В Японії явно бракувало овець, щоб вести з СРСР тривалу війну на півночі за умов економічних санкцій і фактичної блокади. А тому, писалося в доповіді, необхідно налагодити в Маньчжурії і Монголії стабільне постачання вовни (а також хутра кроликів та інших тварин) і забезпечити обладнанням її переробку. У 1932 році, відразу після утворення Маньчжоу-Го, туди для інспекції вирушив дядько Нобору Ватая. Йому доручили підрахувати, скільки потрібно часу для організації такого постачання на території Маньчжоу-Го. Це було перше справжнє велике завдання для молодого технократа, що закінчив військове училище за спеціальністю "тилове забезпечення". Узявшись за проблему зимового спорядження, він уважав її моделлю тилового забезпечення і провів повний кількісний її аналіз.
У Мукдені за посередництва одного знайомого він зустрівся з Кандзі Ісіварою,[50] з яким цілу ніч провів за випивкою. Об'їздивши увесь Китай, Ісівара обґрунтовано й гаряче доводив, що повномасштабна війна з СРСР неминуча, а ключ до перемоги полягає у зміцненні тилу або, іншими словами, у швидкій індустріалізації і створенні самодостатньої економіки в новоствореній державі Маньчжоу-Го. Переконував, що для організації сільського господарства і тваринництва, підвищення їхньої продуктивності треба переселяти в Маньчжоу-Го японських селян, але дотримувався думки, що не слід перетворювати Маньчжоу-Го в явну колонію, як Корею і Тайвань, а зробити прообразом азійської держави нового типу. Водночас цілком реалістично визнавав, що врешті-решт Маньчжоу-Го стане базою тилової підтримки у війні проти СРСР, а пізніше — і проти Англії та Америки.
Він уважав, що в Азії тільки Японія здатна воювати із Заходом (цю війну він називав "останньою"), а інші країни зобов'язані їй допомагати заради власного звільнення від гніту західних держав. У всякому разі, серед офіцерів імператорської армії ніхто так сильно не цікавився питаннями тилового забезпечення і не мав такої глибокої ерудиції, як Ісівара. Більшість військових сприймали науку про тилове забезпечення як щось "немужнє", а вважали, що солдат Імператора повинен відважно битися, не думаючи про себе, навіть якщо погано вдягнений, узутий і озброєний. Справжня воїнська доблесть — у перемозі над супротивником, що переважає тебе кількістю та озброєнням. Атакувати ворога стрімко й переслідувати, залишаючи обоз позаду, — тільки таким чином можна здобути славу. Першокласному технократу, яким був дядько Нобору Ватая, така філософія здавалася дурницею. На його думку, починати тривалу війну без тилової підтримки рівнозначно самогубству. Завдяки сталінським п'ятирічкам інтенсивного економічного розвитку Радянський Союз різко підсилив і модернізував свою військову машину. П'ять кривавих років Першої світової війни зруйнували цінності старого світу, а механізована війна докорінно змінила в Європі уявлення про стратегію і роль тилу. Проживши в Берліні два роки в ролі військового аташе, Йосітака Ватая добре це засвоїв, а от більшість японських офіцерів усе ще п'янила перемога в російсько-японській війні.
На батьківщину Йосітака Ватая повернувся цілком зачарований чіткою логікою і світоглядом Ісівари, його харизматичною особистістю. Їхня дружба тривала й після повернення Ватая в Японію. Ватая кілька разів відвідував Ісівару в Майдзуру, куди того через кілька років перевели з Маньчжурії командиром фортеці. Ретельна доповідь Ватая про розведення овець і переробку вовни в Маньчжоу-Го, подана в Генеральний штаб відразу після повернення, дістала високу оцінку. Однак унаслідок болісної поразки біля Номонхана 1939 року і посилення економічних санкцій Англії та Америки військове командування поступово звернуло свій погляд на південь, а діяльність групи, зайнятої підготовкою до війни з СРСР, зупинилася на півдорозі, але її доповідь з висновком, що "за нинішнього рівня оснащення військ воювати взимку з радянською армією неможливо", зіграла свою роль у тому, що військові дії біля Номонхана на початку осені швидко скінчилися й не переросли у велику війну. Коли подули осінні вітри, Імператорська військова ставка, що завжди дорожила престижем армії, на диво легко вийшла з війни й після дипломатичних переговорів віддала монгольським і радянським військам частину безплідного степу Хулунбуїр.
Навівши у своїй статті спочатку цей епізод, почутий від покійного дядька, а потім спираючись на ідею про роль тилового забезпечення, Нобору Ватая перейшов до геополітичних міркувань про регіональну економіку. Але мене більше зацікавило те, що його дядько-технократ колись служив у Генеральному штабі й мав стосунок до Маньчжоу-Го та конфлікту біля Номонхана. Після війни він потрапив під чистку, організовану окупаційними військами на чолі з генералом Макартуром, позбувся права займати державні посади і на деякий час усамітнився на своїй батьківщині, у Нііґаті. Та коли указ про чистки був скасований, його вмовили податися в політику. Від консервативної партії він двічі обирався до палати радників, а потім — до палати представників.
На стіні його кабінету висів сувій з каліграфічним написом Кандзі Ісівари. Яким він був депутатом і що робив як політик, я не знаю. Одного разу займав посаду міністра, напевне, користувався великим впливом на своїй батьківщині, але політичним лідером національного масштабу не став. І от тепер його політичні здобутки дісталися його племіннику — Нобору Ватая.
Я закрив папку з досьє, сунув її в шухляду стола й, заклавши руки за голову, неуважно поглядав з вікна на ворота. Незабаром вони відчиняться і з'явиться "мерседес" Цинамона, як завжди, з "клієнткою". Мене пов'язувала з ними пляма на щоці. Вона ж з'єднувала мене з дідом Цинамона (батьком Мускат). Діда Цинамона з лейтенантом Мамія пов'язував Сіньцзін, а Мамію з провидцем Хондою — спеціальне завдання на маньчжурсько-монгольському кордоні. З Хондою ми з Куміко познайомилися через родину Нобору Ватая. З Мамією нас поєднували колодязі: його — у Монголії, мій — у саду "садиби". Колись там мешкав командир японського експедиційного корпусу в Китаї. Усе це утворювало своєрідне замкнуте коло з довоєнною Маньчжурією, Китаєм і війною під Номонханом 1939 року в центрі. Я не міг збагнути, з якого дива нас з Куміко затягли в це коло історичні причини й наслідки. Адже все це сталося задовго до нашого народження.