Діло зроблене — моя "кулька" крутиться!
Висмикнув з бойового затискача трубку телефону й кажу:
— Гіропост — містку: справно ввійшов у затухаючі коливання. Часу в нас обмаль, то я розігнав "кульку" якнайближче до меридіана — вздовж Кольської затоки.
— Можна бути спокійним? — запитав зверху штурман.
— Будьте спокійні,— відповів я.
— Тоді збігай па камбуз. Пообідай... Чуєш?
— Нема коли! Потім...
Продзвеніли дзвінки загального авралу — зніматися з якоря! Глянув на годинник. За п'ятдесят хвилин гіроскоп набере потрібну швидкість. Компас, немов жива істота, випромінював життєдайне тепло... Ось знову дзвінок:
— Місток — гіроскопу: врубай репітери!
Так. Поки що курс може визначити тільки матка, а треба, щоб її показники були відбиті на містку, на датчиках ПКАВу рубках керування. Цю складну роботу їхньої взаємодії я виконав уже з допомогою штурмана. На репітер-пій станції мене раз ударило струмом — таке з нашим братом трапляється. А темна пляма на пальці від уколу струмом зникла в мене через три роки після війнн. Сторожовик уже йшов в океан, проминувши скелясті береги. Виконуючи наказ штурмана, я нарешті ризикнув залишити гіропост — пішов на камбуз. .
— Де тут,— запитую,— для мене обід залишили?
— Сідай,— сказали коки.— Зараз дамо.
Я присів край вузенького, як у купе вагона, столика й
1 П К А Б (морський вислів) — прилади керування артилерійським вогнем.
здивувався. Матроси, як правило, їдять ложкою з пузатнх залізних мисок. А тут переді мною поставили тарілку з ножем і виделкою, як у ресторані. В оточенні смаженої картопляної стружко парував якийсь дивний беф-строганов.
— Хлопці,— кажу я кокам, розгубившись,— ви мене з кимось переплутали. Адже я лише юнга. Юнга Ес Огурцов з БЧ-один.
— Рубай мовчки,— була відповідь.— Штурман наказав подати тобі з офіцерського столу. Ти ж — гість!
Мені зробилося смішно: вранці хлебтав баланду на гауптвахті — і раптом таке! Я з'їв усе, що дали, а наирнкіиці обіду сторожовик почало хитати — перед нами розлився океан. Побіг назад у гіропост, і добро, що своєчасно. Ілюмінатор, Що міститься на сторожовику біля ватерлінії, зібрав повну крапельницю, і тепер забортна вода по перегородці стікала прямо на ліжко. Звик я до свого днища на есмінцях, де нема жодного ілюмінатора, тому в незвички погано задраїв баранчики.
Зайшовши в Мотку, сторожовик відкрив вогонь усім бортом. Він бив по перехрестях фронтових шосе, де екупчи-лася ворожа техніка. Тоді ще мн не знали, що це була артпідготовка до загального наступу на ворога в Заполяр'ї. Від стрілянини часто здригалася палуба. Над самою головою торохнула бокова гармата, і графин вискочив зі свого гнізда — на друзки! Система артнаводки залежала від правильної роботи гірокомпаса, тож у точній стрільбі сторожовика частково була й моя заслуга. Потім мені нк учасникові наступу видали іменну книжечку з наказом Верховного Головнокомандуючого, і мені вже не довелося повертатися на гауптвахту, щоб досиджувати ту добу, яку я не Досидів за носіння широченного кльошу...
Хороші були хлопці на цих кораблях "поганої погоди". Не забули й про "мене, коли нагороджували. За участь у цій операції я одержав медаль адмірала Ушакова — з ланцюжками та якорем. І тепер щоразу, коли побачу цю рідкісну медаль на кому-небудь, мені мимохіть згадуються правила запуску "сперрі". ДИБНО! Скільки років минуло відтоді, а яй зараз пам'ятаю інструкцію.
Залишаючи сторожовик, я вимкнув гіроскоп. Але за інерцією він ще довго перебував точно в дійсному меридіані. Лише через вісім годин ного ротор закінчив свій біг і, заспокоївшись, затих.
РОЗМОВА ЧЕТВЕРТА
На столі в Огурцова лежала купа книжок — усі про абстрактне мистецтво, і я знову висловив йому своє здивування.
— Так,— відповів він мені,— все незрозуміле належить знати. Музика також абстракція, однак, слухаючи її, ми часом плачемо. Вулична реклама й етикетки товарів — абстракція. Обкладинки книжок — абстракція. Театр з його умовними декораціями — також абстрактний. Але ми не обурюємося цим. Очевидно, в якихось життєвих межах абстракція просто необхідна. Але. "Герніку" Пікассо,— зізнався Огурцов,— я не розумів, не розумію й ніколи не зрозумію... . /
За вечірніми вікнами сутеніло. Огурцов притисся лобом до шибки, щось шукав очима на вулиці, продовжуючи розмову:
— Тепер уже ніхто не заперечує один із засобів освіти — самоосвіту! Довірити освіту самій людині — означає визнати в ній... людину! Я вважаю, що життя моє склалося дуже цікаво. Але я ніколи не чекав, що хтось замість мене прийде й зробить його цікавим. Нерозумно їхати до будинку відпочинку веселитися, сподіваючись, що тебе розвеселить витівник! А подивіться он туди, в підворіття будинку навпроти: хіба вони розуміють це? А їм зараз приблизно стільки років, скільки було і нам... тоді!
Крізь шибку я побачив підлітків. їм не було куди подіти себе, і вони безцільно стояли, зачіпаючи перехожих.
— Спочатку в зубах з'являється цигарка,— сказав Огур-цов.— Потім гітара, зганьблена мороком підворіття й вульгарщиною дешевих пісеньок. Спершу шмаркачі п'ють вермут, куплений за батьківські гроші. Згодом привчаються до горілки. Нарешті, одного дня в цьому підворітті зблисне саморобний ніж, і ось уже тривожно озивається свисток двірника...
~— А ви не пробували хоч раз вийти до них?
^— Якось було.
_ / що ви їм сказали?
— Сказав, що вони марнотрати й мотяги, які вже загубили в підворітті величезний капітал. Чомусь капітал завжди бачать лише в карбованцях. Але я сказав: головна мета життя — час! Вони витрачають щоденно на стояння в підворітті щонайменше три години. За місяць набігає близько чотирьох діб, а за рік — майже п'ятдесят... Так, розтратники власної долі!
— Вплинуло на них?
— Ні-і, це вже переконані телепні. Здається, вони взагалі сприйняли мене як ненормального. Щоправда, фізіономію не підрихтували. Але відштовхнули від себе й сказали: ((Чеши, дядьку, своєю дорогою. У нас свої годинники, час і без тебе знаємо..." Деякі, здається, й живуть у цьому підворітті. Не знаю, як вам, а мені боляче за загублену ними юність!
Вгодований кіт, м'яко муркочучи, зіскочив на стіл і розлігся під лампою, чекаючи на пестощі. Сава Якович почухав йому бік.