Роту на марші зустрів лейтенант Кравцов, як ніколи сяючий усмішкою й до блиску начищеними ґудзиками.
— Отже,— оголосив він гонгам,— "готуйтеся до екзаменів. Цього разу — до вирішальних, державних. Після них вам вручать дипломи стернових-сигнальників. Проникніться відповідальністю й пам'ятайте: в школі двійка — скандал удома і батько з ремінцем; двійка ж у Школі Юнг — скандал на кораблі і, можливо, військовий трибунал. На флоті ваша неуспішність може привести корабель до трагедії.
Поклацав кнопкою рукавички. Нарешті повідомив сенсаційне:
— А сьогодні вам видадуть погони...
— Урра-а! — підхопили юнги.
— Погони та... стрічки! — додав Кравцов.
— Урррра-а-а...
Погони юнги сприйняли одразу. Чорні квадрати, на яких відштампована лише одна лїтора "Ю". Це цілком влаштовувало всіх, проте погони не були окантовапі. Але старшини пояснили:
— Окантовка не передбачена. Бач, чого захотіли! Погони з білим кантом присвоєні курсантам вищих училищ... ие пара вам!
^ Потім роту вишикували. Врочисто піднявся на пагорок лейтенант Кравцов, біля нього під деревом поставили стіл, а на ньому розклали жмутики новеньких стрічок — для кожного класу. Ще здалеку юнги бачили, як на чорному репсі
благородно спалахує вогняне золото літер... Усі мимохіть хвилювалися: що там написано? Кравцов узяв у руки одну з стрічок і розтяг її, всім показуючи. На стрічці було написано:
ШКОЛА ЮНГІВ ВМФ
Якийсь грамотій неправильно написав слово "юнг". Але спочатку всі запримітили інше — Кравцов тримав стрічку дуже коротку.
— Подивилися? — запитав він.— А тепер маленька подробиця. Стрічка вкорочена. Коснць, як у матросів, вам носити ще не дозволено...
Рота безладно загула. Кравцов вів далі:
— Замість коснць юнгам флоту присвоєний бантик! Почувся стогін — стогнала вся рота. З Банного озера теж
долинав гамір — там, напевне, через те ж обурювалися радисти.
Лейтенант ще не закінчив своєї промови:
— Бантик,— пояснив він,— в'яжеться па безкозирці не ззаду, не на потилиці, а збоку... ось тут. Біля" правої скроні!
Старшини вручали стрічки, юнги брали їх, висловлюючи своє незадоволення:
— Ми ж не цяці дівчатка, навіщо нам цей баитик?
— Додумалися мудреці, пема чого сказати.
— Соромно на люди вийти з бантиками.
— Гогочку з мене роблять. Без косиць нема фасону... З пагорка розпоряджався командир роти:
— Старшини, розводьте класи по кубриках і сьогодні ж покажіть товаришам юнгам, як правильно зав'язувати бантики...
Розходилися, немов обпльовані. Поскочін сказав:
— Біс із ними, з цими бантиками! Але як ходити, якщо в тебе на лобі золотом горить граматична по'милка?..
До Росомахи звернувся Федя Артюхов:
— Товаришу старшина, не хотів би псувати свята, алей терпіти більше нема сил... Така справа! Вибачте мені...
— Та що з тобою? Як з хреста знятий...
Артюхов заслаб, його зігнуло в дугу. Він не став пришивати погони на фпанелівку, в руці безвільно висіла стрічка.
— Ні до чого мені цей день. Не можу ... боляче.
— А до гальюна ходив?
— Хто ж там не бував? Тільки святі... Несіть у санчастину. Соромно зізнатися, але сам, здається, не доповзу... Не пощастило!
Федю відвезли в Савватьєво, а в роті стернових допізна іе вщухав гамір, де виділявся прокурений бас Вітьки Синякова:
— Що-о? Мені-і? Ба-а-антик! ^ І Уранці в роті багатьох не дорахувалися. З'ясувалося, що юнгівська Бутилка цілісіньку ніч бігала між ротами й Сав-ватьєвом, відвозячи в санчастину юнг, які раптово похворіли. '
— А що з ними?
_ Те ж саме, що й з нашим Федею Артюховим...
Випуск наближався, і флоти напливали на них, здалеку подимлюючи перегаром вугілля, лунким вихлопом мазуту й бензину. Пристрасть юнг до тих флотів, які вони облюбували для себе, виявлялась останнім часом навіть у піснях. Прихильники Чорноморського флоту заводили:
Севастополь, Севастополь — Порт російських моряків...
Не поступалися їм сотні тих, хто мріяв про імлисту Балтику:
Кронштадт ми не здамо — Моряків столицю...
Маленький хор північноморців поступово також міцнішав:
Ми в бій їдем за отчий край — За наше Баренцове море!
Випуск наближався, і ворог відчув його. Не вдалося йому зірвати навчання пожежами — він пішов на злочинну диверсію. Фашисти провели щось на зразок локальної бактеріологічної війни — отруїли соловецькі озера. Розрахунок був простий: іде гонга лісом, йому жарко, обов'язково нап'ється з ближнього озера. Береги вкрили тушки мертвих ондатр, які першими зазнали на собі силу отрути. Отруєні звірята пливли до берега й, немічні, жалюгідні, помирали в очеретах. Савватьєвський лазарет був уже переповнений, коли по дорозі з Кремля в Савватьєво потяглися колони юнг нового — другого! — набору. "Старики" зустрічали "молодь" на шосе:
— Москвичі є? — гукали.— Ну, як Москва?
— Будується... повеселішало!
Горьковчани? Ярославські? А нк там живеться? ■ т— Нічого. Ждуть, коли війна закінчиться... Поповнення тимчасово розпихали кого куди. Ще не згуртовані військовою дисципліною, юнги нового набору відразу ж потрапили під удар епідемії. Здається, ворог і вичікував, коли перенаселеність у Савватьєві створить антисанітарні умови, щоб покінчити з усіма юнгами одразу. Невідомо, яку отруту вкинули диверсанти в озера. Можливо, ворог не врахував тієї важливої обставини, що більшість соловецьких озер з'єднані проточними каналами. Мабуть, течії — через ці канали! — рознесли заразу по інших водоймищах. Так що юнги одержали отруєння в меншій дозі, ніж розраховували вороги. В цей тяжкий для Школи Юнг період капітан першого рангу Аграмов аж постарів, занепокоєний долею своїх вихованців. Здається, епідемія не оминула його самого і його сім'ї, але Аграмов не зліг.
— Екзамени складемо в строк! — оголосив він юнгам. Савватьєво замкнули в блокаді карантину. Лазарет уже
виніс свої ліжка під відкрите небо. Клуб також щільно заставили ліжками. Але настрій у юнг був чудовий, і вони міркували вголос:
— Не помираємо ж! То чого ж психувати даремно?
— Що нам ляк! І при поносі б'ємо цеглиною — по носі! До повачків "старики" ставилися поблажливо, повчаючи:
— Ми залишаємо вам господарство в повному порядку. Таких землянок, як у нас, ще не було в світі. Це підземні палаци! Вам уже нічого будувати не доведеться, лише вчіться. А поморочилися б стільки, скільки ми торік...