Стрибнув і зник, як минулорічний сніг.
Казка про коня Братчика Кролика
Якось після вечері хлопчик прибіг до дядечка Римуса, щоб послухати ще про Братчика Кролика і його приятелів.
Дядечко Римус був дуже веселий цього дня.
Тільки-но Джоель прочинив двері, як почув пісеньку:
Де ти, Братчику Кролику?
Сидиш на ґаночку,
Куриш люльку,
Пускаєш дим кільцями?
І хлопчик одразу згадав, як гнався за Кроликом Старий Лис.
— Дядечку Римусе, — поцікавився Джоель, — а Кролик геть утік, коли відклеївся від Опудальця?
— Що ти, друже! Навіщо ж йому було геть тікати? Щоб Братчик Кролик — і раптом накивав п'ятами! Звичайно ж, він посидів вдома, поки не вишкріб із хутра смолу; день, другий посидів — і знову за своє: скаче то тут, то там, наче нічого не сталося.
Всі сусіди кепкують із Кролика:
— Ну ж бо, Братчику Кролику, розкажи-но, що там сталось у тебе зі Смоляним Опудальцем?
І так йому це допекло. Ось зайшов він якось провідати свою сусідку Матінку Мідоус з доньками, а дівчатка як почали насміхатися з нього, як почали кепкувати. Братчик Кролик сидів спокійно, ніби недочуває.
— А хто це — Матінка Мідоус? — поцікавився хлопчик.
— Не перебивай, друже. Просто у казці так говориться: Матінка Мідоус з доньками, а більше я нічого не знаю.
Слухав, слухав Кролик, як вони потішаються та кепкують з нього, потім поклав ногу на ногу, підморгнув дівчаткам та й каже:
— Милі ви мої, та ж Братчик Лис у мого татуся тридцять років був за їздового коня: може, і більше, але тридцять — то напевно.
Так він сказав, встав, вклонився і пішов геть повільно та поважно.
Наступного дня зазирнув до Матінки Мідоус Братчик Лис.
Тільки-но згадав він про Опудальце, як Матінка Мідоус тут же й сказала, що їй Кролик розповів.
— Ось як! — сказав Старий Лис. — Гаразд! Я примушу Братчика Кролика прожувати і виплюнути ці слова на цьому самому місці.
З тим і пішов.
Вибрався на битий шлях, струсив росу із хвоста та й попрямував до будиночка Кролика. Але Кролик вже чекав на нього, і двері були міцно замкнені. Старий Лис постукав.
Ніхто не відгукнувся. Знову постукав. Знову нікого. Тоді він постукав гучніше: тук! тук!
Тут Кролик відгукнувся слабким голосочком:
— Це ти, Братчику Лисе? Будь ласка, збігай за лікарем. З'їв я вранці квасолі й так мені стало кепсько! Прошу тебе, Братчику Лисе, біжи хутчіше!
— А я за тобою, Братчику Кролику, — відповідає Лис. — Нині у Матінки Мідоус свято буде, я обіцяв тебе привести.
— Куди мені! — зітхає Кролик. — Я і встати нездужаю.
— Та ж тут недалечко! — відповідає Братчик Лис.
— Заслаб я, не дійду.
— Ну то я понесу тебе.
— Як, Братчику Лисе?
— Ну, на руках, Братчику Кролику.
— А якщо я впаду?
— Не впадеш.
— Ну гаразд, лише ти на спині мене повези, Братчику Лисе.
— Добре, Братчику Кролику.
— А сідла ж у мене немає, Братчику Лисе.
— Не біда, сідло я дістану, Братчику Кролику.
— Як же я сидітиму в сідлі без вуздечки?
— А я й вуздечку дістану.
— Тобі ще шори на очі потрібні, Братчику Лисе, а то ще злякаєшся дорогою — я з сідла вилечу.
— Гаразд, і шори на очі будуть, Братчику Кролику.
— Ну, тоді домовились, Братчику Лисе.
Старий Лис сказав, що довезе Кролика майже до самісінької хатини Матінки Мідоус, а там йому доведеться злізти і йти пішки. Кролик дав згоду, і Лис побіг за сідлом та вуздечкою.
Звісно, Кролик знав, що Лису вірити не можна, от він і вирішив його перехитрувати.
Тільки-но встиг Кролик хутро розчесати і вуса закрутити, зирк — повернувся Лис із сідлом та вуздечкою, сумирний на вигляд, як поні в цирку. Підбіг до дверей, зупинився, лапою землю шкребе, гризе вуздечку, ну чисто тобі кінь.
Кролик сів у сідло, і вони рушили. Старому Лису в шорах не видно, що позаду коїться, але раптом відчув — Кролик підняв ногу.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?
— Штани поправляю, Братчику Лисе.
А тим часом Кролик прив'язав шпори. Як під'їхали вони близько до хатини Матінки Мідоус, де Кролику треба було вже самому йти, почав Лис зупинятися. Тут Кролик як штрикне його шпорами в боки, і погнав, і погнав!..
Під'їхали вони до будинку. Матінка Мідоус з усіма доньками сиділа на ґанку. Братчик Кролик проскакав повз них, під'їхав до конов'язі, прив'язав Лиса. А потім зайшов у дім, потиснув руки дівчаткам, сів і каже:
— Хіба ж я не розповідав вам, що Братчик Лис ще мого татуся катав? Він вже трохи не такий прудкий, але я за місяць-другий поверну йому форму.
Тут Братик Кролик посміхнувся, дівчатка — в регіт, а Матінка Мідоус все нахвалює коня Братчика Лиса.
— І це все, дядечку Римусе? — поцікавився хлопчик.
— Все чи не все, але досить. А то буде забагато полотна на пару штанів, — відповів приказкою старий.
Як Братчик Кролик знову перехитрував Братчика Лиса
Наступного дня хлопчик прийшов до дядечка Римуса послухати, чим же закінчилася історія з конем Братчика Кролика. Але дядечко Римус був не в гуморі.
— Поганим дітям я не розповідаю ніяких казок, — сказав він.
— Але ж я не поганий, дядечку Римусе!
— А хто курей ганяв сьогодні вранці?
І хто стріляв з рогатки? І хто в обід нацькував собаку на моє поросятко? І до мене на дах камінці хто кидав?
— Я не навмисно, дядечко Римусе, і я більше не буду. Будь ласка, дядечку Римусе, а я коржиків тобі принесу.
— Коржики — вони, звичайно, кращі на смак, ніж на слух…
Не встиг старий закінчити, як Джоель стрімголов помчав геть, а за хвилину повернувся назад із повними кишенями коржиків.
— Певно, твоя матінка подумає, що у навколишніх пацюків животи полопались! — посміхнувся дядечко Римус. — Ось ці я відразу з'їм, — продовжував він, розкладаючи коржики на дві однакові купки, — а ось ці залишу на неділю… Так на чому ми спинились? Я вже й забув, що у нас робили Братчик Лис і Братчик Кролик.
— Кролик приїхав верхи на Лисі до Матінки Мідоус і прив'язав Лиса до конов'язі.
— Еге ж! — сказав дядечко Римус.
— Так от, прив'язав він свого коня, а сам пішов у хатину. Вони базікали з Матінкою Мідоус і з дівчатками, співали, і дівчатка грали на піаніно. Потім Братчику Кролику настав час іти.
Попрощався він і пішов до конов'язі, та такий поважний, наче пан який. Сів на Лиса і поїхав геть.
Старий Лис нічого не сказав. Він лише стиснув зуби і поскакав уперед. Але Братчик Кролик знав, що Лис так і кипить від люті. Ну й злякався ж він!