А Лис все біг, поки не вибрався на галявинку, подалі від домівки Матінки Мідоус. Тут він наче з ланцюга зірвався. Так вже казився: і фиркав, і лаявся, і верещав, і стрибав, і кружляв… І так, і сяк намагався скинути Братчика Кролика зі спини. Але Кролик міцно тримався. Вигне спину Лис, а Кролик його шпорами. Старий Лис і вгору, і вбік, клацає зубами — ледь власного хвоста не відгриз.
Потім на землю впав — і давай качатись. Тут Кролик і вилетів із сідла. Але поки Лис схопився на ноги, Кролик у кущі — і навтьоки. А Лис за ним, і так хутко — ледве встиг Кролик пірнути в дупло.
Діра була маленька, Лису ніяк не пролізти. Ось він ліг, перевів подих, став мізкувати, що тепер робити з Кроликом. А поки так лежав Старий Лис, пролітав повз нього Братчик Канюк.
Побачив, що Лис лежить, наче дохлий, і вирішив перекусити дохлятинкою. Сів на гілку, полопотів крильми. Схилив голову набік та й каже, буцімто сам до себе:
— Помер Братчик Лис. Як же мені шкода!
— Ні, я живий, — каже Лис. — Я загнав сюди Братчика Кролика. Цього разу він точно не втече, хоч до Нового року чекатиму тут.
Поговорили вони ще. Канюк погодився постерегти Кролика, доки Братчик Лис збігає за сокирою. Лис побіг, а Канюк став біля дупла — чатує. Ось як все стихло Кролик підійшов ближче до діри та й кричить:
— Братчику Лисе! Братчику Лисе, агов!
Та Лис був уже далеко, і ніхто не відповів. Тоді Кролик закричав:
— То ти не хочеш відповідати, Братчику Лисе? І не треба! Все одно я знаю, що ти тут стоїш. А мені й байдуже. Я просто хотів сказати тобі: от якби тут був Братчик Канюк!
Тоді Канюк відповів лисячим голосом:
— А навіщо тобі Братчик Канюк?
— Та це тут сіра білка в дуплі, а жирна, — скільки живу, такої не бачив. Був би тут Братчик Канюк, ото б він уже поласував білкою.
Канюк знову лисячим голосом:
— А як би спіймав її Братчик Канюк?
— А тут, з другого боку дерева, маленька дірочка, — каже Кролик. — Був би тут Братчик Канюк, став би він біля тієї дірочки, а я б вигнав звідси білку.
— Ну жени, жени, — сказав Канюк, — а я постараюсь, щоб вона не втекла від Братчика Канюка.
Тоді Кролик підняв шум, ніби жене когось, і Канюк побіг на другий бік дерева ловити білку. А Кролик шусть із дупла — і чимдуж додому.
Тут дядечко Римус узяв коржик, відкинув назад голову, поклав коржик до рота. Потім заплющив очі і заходився жувати, муркочучи під носа пісеньку.
Як Братчик Канюк перехитрував Братчика Лиса
— Якщо я не помиляюсь, — почав дядечко Римус, — Канюк все стеріг дупло, куди сховався Кролик і звідки він давно вже вискочив. На цьому ми спинились, Джоелю?
Братчик Канюк геть зажурився. Але він обіцяв Лису, що постереже Кролика.
"Що ж, — думає, — почекаю Братчика Лиса, вже якось обману його".
Зирк — вистрибує з лісу Лис із сокирою на плечі.
— Ну, що чути, Братчику Канюче? Братчик Кролик усе там?
— Там, звісно, — відповідає Канюк. — Причаївся — видно, задрімав.
— Ну, вже я його розбуджу, — каже Лис.
Скинув він тут свій піджак, поплював на руки, узяв сокиру. Розмахнувся та як вдарить по дереву — цюк! Щоразу, як вдарить сокира, — цюк! Канюк поряд підстрибує та все примовляє:
— Він там, Братчику Лисе! Він там, він там!
Відлетить від дерева тріска, підскочить Канюк, голову набік, кричить:
— Він там, Братчику Лисе! Я чую, він там!
А Лис знай рубає та й рубає. Вже зовсім мало лишилось рубати, поклав Лис сокиру, щоб подих перевести, раптом бачить — сидить у нього за спиною Канюк, посміхається.
Зметикував Лис, що тут справа нечиста. А Канюк знай торочить:
— Він там, Братчику Лисе! Він там, я бачу його хвостик!
Тут Лис зазирнув у дупло і кричить:
— А ну ж поглянь, Братчику Канюче, що там стирчить? Чи не нога це Братчика Кролика?
Канюк і засунув голову в дупло. А Лис його — хап за шию.
Вже Канюк і крилами лопотів, і борсався — все дарма. Лису зручно було його тримати, він притиснув його до землі, не пускає. Тут Канюк почав благати:
— Відпусти мене, Братчику Лисе! Відпусти, Братчик Кролик — він тут, зовсім близько! Ще зо два разочки вдар сокирою, і він твій!
— А чи не дуриш ти мене, Братчику Канюче?
— Та ні ж бо, він тут, він тут! Відпусти мене до моєї дружиноньки, Братчику Лисе! Він тут, Братчику Лисе, він тут!
— А чому ж тоді жмут його хутра тут, на кущі ожини, — каже Братчик Лис, — а прийшов він з іншого боку!
Тоді Канюк розповів, як усе було.
— Скільки живу, ще такого пройдисвіта не бачив, Братчику Лисе, — сказав Канюк.
А Лис на те:
— Все одно тобі відповідати за нього, Братчику Канюче. Коли я пішов, Братчик Кролик був у дуплі, а ти залишився його стерегти. Повертаюсь — ти тут, а Братчика Кролика й слід прохолов. Доведеться мені підсмажити тебе замість Кролика, Братчику Канюче.
— Якщо ти кинеш мене у вогонь, я полечу, Братчику Лисе, — каже Канюк.
— А я спершу вдарю тебе об землю, Братчику Канюче.
Так сказав Лис, схопив Канюка за хвіст, розмахнувся… А пір'я вирвалося з хвоста, і Канюк полетів вгору.
Летить і гукає:
— Дякую, що дав мені розігнатися, Братчику Лисе! Дякую тобі за це!
І полетів собі геть. А Лис лише зубами заскреготав від досади.
— А що сталося з Кроликом, дядечку Римусе?
— Та не переймайся ти Братчиком Кроликом, друже. Я все тобі про нього розповім.
Як Братчик Кролик видоїв Матінку Корову
Пам'ятаєш, як Братчик Кролик перехитрував старого Канюка і втік із дупла?
Подався він додому веселий, ну просто як сойка в гороб'ячому гнізді.
Стрибає, стрибає і раптом таку втому відчув — навіть ноги не слухаються. І так захотілося йому випити чогось! Вже він був майже вдома, коли зирк — Матінка Корова пасеться на луці. Ось він і вирішив пошукати тут щастя.
Кролик чудово знав, що Корова нізащо не дасть йому молока: не раз вже вона проганяла його геть, навіть тоді, коли Матінка Крільчиха захворіла. Ось Братчик Кролик потупцяв, потупцяв біля паркану та й гукнув:
— Як ся маєш, Матінко Корово?
— Та потихеньку, Братчику Кролику.
— Як здоров'ячко, Матінко Корово?
— Так собі: ні погано, ані добре, Братчику Кролику. А ти як поживаєш?
— Нічого, дякую. Трішки кісточки крутить, як прокинусь, — каже Кролик.
— А дружинонька як, дітки? — питає Матінка Корова.
— Та ні погано, ні добре. А як Братчик Бик поживає?