73
І довго ще ліс виколисував слова приспіву:
У морях добре нам, Нині тут, завтра там. Гей, моря, моря, моря, моря. Гей, нині тут, а завтра там!
Проти таких слів Аграмов не заперечував. А незабаром приїхала до Савватьєва досвідчена медична комісія, серед членів якої був навіть професор "вуха-горла-носа"! Тих, кого викликали для огляду, навіть не роздягали. Комісія перевіряла лише слух і зір.
За слухом Савка в радисти не пройшов і радів з цього: до радіотехніки він пристрасті не мав. Указка в руці лікаря ганяла Савку по таблиці буквених позначень. Окуліст почав згори — в великих літер, але указка його швидко сповзала нижче, нижче п нижче... Нарешті вона торкнулася краю таблиці, де Савка, зовсім не напружуючись, прочитав крихітні літерочки. Потім окуліст розкрив перед юнгою дальто-нічний альбом, де на сторінці рябів яскравий розпис різнокольорових кружалець.
— Зір винятковий,— сказав окуліст.— Іди, хлопче. Окуляри тобі не знадобляться. Годишся бути сигнальником!
Але лікарі нічого самі не вирішували, і створена була ще одна комісія, яка, орієнтуючись на медичні записи, вела з юнгами співбесіди. Вони носили дружній характер. Офіцери ніби промацували кожного юнгу на кмітливість, особливо відзначали пристрасть до техніки. Савка показав на комісії свої твори, і йому сказали:
— Школа готуватиме мотористів-дизелістів, боцманів торпедних катерів, радистів-операторів і стернових-сигнальня-ків. У боцмани ти не придатний: занадто тендітний, а там робота важка. Слух у тебе поганенький. Ось і вибирай сам...
Зрозуміло! Хто стоїть на містку? Хто найбільше від усіх бачить?
— Звичайно, стерновим! Звичайно, хочу сигнальником!
— Ну, так і запишемо... Вийшов він, переповнений щастям:
— Яв стернові... от здорово!
— Ще один візник,— засміялися радисти.
На подвір'ї вже вишикували окремо двадцять п'ять юнг, найросліших, здорових і сильних. їм судилося стати боцманами. Серед них Савка розгледів Мишка Здибнева і Вітьку Синякова.
Повз Савку підтюпцем пробіг Мазгут Назгшов,
■— Ще побачимося! — вигукнув він, пробігаючи.
Так! Зараз руйнувалися колишні знайомства й приятелювання, відтепер юнги мусили завести нову дружбу згідно в навчанням та спеціальністю. Хтось зайшов за спину, закрив Савці очі руками.
— Джек! — угадав Савка.
— Моє шанування,— відповів Баранов.— Я також зарахований у стернові. Бажано б, звичайно, попасти на підводні човни...
Далі від усіх шикувались, уже з речами, мотористи. Навчальний загін, який мешкав у Кремлі, мусив потіснитися, щоб прийняти юнг-моториєтів; там обладнані аудиторії, там на заняттях тріщать клапани дизелів... Скрізь ішла жвава перетасовка! Ротою стернових командуватиме лейтенант Кравцов, взводом боцманів — теж він... А два перших класи роти Кравцова прийняли в своє підпорядкування знайомі вже старшини — Росомаха й Колесник... Як усе добре! І чорні роти прямували до чорного лісу, щоб зайняти свої кубрики. Інколи чулося:
— Стерновим легко: ліво на борт, стерно праворуч. Це не те що в радистів. Лисим станепі від різних там катодів і анодів!
— А от дизелістам, там ще важче. Опір матеріалів вивчають — як, в інституті. Механіку, фізику... А нам дурниця: штурвал та прапорці! Он в кіно стернові: стоять собі на вітерці, бублик одним пальчиком покручують.
Уздовж строю, розвіваючи полами шинелі, пробіг Кравцов:
— Припинити базікання! Чи статуту не знаєте? ...Нічого вони ще не знають. Але скоро дізнаються.
Розселялись у лісі поротно. Біля, озера Банного осіли в землянках радисти, а боцмани й стернові — далі від Савватьєва, за версту від камбуза. Зате тут було справжнє роздолля: казковий ліс на горбистих узвишшях, навколо хлюпочуть озера, а до моря — палицею докинути.
— На лижах кататимемося... Чудово!
Байдужих не було, коли оселялись у кубриках. Не обійшлося й без бійок — хто сильніший, намагався вижити слабших з верхнього, третього, ярусу ліжок, щоб самому втішатися "верхотурою". В багатоликій юрбі шибеників, які наїхали сюди з усіх усюд країни, вже вгадувався військовий колектив, але ще не спаяний духом бойового побратимства. Це прийде з часом...
Савку також витіснили вниз — разом з мішком.
— Товаришу старшина,— поскаржився він Росомасі,— а мене рудий зіпхнув згори і сам заліз аж під стелю.
Росомасі було ніколи. Він розміщував свій клас з лівого "борту" землянки, а Колесник судив, порядкував і мирив двадцять п'ять своїх стернових — з правого "борту".
— Ну, що тобі? — не одразу відгукнувся Росомаха.— Яи звати рудого?
— Не знаю. У нього в роті ще зуб залізний. Росомаха задер голову: .
— Гей, як тебе там? Зійди, красне сонечко.
З-за бортика ліжка спалахнула яскраво-вогняна голова, ніби соняшник завис над тином.
— А обзивати не можна,— заявив юнга аж з-під стелі, виблискуючи стальною коронкою.— Я вам не рудий і не красне сонечко, а товариш Фіпікін.
— Для чого, товаришу Фінікїп, ти малих кривдиш?
— І не думав. Чого це раптом? Я й сам невеликий... Гаразд! Савка розіслав свій матрац у нижньому ярусі,
майже над палубою. З насолодою ліг на ліжко. Як чудово, коли в людини є свій постійний куточок, куди можна скласти речі й де можна плекати свої мрії... Тумбочок юнги не мали, зате над головою кожного теслярі приладнали поличку. Савка якнайакуратніше розклав на ній своє дорогоцінне особисте господарство: два томи своїх власних творів, яскраво-рожевий шматок туалетного мила, трафарет для ґудзиків, та рушник. Розклав усе це н притих на матраці у радісній знемозі. Він непогано почувався й на нижньому ряду, тим паче, що поруч з ним, голова до голови, розлігся милий і славний друг Джек Баранов — майбутній підкорювач глибин.
— Подобається? — запитував Джек, збиваючи подушку.
— Ще б пак! І читати буде зручно.
Росомаха вже бігав уздовж "борту", піднімаючи юнг з ліжок:
— Що ви тут порозлягалися, ніби паралітики! Ану вставай! На ліжках удень лежати не дозволяється. Ти що? Може, дачником уявив себе? Бач, розвалилися догори бляхами, ніби їх, як інвалідів праці, привезли на відпочинок у Сочі чи в Піцунду...
Старшини почали вчити, як застеляти ліжка. Ковдру підіткнути з обох боків під матрац. Друге простирадло слати зверху.