Росомаха так сказав Вітьці:
— Йолоп і ледар ти, яких світ не бачив. Таких, як ти, а задимленим мозком, будуть після випуску відправляти прямо па ТОФ.
— Мене? На торф? — очманіло запитав Синяков, не второпавши останніх слів Росомахи.
— Бовдур! На Тихоокеанський флот, де воювати поки що не треба.
Синяков відмахнувся:
— Плювати я хотів! Як-небудь і там переб'юся. Адже вам усім,— звернувся він до хлопчаків,— ще табаннти й табанити. А в мене вже призовний вік наближається. П'ять рочків відтрублю для слави Батьківщини і — кепочку в зуби, фертом зійду на бережок...
Коли двері за ним зачинилися, Джек Баранов сказав:
— Топити таких треба. Щоб вони до берега не допливли!
Незабаром стало відомо, що ті юнги, які били байдики на політзаняттях, розвісивши вуха, повинні поплатитися за свою необачність. Події війни на суші та на морі, політична обстановка в країні й за кордоном були включені до програми майбутніх екзаменів. Німеччина після поразки під Ста-лінградом була в глибокому траурі, а на фронті настало тимчасове коротке затишшя. Але ворог ще сильний і підступний, він ще не раз здатен напружитись, і їм — юнгам! — ще доведеться з цим ворогом зчепитися...
Кравцов частенько з'являвся в роті, права, рука обов'язково в шкіряній рукавиці, а ліва тримає зім'яту рукавицю. Акуратист флотського кшталту, лейтенант аж занадто дбав про чистоту.
— Подивися на мої нігті... бачиш? Невже так важко дати й своїм лад? Як же ти збираєшся на флоті служити, якщо брудно під нігтями? Старшино, н незадоволеннй. Погано, погано...
Росомаха, виструнчившись, "їв" лейтенанта очима.
— Стежу. У вуха вранці заглядаю. Ноги мити примушую...
Кравцова юнги розпитували про екзамени,
^— Усе буде так, як у школі,— заспокоював їх лейте-пант.— Підходите до столу й берете білет. Хто знає — відповідає, хто не знає — тому одиниця.
Так, він мав рацію. Все було, як у школі. Ледарі готували шпаргалки. В цьому мистецтві особливо відзначився Фінікін, в якому не вгасла дивна любов до всього мініатюрного. Раніше, доки його не відучили, він різав свій пайок хліба на крихітні шматочки, ніби годувати горобців збирався. Тепер так само мікроскопічно він списував свої шпаргалки, і дрібний бісер поту виступав на його безталанному лобі... Перед відбоєм він довго перевертався в лігкку.
— Мені б на Чорноморський! — раптом зізнався, терзаючись.
— Для чого тобі на Че-еф? — здивувалися юнги.
— Тепло там... і до того ж є фрукти!
Федя Артюхов терпіти не міг Фінїкіна й мовив:
— Гей! А ти Гольфстріму не хочеш? Він також теплий...
— Дойда ти, Фінікін,— почувся голос Джека Баранова.— Чорноморці зубами горло ворогові перегризли, а він, бачте, збирається абрнкосн на флоті наминати...
Фіпїкін ображено звісив з висоти свій рудий казанок:
— Що тн там базікаєш? Лежиш собі внизу, то й лежи далі. Фрукти — це так, з язика злетіло. А я знаю, що Севастополь'брати треба.
— Підпустив під клімат свідомості,— зауважив Коля Поскочін...
Колесник уже спав на своєму ліжку, вкрившись з головою ковдрою. Росомаха зняв штани, прочалапав через кубрик до штепселя.
— Гашу світло! Задрай на собі всі люкн й горловини... У темряві хтось зміненим голосом сказав:
— Теж мені старшина! Не знає, що на флоті не гасять і не вимикають. На флоті інакше кажуть — вирубнтн!
Росомаха пірнув під ковдру і потім відповів:
— Ти мені там ще попатякай. Яйця курку вчать...
Рипнуло під ним ліжко, й настала тиша. Червоні відблиски полум'я від розпашілої груби довго блукали по рядах спальних нар. Ніхто не хотів спати по команді. Незабаром у сутінках кубрика заквакали жаби, закували зозулі, занявчали коти й з писком почали літати комарі. Це почалася щовечірня перевірка старшин "на пильність".
— Ку-ку!.. Няу-у... Взззззз... Ква-ква! Джек Баранов перший звісив ноги з ліжка:
—. Натомилнся вони за день з нашою бандою. Вставайте, хлопці.
У темряві підводилися юнгн. Безшумно й спритно, наче мавпи, вони злазили з верхніх поверхів на палубу. Сходи-"лися до грубки.
— Тепер,— раділи,— поговорити можна від душі... До опівнічників підсів Фінікін.
_ Знати б,— мучився віп,— які питаннячка на екзаменах будуть! От дістати б де-небудь їх завчасно. Тоді б підкувався!
Е Коля Поскочін запхнув у грубку велике поліпо.
_ Історія,— сказав він,— любить повторюватися. Гарде-
маоини Морського корпусу його величності перед екзамепа-ми* бували занепокоєні таким самим питанням, яке поставив . зараз перед нами й товариш Фінікін...
Мрійливо подивився він на полум'я, що лизнуло сире дерево.
_ Як завжди,— почав Коля, відчувши, що від нього
чекають розповіді,— на весну гардемарини складалися, від подачок рідних у ннх накопичувалася чимала сума. А питання до екзаменів друкувалися в друкарні Адміралтейства. Літограф, який готував камінь для виготовлення друкованих відбитків з питаннями, був давно й остаточно гардемаринами підкуплений. Він з машини знімав кілька зайвих відбитків, віддавав їх гардемаринам завчасно і за цей ризик щовесни одержував від них півтисячі карбованців... Гроші, як на той час, дай боже!
Коля замовк, пригадуючи, але від нього одразу ночаля вимагати:
— Чого застряв? Бреши далі до жвака-галса.
— Отож так. Адміралтейство пронюхало, що справа з екзаменами в корпусі його величності не зовсім чиста. Най-запекліші ледарі складали навесні екзамени пречудово. Дізналися, звідки бере початок зрада казенних інтересів, і до друкарської машини Адміралтейства прикріпили жандармів. А літограф, людина багатосімейна, дуже потребував додаткового заробітку. Що робити? Жандарми — народ суворий. •Належить видати сто відбитків, після чого — жодного зайвого, і камінь жандарми вмнть розколюють на шматкн. Наш бідний літограф розгубився... Машина відстукує, вже пішло за півсотні. Ось і._всі сто! А завдаток од гардемарипів він уже одержав. І вже проїв його... На якусь мить відвернулися жандарми, літограф зняв панталони і сів на літографічний камінь, пардон, сідницямн.
— ї що?
— І всі питання відбилися з каменя на його двох половинках. Пішов віц з ними до гардемаринів. Так, мовляв, і
-V
133
так, панове. Суворість неможлива. Але один відбиток для вас пощастило все-таки зробити... Дозвольте знятн штани... Але треба* знати гардемаринів — блакитна кров, дворянн, графи, князії Обурилися вопи. "Щоб я, гардемарин Кампо де Сціпіон, рід якого починала цариця Савська,— щоб я з цього кретина питання списував? Та ніколиі Краще вже завалю екзамени..." Ніхто не хотів знімати копії. Літограф стояв між панамн без штанів і чекав, колн йому одвалять усі п'ятсот карбованців. Нарешті гардемарини вирішили розіграти: кому з них доведеться списувати?