Покірний її чарам, охоплений непереборним бажанням дочекатись тієї миті, коли рушник вислизне з її рук, він співуче почав:
— Зевс, Пан небес, хмаровладний правитель погоди...
— Розпусний баламут.
— Його дружина Гера, покровителька святого шлюбу... —— Минулого разу, як я була в Гери, вона лупцювала
служниць, бо Зевс за останній рік не провів з нею жодної ночі. А знаєш, як він узяв її вперше? Перекинувся в зозулю.
— В одуда,— уточнив Хірон.
— Ні, в зозулю — в дурну, безмозку зозулю, як та, з годинника. Ну, назви ще кількох богів. Вони такі кумедні!
— Посейдон, володар буйногривого моря...
— Старий, одіділий матрос. Борода в нього смердить тухлою рибою. Волосся він фарбує на синьо і має цілу скриню африканської порнографії. Мати в нього була негритянкою — це видно по очах. Далі?
Хірон знав, що тут варто було б зупинитисяуга в глибині душі він полюбляв плітки і мав у собі щось від блазня.
— Світлосяйний Аполлон,— проголосив він,— всевидющий проводир сонця, що своїми дельфійськими пророцтвами спрямовує наше політичне життя, чий всеосяжний дух будить у нас потяг до мистецтва і правопорядку.
— Зануда. Єлейний зануда, що завжди балакає тільки про себе. Мене аж нудить від його марнославства. Він неграмотний.
— Ну-ну, тут ти вже перебільшуєш.
— Неграмотний, кажу. Він дивиться на писане, але не читає — зіниці не рухаються.
— А сестра його, красуня-мисливиця Артеміда? Що її навіть звір, нею впольований, обожнює?
— Ха! Та вона ще жоднісінького звіра не вполювала! Тільки хихоче по кущах з ватагою дівиць, чиє так зване дівоцтво жоден лікар в Арка дії...
— Цить, дитино! — Кентавр простяг руку і в тривожному поспіху ледь не торкнувся її вуст. Він почув за спиною слабке вуркотання грому.
Венера сахнулась, здивована. Тоді глянула на небо поверх його плеча і засміялася, розуміючи. Це був невеселий сміх — роздратований, надто довгий, визивний смішок, від якого обличчя її наче скостеніло, а прекрасні риси хижо загострились — у них вже не було нічого жіночого. Щоки, шия, чоло збагровіли, і вона закричала в лице Небесам:
— Так, Брате, я святотатствую! Ось вони, боги твої — слухай: просторікувата синя панчоха, стара баба, від якої тхне кашею, злодійкуватий волоцюга, п'яний скоморох, похмурий, вічно невдоволений, брудний, кривий і рогатий, жалюгідний підмайстер...
— Твій чоловік! — урвав її Хірон, запобігаючи ласки високого неба. Він був у нелегкому становищі, знаючи, що поблажливий Зевс ніколтгне скривдить своєї юної тітки. Але в злобі може вдарити в безвинного її співрозмовника, чий статус на Олімпі хисткий і непевний. Хірон знав, що Зевс заздрить його близькості з людьми — творець роду людського, він сам ніколи не спускався до них, хіба що в звіриній а чи пташиній подобі, чинячи гвалт. І справді, ходили чутки, що Зевс бачить у племені кентаврів той небезпечний поріг, за яким існування богів може видатись цілком недоцільним. Але небо, хоч і стемніло, більш не озивалося. І Хірон, повен вдячності, вів далі:
— Ти недооцінюєш свого чоловіка. Гефест кмітливий і добрий. І хоч кожне ковадло чи гончарний круг для нього як вівтар, все одно він скромний. Те його злощасне падіння на Лемнос витравило з серця найменші рештки гордині; хай тілом він незугарний, та душа в нього без ґанджу.
— Знаю,— зітхнула вона.— Але як його любити, такого тюхтія? Мені подавай власне з ґанджем. Чи, може, ти думаєш,— спитала вона з очікувальним, ледь зневажливим виразом обличчя, як в учениці, котру зазвичай нічого ніколи не цікавило,— те, що мене тягне до жорстокосердих чоловіків — це комплекс вини за батькове каліцтво? Тобто, що я почуваюся винною і шукаю покути?
Хірон посміхнувся,— він не належав до прихильників цього новомодного вчення. Небо над головою просвітліло. Відчуваючи себе в безпеці, він відважився на маленьке зухвальство й зазначив:
— Є ще одне божество, якого ти не внесла до списку.— Він мав на увазі Арея, найжорстокішого з богів.
Венера крутнула головою, і на мить довкола неї спалахнув оранжевий німб волосся.
— Я знаю, що ти думаєш. Що я не краща за інших. Як же ти запишеш мене, шляхетний Хіроне? "Потенційна німфоманка?" Чи й просто, без церемоній — "вроджена шльондра"?
— Ні-ні, ти не зрозуміла. Я не мав на увазі тебе. Та Венера його не слухала.
— Але ж так нечесної — вигукнула вона, ще тугіше стягуючи рушник.— Чого ми повинні відмовляти собі в тій приємності, яку Парки забули в нас відібрати? Смертні знають радощі боротьби, тепло співчуття, розкіш дерзань... А боги досконалі!
Хірон кивнув: йому, старому придворному, було не в дивину, що ці аристократи можуть преспокійно співати хвалу касті, яку щойно самі поливали брудом. Чи здогадувалася вона, що ця її обойма дрібних шпильок застрягла біля самого серця — самої суті всього того, що справді закидалося богам? Кентавр відчув, що втомився; він ніколи не буде їм рівнею.
Венера виправилась:
_ Досконалі лише в своєму безсмерті. Мені так жорстоко відібрали батька. Зевс грається мною, як кицькою. Справжні батьківські почуття він береже для Афіни й Арте-міди, бо це — його дочки. Вони мають його благословення; їм не доводиться щораз відкривати лоно для тієї гігантської похоті, якою він на мить "благословляє" мене. Ким є Пріап, як не втіленням Його сили без батьківської любові? Пріап — моє найпотворніше дитя, гідне свого зачаття. Діоніс повівся зі мною так, ніби я один з його хлопчиків.
Вона знову торкнулась грудей кентавра, наче хотіла впевнитись, що він не обернувся на камінь.
— Ти знаєш свого батька. Я тобі заздрю. Якби я бачила Урана в лице, чула його голос,— якби не те, що я — останній послід його оскверненої плоті,— я була б така ж доброчесна, як тітка Гестія — єдина з богів, хто мене по-справжньому любить. А її, бач, цураються на Олімпі, звели до рангу домашнього бовванчика.
Прудкі її думки знову змінили напрямок.
— Ти знаєш людей. За що вони зневажають мене? Чому насміхаються з мого імені, малюють мене на стінах вбиралень? Хто ж іще служить їм так, як я? Котрий із богів однією й тією ж рукою дарує їм стільки сили і блаженства водночас? У чому я винна?
— Всі ці звинувачення, моя пані, ти вигадала сама. Потік її звірянь вичерпався, і вона взялася сухо піддражнювати його: