговорив), — ти не втратив нічого, окрім свого марнолюбства. Так-так, брате. Не прищулюй вух і не тріпай гривою. Якщо справді відчуваєш сором за свою поведінку, як казав, то послухай доброї ради. Поміж бідолашними безмовними кіньми тобі здавалося, що ти великий герой. Звичайно, ти сміливіший і розумніший за них — це неважко. Але в Нарнії таких, як ти, багато, тому там ти будеш звичайним конем, одним із багатьох. Тобі просто належить це усвідомити — і все буде гаразд. А тепер, друзі, ходіть зі мною: на вас чекає щось смачненьке.