— Канапу треба буде витерти,— порушив мовчанку Бебкок.— Вона геть закривавлена. Що я скажу поліції? — Голос його звучав безпорадно.— Я ж нічогісінько не знаю. Поблизу є телефон?
— Я піду додому й подзвоню звідти,— запропонував Стренд.
— Мені хотілося б знати, що тут скоїлося,— сказав Бебкок сумним голосом.
— Я розкажу вам потім.— І Стренд пішов через хол до своєї квартири.
Леслі сиділа біля піаніно, але не грала. Почувши, що увійшов Аллен, вона обернулася.
— То що? — спитала вона.
— Випадок досить неприємний. Зараз не маю часу розповідати. Але загалом Нічого серйозного.— Коли він так говорив, йому й самому хотілося в це повірити.— Я повинен викликати поліцію.— Він узяв довідник, що лежав на столі біля телефону, знайшов і набрав номер. Черговий назвався Лірі. Сержант Лірі.—Сержанте,— сказав Стренд,— ви можете негайно вислати кого-небудь у Данберрі до ізолятора?
— Характер інциденту? — запитав сержант Лірі.
— Сталася суперечка.,. Побилися два хлопці. Одного з них поранено.
— Карета швидкої допомоги потрібна?
— Та ні, не думаю. Його оглянув лікар. Рана дріб'язкова. Поріз.— Стренд відкашлявся.— Один хлопець мав ножа.
— У Данберрі?! — перепитав вражений Лірі. Статистика злочинності в містечку та околицях була не багата на різанину.
— Це сталося в кінці вихідних.— "Заради честі школи,—подумав Стренд,— треба якось виправдовуватись".— Нікого з учителів саме не було. То ви кого-небудь пришлете?
— До вас приїдуть. До ізолятора, кажете? З якого це боку території— зі сходу чи заходу?
Стренд розгубився. Він заплющив очі й спробував пригадати, з якого боку в Данберрі сходить сонце. Потім мовив:
— Зі сходу.
— Гаразд,— відказав сержант.— Злочинець під арештом?
Якусь мить Стренд не міг повязати слово "злочинець" із вечірніми подіями. Потім він згадав про Ромеро.
— Так,— сказав нарешті Стренд.— Злочинця ми затримали.
Коли він поклав трубку, Леслі засміялася. В її сміхові звучали саркастичні нотки.
— Ти розмовляв, як детектив у кіно,— сказала вона.
— Люба, гадаю, тобі краще не чекати мене,— мовив Стренд.— Я мушу йти з Ромеро та Бебкоком до ізолятора. Там буде поліція, і бог знає, скільки це триватиме. Я розповім тобі про все, коли повернуся,
— Злочинець!—проказала Леслі.— Цікаво, скільки ж злочинців у Нашій школі? Хотіла б я побачити список випускників на двотисячний рік і довідатися, скільки з них сидітимуть на той час за гратами.
— Мені дуже прикро, люба, що ти...
— Це не твоя провина,— сказала Леслі.— Не затримуйся довго. Завтра тобі рано вставати.
Аллен поцілував дружину й пішов до загальної кімнати. Він почув, як Леслі замкнула за ним двері.
(Закінчення в наступному номері)
англійської переклали Олекса ЛОГВИНЕНКО та Володимир МУСІ ВИКО
Заставка Олега Блащука
Розділ третій
Коли вони увійшли в ізолятор. — Ромеро посередині між Стрендом та Бебкоком, — лікар саме закінчив промивати рану на щоці в потерпілого й зробив знеболюючий укол, щоб потім її зашити. Хітц усе стогнав і пускав сльози. Ромеро дивився на нього зневажливо, проте мовчав. Він сів на табуретку, дістав пачку сигарет, закурив і почав пускати кільця диму. Лікар був надто заклопотаний Хітцом і не помітив цього відразу, та коли помітив, то невдоволено зиркнув на Ромеро й сказав:
— Тут курити заборонено, юначе!
— Вибачте, — мовив Ромеро й погасив сигарету.— І дозвольте висловити вам мою вдячність. Лікарю цим ви, без сумніву, врятували мене від раку.
— Прибережи свої жарти; для поліції! — кинув лікар і став просилювати нитку в голку. Хітц дивився на нього з жахом.— Твій організм сприймає пеніцилін? — запитав лікар пораненого.
— Не знаю.
— Гаразд, спробуємо. — Доктор Філіпс присипав рану якимсь порошком.— Щока заніміла? — Він щосили натис вказівним пальцем — лікар був у гумових рукавичках — на щоку над раною. — Відчуваєте?
— Здається, ні.
Стренд змушений був відвернутися, коли лікар почав, зашивати рану. А той швидко і вправно протикав голкою шкіру й уже затягував пер
ші шви. Стрендові стало соромно за свою слабкодухість, тим більше, що Бебкок і Ромеро дивилися на операцію зацікавлено.
Коли доктор Філіпс зашив рану й уже перев'язував Хітцові щоку, двері відчинилися й увійшов полісмен. Вигляд він мав такий, ніби щбй^ но встав із ліжка.
— Сержант сказав, тут скоєно злочин,— мовив він.— Якого характеру злочин?
— Мого характеру,— відповів Ромеро.—Це я його порізав.
— Ви заарештовані,— оголосив полісмен офіційним голосом.—Тепер усе, що ви казатимете, може бути використано проти вас. Крім того, ви маєте право на адвоката. Мій обов'язок попередити вас гіро це.
— Адвокат і справді мені потрібен,— сказав Ромеро.— У вас часом немає на прикметі путнього? Бо той, якого я знаю, живе аж на Сто тридцять сьомій у Нью-Йорку.
Полісмен пустив його слова повз вуха.
— Зброю вилучили?
Стренд витяг із кишені ножа й віддав полісменові.
— Дякую,— кинув той.— Це буде речовий доказ. Ви закінчили, лікарю?
— Так,— кивнув головою доктор Філіпс, знімаючи гумові рукавички.
— Нам краще поїхати до відділка,— сказав полісмен.— Давай руки, хлопче.
Ромеро всміхнувся й простяг руки.
— Боїтесь, щоб я не накинувся на вас у машині, шефе?
-— Зловмисний напад із застосуванням холодної зброї,— уточнив полісмен.— Раджу тобі серйозно замислитись.
— Дитячий розмір, будь ласка,— сказав Ромеро, коли полісмен дістав наручники.
— Ви гадаєте, без цього обійтися не можна? — запитав Бебкок.— Я певен, він поводитиметься...
— Так, сер,— відповів полісмен.—Типові правила затримання Згідно з інструкцією.
— А-а...— мовив Бебкок.— Згідно з інструкцією...—Він зітхнув.
— Вперед, хлопче!— Полісмен різко смикнув за наручники, і Ромеро підвівся з табуретки.
— Сподіваюсь, я вам не потрібен?— запитав доктор Філіпс.
— Ви свідок нападу?
Лікар похитав головою.
— Гаразд. Потім вам, може, доведеться описати рану. Сьогодні ви нам не потрібні.
Бебкок, Стренд і Хітц — по його обличчю й досі котилися сльози— рушили за полісменом. Тримаючи Ромеро за лікоть, він повів хлопця до дверей.
— Ромеро,— озвався лікар,— раджу тобі віднині випробовувати свою силу тільки у футболі.
— Ми приїдемо в моїй машині,— сказав Бебкок полісменові.— Зустрінемось у відділку.