тора: .
_ ...хай вони знають — їм не уникнути народної кари!
А наступного дня юнги вже розбирали карабіни. З ранку до пізнього вечора на полігоні лунали постріли. З окопів юнги били по нерухомих мішенях. Цілилися навскидку по щиту, якого на мить показували з бліндажа. Бонн бігли в атаку на уявного ворога, падали на землю і, тамуючи дихання, випускали по три кулі в силует вирізаного з фанери фашиста. Від щитів летіли тріски. Легкий пороховий чад висів над першою зеленню весни.
Несподівано виявилося, що Савка відмінний стрілець. Федя Артюхов став майстром рукопашного бою — на багнетах. Зброярі завозили на полігон ящики з гранатами РГД і лимонками, посіченими на клітинки, як ананас. Кожен юнга був зобов'язаний зробити бойовий кндок гранати, відчути її вибух. Над головами юнг, сумно вискаючи, пролітали великі, як ніготь, осколки "ананаса". У перервах між стрільбами юнгн лазили по свіжому моху, збирали в безкозирки воскову морошку.
— Чи доживемо тут до малини? — говорили мрійливо.— Може, вона дозріє, коли нас уже тут не буде?
Юнгам офіційно дозволили курити. Зроблено це було, очевидно, на вимогу лікарів, бо деякі курці, не в змозі залишити звичку, стали знищувати в самокрутках що під руку траішться — навіть листя. Навряд чн цей дозвіл був виправданий. Одержавши вільний доступ до тютюку, багато хто з некурців став курцем. Молодість, що недосвідчена, любить похизуватися зовнішніми ознаками змужніння. Але Савка Огурцов, пам'ятаючи обіцянку, що дав батькові, коли прощався з ним у Соломбалі, не курив і далі одержував додаткову пайку цукру за тютюи...
Ще не обстріляні, але ті, кому дали досхочу настрілятися, ще не дорослі, але вже обізнані зі смаком тютюнового диму, юнги тепер настирливо вимагали:
— Коли ж усе-таки нам видадуть погони й стрічки? Хіба ми не люди? Чи присяги не давали?
Кравцов стомився пояснювати нетерплячим:
— Без стрічок на флот не випустять. Але, мабуть, Москва ще не придумала для вас напису. А погони шиють...
Коли крига на Соловецьких островах потемніла й мала ось-ось розтанути під промінням сонця, а перші ондатри вже залишили свої зимові хатки, Аграмов видав суворий наказ:
— Усім юнгам, за винятком хворих, спати голими! Упродовж довгої зими юнгн звикли до кальсонів і тіль-
няшок. Без тільняшки — ще так-сяк. Але знімати ввечері кальсони й залазити під холодні простирадла голим... бррр. Росомаха щовечора справно циркачив по поверхах нар, перевіряючи юнг. Безцеремонно запускав руку під ковдру, обмацуючи тіло: .
— Що це тн натяг на себе?
■— Ой, не треба,— верещав Коля Поскочін,— я лоскоту боюсь.
— А що тут... таке шкарубке?
— Та я рушником вафельним обгорнувся.
— Ти у нас мазунчик ... знятн! — Ніби еквілібрист на дроті, Росомаха повз під стелю далі.— А це що?
— Труси,— відповів Фінікін, наперед обдумавши відповідь.
На це бурхливо прореагував старшина:
— Подивіться на цього пана! Йому в трусах хочеться спати... Не сміши публіку — знімай зараз же!
О шостій годині ранку юнгам дозволялося натягти на себе лише парусинові штанн. Влаштовували добру пробіжку строєм по лісових дорогах кілометрів два-три.
— Дихайте! — кричав Кравцов, який біг поряд з юнгами. Юнги бігли. Юнги дихали. Юнги звикали.
Рибалки вже виходили в море на весняний лов, і в губі Сосновці виросла гавань юнг — там тіснилися новенькі шістки, туди прибули з Кремля катери й вельботн. Сонні тюлені грілися поряд з витягнутими на берег шлюпками, ліниво гралися зі своїми малятами-бїляками. Та коли хтось з юнг хотів підключитися до їхньої гри, тюлені люто шипіли, як коти, й неквапливо шкандибали на ластах до води. Вздовж берега росли покручені берези. Вода в гавані часто
" вдумувалась", як кажуть помори,-перед відпливом, ч моря скільки око сягало, стриміло. лискуче каміння, на кому любили сидіти білі гостроносі чайки. Під бутсами юнг лопались ягоди морського винограду, рипіла, ніби вологий пісок, морська капуста — ламінарія.
Занять з теорії юнги не припиняли. Але з настанням літа Аграмов вирішив прискорити фізичну підготовку, щоб юнги — з берега! — скуштували моряцького життя. Умови для загартування моряка були ідеальні.
Якось увечері Аграмов відвідав камбуз. Мовчки, насупивши брови, він походжав між столами. Інколи зупиниться, зчепивши'руки за спиною, розставить ноги, ніби чавунні кнехти, й терпляче стежить, як юнги старанно уминають свою вечерю... (
_ Дуже довго жуєте! — заявив начальник Школи.— Так
далі не піде. Тут вам не харчевня для візників, а флотський камбуз. Звикайте їсти швидко. На кораблях це вам знадобиться...
А потім він виголосив промову, ніби проспівав величну сагу про весла й вітрила. Ще невідомо, яними шляхами йтиме розвиток флоту далі, але зрозуміло одне, що шлюпка завжди залишиться основним інструментом у вихованні моряка. Неможливо перерахувати всі ті функції, які виконує шлюпка в побуті флоту. Простіше сказати про її останню, ніби заключну роль у житті моряка — коли гине корабель, шлюпка рятує його!
— Прошу,— сказав Аграмов,— повторити теорію й побудову шлюпки. На вас чекає величезне задоволення у поєднанні з тяжкою працею. Обіцяю романтику й мозолі! Не лише на руках, але н на тих місцях, що колись використовувалися для шмагання... Практика розвине у вас кмітливість, окомір, швидкість реакції на небезпеку, здатність знаходити вихід з критичних ситуацій. Ваша воля зміцніє. Нарешті, а це основне, ви заглянете в безодню морську...
Аграмова вважали кращим знавцем шлюпкової справи в країні, він був автором підручника зі шлюпки — написав його ще до війни для підготовки командирів флоту СРСР; тепер цю книжку вивчали й юнги.
Назад Савка повертався посмутнілий.
Ти чого, ніби муху проковтнув? — запитували його.
— Та так... особливих причин нема.
Насправді ж причина була. Савку буквально приголомшила остання фраза Аграмова: "Ви заглянете в безодні морські".^ Багато разів, коїш інші купалися, він сидів иа березі, відмовляючись,— мовляв, сьогодні не хочеться.
А тепер перед ним відкривалася глибочінь, і бракувало сил зізнатися товаришам, що він не вміє плавати. Цієї ночі Савка пе просто заснув — він заглибився в сон, яку прірву, його затягувала страшна, всіяна вирвами, глибина... Безодня.