Привчи себе,— радив Курядов.— Погляд на картушку, погляд по курсу. Це необхідно. Моя ,0Ш ПОМІТИТИ тс, що проґавили сигнальники. Наприклад, міну! Тоді негайно
спрацюй маніпуляторами до упору, есмінець випише різку криву, а вже після цього доповідай про міну. Але спочатку викопай маневр. Відповідальність на тобі.
— А командир,— запитав я,— він завжди так?
— Так. Виморений. У поході з містка не злазить. Сюди й їжу приносять. Офіцери, ті, правда, на годинку в каюту заскакують. Отож нам, матросам, справжнє панське життя.
Поряд з старшиною я почував себе впевнено. На мою руку він клав свою величезну рукавицю на собачому хутрі.
— Ось так... лівим мотором... трохи посунемо...
У жовтому світлі репітера впевнено тремтіла цифра — 92.
— Ну й гаразд,— зітхнув старшина.'— Впораєшся сам?
— Звичайно,— відповів я.— Ми ж усе це вивчали. Залишаючи ходову рубну, старшина сказав:
— Коли що станеться, штовхни ногою командира, щоб прокинувся.
Н вирячив очі^ Як це я, юнга Огурцов, буду штовхати ногою командира, який у вванні капітана 3-го рангу?
— Він не образиться. Сам просить стернових так робити...
Старшина пішов, а я залишився віч-на-віч з кораблем.. Я й есмінець. Есмінець і я. Більше нікого. Лише біля моїх ніг снить командир "Грізного".
У матовому світлі легко повернулася картушка репітера — курс став у 99 градусів. Я крутнув маніпулятори вбік, виправляючи погрішність курсу, але "Грізний" не послухався. Під індексом курсу тепер гарячково тремтіла цифра 102... Матінко рідна! Що ж я накоїв? Я щосили наліг на маніпулятори. Рівним цоканням, ніби метроном, датчик показав відхилення. руля, А картушка репітера поповзла назад: 100... 97... 92. Ось тепер треба втримати есмінець па останній цифрі. Але картушка пливла вже далі, а я панічно відраховував: 90... 88... 85... Моя помилка курсу відхилилась в інший бік. У холодній коробці сталевої рубки мені зробилося жарко, мов у лазні. Адже такі самі репітери виведені напоказ у штурманській рубці, перед вахтовим офіцером. А в гіропосту старшина Лебедев по матці зможе бачити, що я запоров есмінець в жахливому "нишпоренні".
Несподівано заворушилася купа волохатих кожухів, ніби в рубці прокинувся якийсь звір, і пролунав з неї голос командира:
— Ну що, юнго? Напевне, угробив наш курс?
Не виправдовуватимешся тим, що був відмінником навчання! Що є сили я лягав грудьми на маніпулятори, вирівнюючи есмінець.
— Куди тн їх давиш? — відкинувши кожухи, командир став поряд зі мною.— Відрегулюй маніпулятором І чекай
Я так і зробив, але "Грізний" уперто різав пічну негоду й безодню океану, не бажаючи скоритися слабкому відхиленню стерна. Раптом він здригнувся й плавно вийшов па потрібну відмітку курсу. Поряд з моєю рукавичкою працювала на маніпуляторі шкіряна рукавиця капітана 3-го рангу.
— Тепер затримай йогої — повчав він мене.— Ось так... Ти ставишся до стерна, як до ворога свого, і тиснеш па нього тиснеш. А ти вір, що стерно своє діло зробить. Ось на цих нишпореннях ми вже спалили в котлах даремно багато мазуту. Від стернового залежить і економія палива. Танкери гинуть, доставляючи нам цей мазут...
Через дві години мене замінив досвідчений стерновий Корсаков. З містка я спустився до штурманської рубки, де Присяжшок майже лежав грудьми на картах, працюючи з лінійкою та транспортиром над прокладкою. Важкі магніти, розкладені на ріжечках карт, щільно притискали їх до стола,— ріякий протяг не зірве. Я попросив дозволу подивитися на стрічку курсографа.
— Дивись, дивись,— відповів віп не вдоволено.
Під склом курсографа рухалася паперова стрічка, розбита на градусну сітку, а перо самописця виводило на пій лінію курсу.
Я як подивився на час своєї вахти — так і зомлів. Автомат зареєстрував лінію мого чергування нерівними стрибками, як на кардіограмі людини з хворим серцем. Присяжшок сказав:
— Погано ти вів есмінець. Прямо-таки бездарно.
Він перечекав крен і швидко зробив крок до курсографа.
— А тепер помилуйся, як веде корабель Курядов.
Це була ідеальна ліиія, ніби напнули струну. В мене ж ніби п'яний намагався перейти вулицю, і його водило зигзагами.
— Вибачте,— сказав я, почуваючи себе незручно.— Я старався...
У рубці почав працювати радіопеленгатор. Маяк Цип-Наволок повідомляв в океан свої позивні, і крізь радіошуми почулося знайоме: "Расцветали яблони и груши, поплыли туманы..." Присяжнюк, вибравши момент при крені, кннув-ся до верньера настройки, кажучи мені:
— Тебе ніхто не звинувачує. Всі так починали. Один гірше, інший краще. В кожного корабля свій характер. Треба вивчити вдачу есмінця— Знати, як віп слухається стерна. Не впадай у розпач! Місяців через три вестимеш точно.
Щтурман запеленгував ще один радіомаяк, що упродовж іеї ночі давав кораблям Утьосова: "Как много девушек Р^дапіих, как много ласковьіх имен..." Над столом штурмана ш-ів список популярних пісень, навпроти кожної пісні позначено, який маяк цю пісню транслює. Незабаром на карті поолягли дві лінії. Присяжнюк, задоволений, сів на відкид-вий стілець. Димлячою цигаркою він показав мені те місце, пе лінії пеленгів перетнулися:
— Зараз ми перебуваємо тут. Незабаром, юнго, прийдемо... ш
І я побачив, що ми підходимо до Нової Землі. Дивна штука — життя. Сидиш у школі й зазубрюєш з географії, що є така земля. Вопа-то є, але тобі до неї ніякого діла. А потім доля ханас, тебе за петельки, дає стусана — і ти летиш до Нової Землі! Робота одразу з'явилася...
Опівдні на коротіїий час окреслився невиразний світанок. Саме тоді есмінець увійшов у днку бухту, захищену вкритими снігом скелями. З туману ніби народилися безлюддя, вїд-речеиІсть і запустіппя похмурого світу. А посеред бухти, ніби пришолець з інших планет, стояв гігантський суховантаж. Тисяч десять —дванадцять водотоннажністю. Він приплив сюди під прапором Панами, що входила в антигітлерівську коаліцію держав. Не знаю, чим він був завантажений, але добре пам'ятаю, що па палубі корабля стояли, підібравши сяючі лікті, чотири великих паровози.
Хитавиця припинилася.
Замполіт з парторгом почали обходити житлові відсіки есмінця, і лише тепер нам стало зрозуміле бойове завдання:
— "Панамець" відбився від каравану. Зумів уникпути атак німецьких підводних човнів і авіації. Заліз у цю дірку і вважає, що вантажі в СРСР уже доставлені, а їхня хата скраю. А порт призначений — Архангельськ. Ми його від-конпоюємо до Іокаиьги, звідки віп піде далі за маршрутом в ескорті біломорських тральщиків. А ми в Іоканьзі зв'яжемося зі штабом і одержимо нове завдання. Заразом з танкера "Юкагір" підсосемо трохи мазуту, щоб почуватися певніше,^.