Катамаран

Страница 12 из 15

Давыдов Анатолий

Вівчарка без особливої охоти відійшла од лисиці. Анатолій Борисович узяв собаку за ошийник.

— Олег, потримай Юнту, я лисицю огляну.

Однак не встиг Анатолій Борисович і кроку ступити, як лисиця скочила на ноги й втекла в кущі. Юнта аж звалила Олега на землю, однак той повис на собаці й не пустив.

— Немов у казці! —— засміявся вчений.— Це неспроста, інакше б лисиця втекла від собаки, у неї надто розвинений нюх і слух, щоб не почути Юнту здалеку. Та й ми досить голосно розмовляли.

— Ой, дивіться, лисяча нора! Біля входу звірятко якесь лежить!

— Це землерийка, називають її ще білозубка мала. Надзвичайно цікава тваринка. Знищує дрібних гризунів, молюсків, хрущів, коників тощо. Дуже прожерлива. За добу з'їдає корму у півтора раза більше, ніж важить сама. Ворогів у білозубок також багато: гадюки, вужі, птахи, ссавці.

— А як вона тут опинилася?

— Певно, лисиця вивела на полювання своїх дітей і впіймала для них землерийку. Звірята бавилися здобиччю, лисиця, як і кожна мати, милувалася дітьми і своєчасно не помітила небезпеки. Коли ж побачила собаку, то відвернула увагу, щоб малеча сховалася. Ну, а що далі було, ви самі бачили. Обдурила усіх нас.

— А може, розкопаємо нору й заберемо з собою лисенят? — обізвався Ігор. — Я б одне у шкільний зоологічний куточок віддав.

— Не так просто. Адже нора лисиці побудована складно. Спочатку вона йде похило на один-півтора метра вниз, потім тягнеться під землею п'ять-шість метрів. До того ж нора має декілька вихідних отворів. Так що буде ваш куточок без лисиці! І ще, друзі, треба пам'ятати, що лисиці полюють на гризунів — шкідників сільськогосподарських культур. Не менш корисні вони і в лісовому господарстві, бо знищують не тільки мишовидних гризунів, а й різних шкідливих комах, оберігають молоді ліси від пошкоджень.

— Анатолію Борисовичу,— почувся з-за кущів Олегів голос,— впіймали ще одну землерийку.

— А це вже інша землерийка — бурозубка звичайна.— Анатолій Борисович обережно вхопив за шию невеличке, вкрите оксамитовим темно-бурим волоссям звірятко, яке намагалося вкусити його.— Хоботок у бурозубки, бачите, вкритий короткими щетинками. Очі зовсім маленькі, їх у хутрі навіть не помітно. Дивно, як ця землерийка сюди потрапила, адже вона полюбляє вологіші місця. Мабуть, підґрунтові води близько.

Бурозубка затріпала ніжками, намагаючись вивільнитися. Анатолій Борисович присів навпочіпки.

— Тримай, Олежику, Юнту, відпустимо землерийку на волю! До речі, друзі, знайте, ці звірки цікаві ще й тим, що у зимову

сплячку не впадають, а нишпорять під снігом, шукаючи комах, їхніх личинок, молюсків і навіть жаб. Особливу користь приносять, знищуючи дротяників, вовчків, хрущів, гусінь. Своєї діяльності бурозубки не припиняють упродовж доби. Для цього їм потрібно багато енергії. Ось чому обмін речовин у тілі землерийок надзвичайно інтенсивний. Досить згадати, що для його забезпечення серце тваринок робить 1320 ударів на хвилину, а частота їхнього дихання досягає 800.

— Невже в цієї дрібноти серце б'ється майже у двадцять разів швидше, аніж у людини? — здивувалась Віронька.— Наше такої напруги, мабуть, не витримало б!

— Отже,— підсумував учений, землерийки — дуже корисні тваринки, треба їх, діти, охоронити!

Стежка знову сховалася у дрібноліссі, а коли вихопилася на простір, мандрівники побачили в долині величезний крутий яр. Він зловісно чорнів, а від нього розходилися на всі боки, немов спрутові щупальця, менші яри.

— Колись тут теж ліс був,— озвався Пилипко,— та під час війни фашисти знищили його. А там далі — піски...

Мандрівники спустилися на дно яру. Його стіни, розмиті водою й лише де-не-де вкриті дерезою та берізкою, нагадували перепалену цеглу. Анатолій Борисович доторкнувся до однієї з брил, і вона одразу ж розсипалася, оголивши велику кістку.

— І он кістки, і он...

Анатолій Борисович схвильовано оглядав місцевість. Так ось чого це урочище називають Червоним! Водяні потоки, вітри оголили особливу гірську породу — лес. У ній, як правило, добре зберігаються рештки живих істот...

Багато кісток стриміло на висоті близько трьох метрів. Пилипко хотів було підстрибнути, щоб учепитися за корінь, який стирчав з-під них, однак учений зупинив його:

— Цим ти викличеш обвал.

Анатолій Борисович попросив дітей відійти подалі від небезпечного місця.

— Друзі, Пилипко не помилився. Перед вами цінна знахідка — залишки тварин-велетнів мезозойської ери, останні з яких вимерли близько сімдесяти мільйонів років тому. Ми повідомимо про знахідку в інститут, порядкувати тут можуть лише висококваліфіковані спеціалісти. Жодна з цих кісток не повинна зникнути, розсипатися...

— А де ж Єгор Антонович? — стурбовано промовила Віронька.— Він же нас тут повинен чекати.

— Так,— підтвердив учений. — Єгоре Антоновичу! — покликав.

Відлуння ще довго ходило яругами.

— Гляньте, хлопці, може, записку десь лишив нам фантаст, — попросив Анатолій Борисович.

Діти розбіглися довкола, оглядаючи місцевість.

— Нема нічого! — повернулися небавом.

— Дивно! Почекаймо його, можливо, щось у дорозі сталося.

Знайшли затінок, повсідалися.

— Анатолію Борисовичу, а чому ті тварини вимерли? — поспитав Ігор.

— З цього приводу, хлопчику, існує ряд гіпотез. Вчені припускають, що тварини-гіганти могли вимерти внаслідок "конкуренції" з Іншими гваринами, зокрема, з ссавцями. Є також припущення, що причиною їх масової загибелі стали епідемії, кисневе голодування, інтенсивне космічне опромінення...

Існує цікава гіпотеза, в якій стверджується, що гіганти вимерли через збіднення грунтів на вапно. Кістки їхніх скелетів, мовляв, не отримуючи будівельного матеріалу, ставали м'які й легко деформувалися. Важке тіло буквально прибивало їх до землі. Такі "рахітичні" скелети вчені знаходили у багатьох місцях планети.

І все-таки вимирання тварин не можна пояснити лише одним якимось фактором, адже для процвітання будь-якого виду необхідні й достатня кормова база, і сприятливі кліматичні умови, й відповідний ландшафт, і нечисленність прямих та побічних ворогів... Поки усе це перебуває у взаємозв'язку й рівновазі, видові не загрожує вимирання. Однак у природі все змінюється, розвивається. Випадіння бодай одного з факторів призводить до зміни чисельності виду. Підняття гірських систем, зокрема, викликало колись осушення материків, зміну клімату на континентальний; зменшилася кількість водоймищ, зникла буйна рослинність, що й спричинило зникнення тварин-велетнів.