В розповідь втрутився Джек Баранов:
— Чн не брешеш ти? Мій батько все життя в друкарні працював. Я знаю, що літографську фарбу й ножем не зішкребеш. А як же він потім у лазню ходив, якщо на ньому можна таке прочитати: "Що вн знаєте про відношення величини паралаксу до даних віддалення небесних світил?" Виходить, він так і помер з цнм запитанням?
Поскочін помовчав, а потім тихенько зізнався:
— Ні, це не брехня... щира правда. Мені це розповідав мій дідусь. Саме йому за жеребкуванням і вппало тоді списувати.
Відблиск вогню впав на очі Поскочіна, і Савка помітив, що Колині очі спалахнули прихованим сумом... Фінікін сказав:
—— Ага, сам проговорнвсяі Виходить, ти з "колишніх"? Поскочін відповів йому люто:
— Я тобі не колишній! Я справжній, сьогоднішній. А якщо я колишній, то заради чого, питається, я на флот пішов?
Рипнуло ліжко старшини, і Росомаха різко підвівся:
— По доброму вн не розумієте, що спати треба? Апу, геть від грубки! Баранов, негайно прийми баласт і йди на занурення... Інакше завтра всіх пошлю з лопатами сніг розчищати.;.
Перед сном Поскочін все-таки встиг шепнути Савці:
— А пам'ятаєш, мене Аграмов якось з кубрнка викликав?
— Пам'ятаю. Так і не сказав тн, про що тоді говорили...
— Тепер скажу. Мій дядько, мічман, разом з Аграмовим на панцирнику "Ослябя" воював у Цусіму. На руках мічмана Аграмова в третій батарейній палубі й помер тоді мічман Поскочін! Двісті років підряд Поскочїнн вмирали за Росію на морях і океанах. А тому щодо мене це зайва розмова — люблю я море чи не люблю. Я просто з о б о в' я —заний бути на морі.
У кубрику стернових висіла карта країни, і днювальні . рули зобов'язані пересувати пшильки з червоними прапор-пями. За останні чотири місяці прапорці далеко попрямували на захід — деякі до семисот кілометрів... Березень закінчився, початок квітня був відзначений сильним сніговієм.
_ Перший день квітню молодому — не вір нікому,— сказав Росомаха.— Ну й задуває... Ви тільки прислухайтеся! Ніби в димарі...
Коля Поскочін прочитав вірші на квітневу тему:
Цар сидів, як брила; "Щось не розберу, Буря повалила Пам'ятник Петру?" . Той перелякався; "Я не винуват!" Цар же засміявся! "Перше квітня, брат!"
— Це хто? — запитали юнги.
— Пушкін... Хто ж іще? — відповів Поскочін і знову вп'явся очнма в п'ятдесятий параграф "Підручника стернового" (розбирання і збирання лага Уокера).
З вулиці ступив до— кубрнка Федя Артюхов. Він був без шинелі, на комірі його гюйса лежав шар вологого важкого снігу..
— Оце так заметіль! — повідомив він.— А кажуть, що Аграмов поїхав сьогодні вранці в Кремль... У мотористів уже приймають екзамени.
Савка затис собі вуха долонями, втупився в підручник з маневровості корабля. Плакідов — звір і обіцяв усіх юпг з'їсти без масла, навіть не посоливши, якщо підведуть його на екзаменах. Кубрик наповнювався бубонінням, шепотом. Дехто дивився в стелю, а дехто, навпаки, міцно зажмурювався. Десь опівдні, коли ще сильніше розгулявся сніговій, раптом приїхала особлива комісія з вищих чинів. Росомаха з Колесником навіть зблідли. Внщі офіцери ввійшли до кубрика й виставили старшин за двері. Кравцова також не допустили. Юнг вишикували класами — по "бортах".
— Ми прибули для виявлення скарг та претензій. Кожен має право, нікого не боячись, висловити незадоволення, по-в пзані з службою чи з начальством. Але говорити ви повинні лише про себе. Колективних скарг від вас не приймаємо. Будь ласка! Просимо вас... — ■
Юпгн стійко мовчалн. Напевно, в цей момент деякі думки про образи в них і зародились. Якось старшина послав позачергово гальюни драїти, хоча... Все це не те — дрібниці!
У складі комісії був і контр-адмірал Броневськнл.
— Чого ЇК мовчите? — сказав він.— Невже все у вас гладенько? Напевне, є серед вас і незадоволені чнмось. Чи пе-заслуїкено скривджені. Розказуйте, ми вас слухаємо.
* Ні, таких не було.
— У мене є скарга! — вигукнув Поскочін.
Члени комісії, здається, навіть зраділи, що не підуть без якихось наслідків. Сяючи золотом погонів і нашивок, вони посунули на маленького юнгу, нагнулися до нього з турботою, готові слухатн...
— У мене претензія до командира нашої роти, лейтенанта Кравцова. Я повісив над своїм ліжком "Дапаю." Рембрандта, а він сказав, що такі теми не для кубриків. Наскільки мені відомо,— сміливо вів далі Коля,— на флоті не заборонено вішати над ліжком картину. Тнм паче, що я вирізав "Дапаю" з радянського журналу, який вийшов у грізний воєнний рік. І я не винен, що мені подобається "Даная", а пе пейзажі Левітана. Що робнтн? Один любить кавун, а інший свинячий хрящ. Чому мені мати "Данаю" пе можна, а лейтенантові Кравцову можна? Адже ми з ним рівноправні службовці флоту, тільки він лейтенант, а я поки що юнга!
Випалив і замовк. Члени комісії перезирнулись.
— Ваша претензія буде нами розглянута...
Старшини вже змучилися за двернма. Що там намолотять орли-хлопці? Щоб потім по шапці не дали... Нарешті комісія ьідбула з однією-єдиною претензією, до якої був причетний великий Рембрандт... Юнги з гамором розійшлись.
— Тобі від лейтенанта нагорить,— казали вони Колі.
— Ну й нехай... Треба ж поважати й комісію. Заслужені люди тряслися в таку заметіль, щоб довідатися, чи задоволені ми, а ви витріщилися на них, наче баранн на нові ворота, і — нічичнрк! То хоч я виправдав їхню поїздку... Хай тепер з'ясовують!
Надвечір сніговій ущух, зійшов місяць, яа кучугури лягли тіні дерев. Навколо була така тиша й краса, що просто поднх перехоплювало. З задоволенням юнги шикувалися на вулиці для перевірки. Комісія виявила лише дрібниці в недоліках служби, і лейтенант Кравцов, судячи з його частих білозубих усмішок, був задоволений. І погодою, і собою, і своїми юнгами!
Наприкінці перевірки Кравцов повідомив;.
130
І — Вітаю! Завтра перший екзамен — сигнальна справа, зараз... Юнга Ве Синяков, вийти зі строю. НІ рядів боцманів зробив крок Вітька. Бух-бух бутсами. Завмер.
— Ваша претензія щодо невидачі як курцеві тютюнного забезпечення буде окремо розглянута в авторитетних колах. А поки що мені наказано передати всім, що тнх юнг, яких побачать з цигаркою, переслідувати ні я, ні старшини не ^фдуть...