Катамаран

Страница 15 из 15

Давыдов Анатолий

Звір заревів так голосно, що посипалися горіхи з пальм, і кинувся навздогін. Хоч як прудко біг кінь, однак Ігорьок помітив — відстань між ним і динозавром скорочується. Велетенськими стрибками той скакав через дерева й кущі, ось-ось ухопить втікачів. І тоді, коли хлопчик уже чув за спиною важке дихання звіра, з-за куща вийшов Анатолій Борисович з рушницею.

­— Бах! Бах!

— Не стукай, Пилипку, бо Ігорка розбудиш,— почув братів голос.

— Жику,— забурмотів спросоння,— а де кінь, білий кінь?

— Який кінь, братику? Приснилося щось? — Олежик погладив Ігорька по голові. — Спи, завтра Пилинко покатає тебе на конях!

— Обов'язково,— пообіцяв той.

Та Ігорьок цього вже не чув.

Тепер йому снилася перлина, велика, блискуча. її принесла хлопчикові Юнта. Ігор не знав, що робити із знахідкою. Потім сів у катамаран і подався до Партизанського заповідника. Там, на кручі, вже стояв золотий обеліск з червоною зіркою па шпилі. Хлопчик піднявся вгору й прилаштував перлину під прізвищами народних месників, які загинули в борні з ворогом. Хмари зовсім розійшлися, І перлина засяяла, заіскрилася...