Під впливом вина й нервового збудження пані Розалія також розчервонілася; темні очі її заіскрилися. При вечірньому освітленні вона здавалася ще привабніша: оголені плечі й шия принадно біліли, коштовні перла з рубіновими підвісками, якими вона встигла себе прикрасити, відтіняли ще дужче красу її лебединої шиї.
При кожному повороті голівки красуні рубіни здригалися, і здавалося, що то краплі крові спадають з коштовних перлів на шию вельможної пані.
По обіді Розалія запропонувала гостеві освіжитися на терасі.
Місяця ще не було, але навкруги вже розливалася глибока ніч... Повітря насичене було п’янкими пахощами, в таємничій глибині неба блискотіли великі мерехтливі зорі.
Групи дерев набрали фантастичних обрисів і ніби стовпилися навкруги будинку чарівничою стіною. Від смуг світла, що падали з вікон будинку на терасу, таємнича темрява саду здавалася ще глибшою, ще знадливішою.
Граф глибоко зітхнув і відчув, що до життєрадісного настрою його домішався глибокий смуток, що загрожував перейти в тугу. Він здригнув, стріпнув головою, немов бажаючи відкинути від себе неприємний спогад, і розправив могутні плечі.
— Це пусте! вирвалось у нього з зітханням.— Мигнула перед очима, мов зірочка, та й полетіла... куди? — Граф сперся на гратки тераси й, закинувши назад голову, втопив свій погляд у зоряну глибину неба.
Ввійшла Розалія. Вона була в новому одязі, зовсім вільному й привабному, в прозоро-серпанковій блузі, підперезаній коло грудей голубим поясом. Великий виріз оголював її білосніжпі плечі, легка тканина тільки ледь прикривала принадні окреслення грудей, а відсутність рукавів давала можливість милуватися красою ліній надзвичайно білих рук. Але поява красуні не викликала захвату на обличчі графа; навпаки, в очах його промигнув якийсь досадливий вираз.., а втім, це тривало всього лише одну мить.
Розалія закинула голову й тропіки схилилася на плече графа.
— Яка ніч! — прошепотіла вона, завмираючи.
— Так, щасливий той, хто такої ночі сміє припасти до грудей чарівної богині, цілувати її ноги, дихати її диханням*— жагуче промовив граф, близько нахиляючись до голівки Розалії.
— Хто знає! Чи справді щасливий той, хто на все має владу?
І вона почала казати йому про свої таємні страждання, про ненависного чоловіка й про те, що ще не знала кохання, але й узнати боїться.
Граф притискував її руку до своїх уст, Розалія не противилася.
— То пані боїться кохання? — шепотів він...
— Боюся, чи не захопив мене такий гріх?
— О моя красуне, та я всі муки й тут і на тому світі прийму на себ.е за такий гріх! — скрикнув патетично граф і притиснув її до своїх могутніх грудей.
Розалія відповіла на поцілунок тим я^е, але потім, схаменувшись, стала шепотіти:
— Облиш, безумний... ми ще не самі... тут ходять... пусти ж!
І вона вислизнула, мов змія, з його обіймів, і промовила голосно:
— А все-таки я цього Кармелюка страшенно боюсь...
— Я хотів би ним зараз бути,— відповів граф.
— Чому? — лукаво спитала Розалія.
— Бо для нього не існують слова: "Тут ходять".
— Ось що,— прикусила губки Розалія...— Ага, мій друже, я й забула,— промовила вона, ніби схаменувшись.—Треба ж показати графові моє сховище... там і альтанка є.
— Альтанка? — скрикнув граф...— Альтанка... ах, так, так! — він ніби зрадів цьому слову...— То ходім скоріше.,, і чи не захопити туди й скриньки...
— Я про це й думала: там можна сховати.
— Чудово. Я жду.
Розалія поспішила до кабінету, а граф підійшов до граток тераси й затьохкав соловейком. Мабуть, він зробив це дуже натурально, бо з найближчих кущів бузку до нього долинула у відповідь солов’їна трель.
Граф стрепенувся й кинувся до кабінету допомогти Розалії.
— Ціла вічність минула, не міг витерпіти...— І граф прийняв з рук Розалії скриньку.
— Так би навіки з тобою! — почала шепотіти пані, тулячись до свого захисника, але не закінчила фрази, почувши якийсь стук і гамір надворі.— Що це таке? — скрикнула вона, припавши ще дужче до його грудей.
Граф поспішив вийти з нею з кабінету.
Нараз двері в передпокої розчинилися, і на порозі з’явився графський слуга.
— Кармелюк, пане графе, ломиться в браму! — випалив він, ніби доповідаючи про приємну подію.
— Ай! Єзус-Марія! — скрикнула пані і майже повисла на руках графа.
—. Заспокойся! Волос твій не впаде... Чи все гаразд? — звернувся граф до слуги.
— З панського наказу все.
— Дуже добре,— перервав його граф і зробив при цьому непомітний рух.— Ти, отже, з челяддю утримаєш поки що від розбійників браму, а я сховаю пані й повернуся розправитися з лиходієм. Гляди ж, щоб усе було, як наказано.
— Слухаю, батьку.
— Стривай, ще ось що... На хвилину, пані...— Граф обережно визволився від Розалії.
— Ой, на бога! Не залишай мене! f
— На одну хвилину... Я не залишу, ще одне розпорядження.
Граф схопив слугу за руку й, потягши його в глибину кімнати, зашепотів квапливо:
— Ось тисяча червінців,— скинув він з себе пояс, набитий червінцями, і передав його слузі.— Розділи поміж селянами... особливо між бідними... Гроші маршалка зі мною, подуванимо потім... На братію трохи, а те на бідних.
— Так, батьку,— кивав головою слуга.
— А хліб і зерно'теж усе селянам, нам тільки їстівне, коні, одяг, воли... Ні краплини крові, чуєш?
— Чую, батьку.
— Ну, покарати, к©го слід, гарненько, і все! Якщо нападуть маршалок і дозорець, пов’язати й захопити їх із собою. Л Тобі доручаю все зробить точнісінько. Жди мене тут! — додав він голосно.
— Виконаю все, батьку!
— Тепер я твій! — кипувся граф до напівмертвої від жаху Розалії, й, обхоиивши її стан рукою, хутко пройшов два покої, і зійшов з нею по східцях тераси в сад.
Як тільки кроки удаваного графа завмерли на східрях тераси, Андрій увійшов до покою Розалії і відчинив двері
до зали; в кімнату увійшли Корчак, фурман Онисько, Явтух і ще кілька чоловіків з ватаги.
—— Нуте, бра,—відрапортував зразу Корчак,—челядь уся на перев’язочнім пункті: селяни допомогли. Де ж отаман? Який наказ?
— Батько одвів паню, повернеться. Гроші тут, а решта в батька,— відповів Андрій.— Ти ж одбери в ключниці ключі та виймай срібло, провіант...
— Гаразд. А що ж із слугами робити?
— Найвірніших псів маршалок забрав із собою. А от фурман добре всіх знає, він і розсудить, кому скільки всипати. Отаман дав наказ крові не проливати...