Тим часом колії, залишені Фрусем, ставали все глибші й чорніші, а за кілька хвилин вже ніхто не мав сумніву, що попереду — болото. На вікнах з обох боків посідали Фока і Родивон Сильвестрови і сповістили, що ворожий табір відразу за болотом, що полонена Сміхоша разом з Феофеофанчиком поводяться мужньо і гідно, але стало відомо, що вороги скоро завезуть дівчинку у невідому лісову схованку, а Зозулю — до самого Страхолюда…
Умпарара з розгону врізався в багнюку і пішов уперед. Спочатку його мотор співав мужньо і піднесено: "вррро-о-о!.. вррра-а-а!.." Але далі Умпарара все дужче напружувався, і пісня його стала інакша: "го-о-ой!.. грри-и-и!.." Він почав рухатися вихилясом, виставляючи уперед то один, то другий бік, завзято вкручувався колесами у твань — але йшов, ішов!..
Так він і добрався до вузенького сухого острівця. Фрусеві колії бігли далі у чорну твань. Та Умпарара раптом загальмував і спинився.
— Все! — зітхнув автомобіль. — Далі не пройду.
— Фрусь пройшов… — пошепки, але з докором нагадав Ходючок.
— Він удвічі легший, — стримано сказав Умпарара і замовк.
І всі замовкли, прибиті розпачем. Тільки Пріся удавала, ніби нічого особливого не сталося і вона все знала наперед. Хлопчик вийшов з машини і озирнувся. Їх оточувало болото. Воно було густо населене п’явками.
А за болотом, за якихось двадцять кроків попереду, над галявкою, викручувався старезний в’яз, а під ним тьмяно виблискував сірий горб Фрусевого кузова і химерно розмахувала руками постать бридкого хулігана Маєша.
11. Перший бій
Спочатку в таборі Бруднерського всі заціпеніли. Вони дивилися, як невмолимо наближається Умпарара, і не могли ворухнутися. Та ось автомобіль загальмував і спинився.
— Сіли! — переможно закричав хуліган Маєш.
Сміхоша прикусила нижню губу, щоб не заплакати.
Бруднерський поліз на пеньок проголошувати промову, але не доліз. Ніхто й не помітив, коли Феофеофанчик умудрився звіситися з Фрусевого вікна і тихенько обплутати Бруднерському задні лапи. І от здоровенний пацючище шарпнувся до пенька — і впав на черево. А Феофеофанчик так само лагідно накинув петлю на передні лапи…
Бруднерський заверещав. Це не допомогло. Тоді він почав шарпатися і вириватися, і від того пута Феофеофанчика затягувалися ще тугіше. Тоді Бруднерський почав качатися по землі, намагаючись перекусити цупке і міцне, як дріт, стебло крученого панича.
І тут на полі бою з’явилася Пріся. Вона здалеку побачила, що за болотом на галяві, під перекрученим в’язом, діється щось цікаве. І треба було на неї подивитися! Як на пружині, підстрибнула киця над дашком Умпарари, вчепилася у гілку дерева і побігла. Вона перебігала з гілки на гілку та із стовбура на стовбур швидко, як білочка.
Так вона перебігла болото і заскочила на дашок Фруся. Ще один стрибок — і Пріся перетворилася на маленького тигра. Вушка прищулені, тіло напружене, а пазурі, гострі, як рибальські гачки, виставлені вперед! Блискавичний стрибок — і вже вона на загривку Бруднерського, і гне, гне його додолу…
Бруднерський безсило вищав, а навкруг Прісі звужувалося страшне коло. То пішло в наступ військо Бруднерського.
Ходючок стояв на даху Умпарари і уважно оглядав поле бою.
— Обережно! — закричав він Сміхоші. — Ти і Пріся — будьте обережні!
Пріся, Феофеофанчик і Сміхоша прислухалися і через це послабили увагу до Бруднерського; а цей здоровенний сильний пацючище прудко висмикнув задні ноги з пут крученого панича, трохи випростав голову і враз заверещав так пронизливо, як ще не верещав жодного разу в житті:
— Пацюковичі! Всі як один — рвіть кицьку!!
Пріся тієї ж миті підскочила вгору над Бруднерським — вона звилася, можна сказати, як ракета, — і приземлилася на даху Фруся. Але й там не затрималася метка Пріся — наступної миті вона вже сиділа на гілці в’яза і звідти грізно сичала на пацюків.
А Ходючок на острівці укотре стукав себе по лобі, викликаючи рятівну думку, — коли почув неголосне, таке надійне вуркотіння Умпарари Чамчамчам:
— Агов, хлопчику! Якщо тобі не важко, відчини багажник і візьми там у кутку цепи-грунтозачепи. І не хвилюйся… Буде важко, я знаю, ті цепи залізні, а ти — дитина.
— Я готовий. Умпо… — сказав Ходючок. — Що робити?
— Дістав цепи? їх там два, правда? А тепер кожен із них постели рівненько позад моїх задніх коліс. Готово? А тепер я тихесенько позадкую і на ті цепи наїду… Врро-о-о… Так! А тепер, хлопчику, зачепи кожен із тих цепів навколо колеса. Я знаю, це важко…
Ходючок, стоячи навколішки, щосили стягував цепи на колесах автомобіля, а вони не піддавалися, наче не хотіли працювати у цьому болоті, і Ходючок аж потом обливався від напруги. Він благав:
— Ну, цепики… Ну, ще трішечки, ну, піддайтеся!.. — І радісно вигукнув: — Є перший!.. — А за кілька хвилин — стомлено: — Є й другий…
Він ускочив в автомобіль, і тієї ж миті Умпарара рушив з місця. Спочатку йшов несміло, наче вимацуючи цепами непевний грунт, потім піддав газу, колеса сміливо вгризлися у баюру — і подався Умпарара вперед, подолав-таки враже болото!
Переляканий Бруднерський метнувся до Фруся, ухопився зубами за клітку з Зозулею. "їдьмо! До Страхолюда!"
Сірий пацючий гурт слідом за Бруднерським кинувся в автомобіль, укривши геть увесь берег, і Сміхоша ледве встигла вискочити на дах Фруся. Але Фрусь захурчав, рвонувся і вислизнув з-під неї. Цієї ж миті дівчинка вхопилася руками за гілку старого в’яза. Фрусь щез за шелюгами, табун пацюків, мишей і ховрахів потік слідом, як сіра ріка.
Сміхоша висіла на гілці, як груша, бо вона не мала сили підтягнутися. Отут би їй і згадати уроки фізкультури, які вона так часто пропускала, а якщо й не пропускала, то старалася на тих уроках не дуже напружуватися.
Було їй на тій гілляці гірко, безнадійно і образливо. Руки дівчинки терпли і потроху слабшали, і сльози текли, як із крана. І тут почулося:
— Ну от, тепер члени нашого екіпажу записуються у мавпи і висять на деревах!
Сміхоша, плачучи, негайно ж розсміялася на весь рот, пальці розтулилися, і вона шкереберть полетіла вниз.
І… опинилася в обіймах Ходючка. Бо він якраз устиг підбігти під дерево і стати, міцненько розставивши ноги і розчепіривши руки, щоб зловити дівчинку. І зловив, такий меткий хлопчик! І відразу ж засоромився, а вона вхопила його за кап-латі вуха і сказала: