Кармелюк

Страница 3 из 246

Старицкий Михаил

— Пане Янчевський! — звернулась тоді до другого сусіда Доротея, нахиляючись до столу.

— Га?! До послуг пані! — схопився той і підійшов ближче.

Під час попередніх дебатів Янчевський кілька разів поривався виголосити орацію, але, бачачи, що збудження сперечальників не дасть йому змоги висловитись до кінця, замовк і в бурхливому гаморі не брав ніякої участі,

— Хто той юнак, що онде стоїть поруч з Казею? Оно, обняв його? — спитала пошепки Доротея...

— Обняв? — перепитав Янчевський, вдивляючись туди, куди показала пані.— Так, обняв... бестія! О! Яке нахабство! Пся крев! Ось що таке ця модна едукація! 4 Старопольський потоптано гонор... Гинуть добрі звичаї, а заводиться якась ганебна легковажність... І все це йде од вільнодумців — безбожних французів... О, не доведе се до добра, не доведе!

— Та що вас, пане, так збентежило? Звідки цей потік обурення?

— Звідки? А от полюбуйтесь, пані добродійко! Той шельма, той юнак, що обіймає так запанібрата шляхетного сина, є не хто інший, як хлоп, бидло.

— Невже? — навіть одсахнулася з подиву Доротея.

—■ Як маму кохам! Се підданець господаря — Янко Кар-мелюк...13 Я його знаю дуже добре! Пан Пігловський узяв його до двору за козачка й примусив учитися, щоб охітніше було паничам братися до науки... Ну, я це допускаю: таких хамських колег беруть іноді, щоб замінити панську спину, коли паничеві треба дати канчуків, бо наука не йде без дрюка... Ну, я нічого не маю проти: і наука задоволена, і панська спина ціла... Але, проше пані, щоб хлоп обнімав шляхтича і з’являвся серед благородного лицарства як рівний... це вже содом і гоморра!

— Невже?.. Я не можу опам’ятатись... Щоб такий шляхетний, такий красень... у всьому і в манерах... і був хлоп?

— І був, і буде, пані добродійко... Pura veritas! Щира правда! А манери звідки? За кордоном набрався — і квит!

Не повіривши Янчевському, Доротея підійшла до господаря й спитала в нього про Кармелюка.

— Щоправда, пані, мій хлоп,— відповів той, самовдоволе-но усміхаючись.— Дуже здібний і розумний... і вигляд має, як бачите, справжнього шляхтича; але його трохи розбестили сини... Забувається... після закордону поводити себе не вміє... забув, хто він... Та ми нагадаємо — і напускне скоро мине...

— Пречудовий,— сказала Доротея,— а мати такого раба— сущий скарб. Я ось своєму скільки разів казала,— вибери більш порядного, трохи обчисть, обтеши, щоб приємніший був для послуг; але мій лиш очима лупа... Його ж тепер тільки до миски тягне,— зітхнула із страдницьким виразом пані.

— Хіба? — посміхнувся господар.— То вип’ємо, щоб знову ми стали сильні.

— В боротьбі за ойчизну! — виправила Доротея.— I, наливши в пугар мальвазії 5, цокнулась з господарем за здоров’я Наполеона й за відродження Польщі.

Найближча молодь підхопила цього тоста, і в вітальні знову спалахнув гамірливий захват.

II

Бенкет був у розпалі, коли попросив слова пан Фінгер.

— Панове! Всі ми п’ємо за успіхи всесвітнього переможця й твердо віримо, що колос Московії впаде й на уламках його спалахне наша зоря... Але обміркуймо серйозніше наше становище. Під час війни,— а скільки вона триватиме, один пан біг відає,— все московське військо опиниться на півночі, а ми залишимось тут тільки з своїми кулаками... А що тоді заспіває підлий, схизматський народ? Ми ж поховали давно його привілеї й договірні пункти, що дарували їх під час заселення наших займищ і4, то боюсь, що хами це згадають... Чи не постаратися нам залучити їх на наш бік, повернувши їм деякі права,.або принаймні... давши хоч надію...

— Ой правда! — прокинувшись од викриків, застогнав поміщик, що був задрімав.— Не треба війни, війна сплюндрує нас. —1 тепер грошей катма!.. Всі продукти впали в ціні: корець пшениці — п’ять злотих, гелетка 6 кукурудзи — двадцять грошів, корова, і добра корова — два таляри... а коли ще хлопи збунтуються... Погибель одна, шановне панство, погибель!!.

— Е, хлопи — пусте,— сказала Доротея.— На них вистачить лози.

— О, я їх! — погрозив кулаком її чоловік.

— На шибеницю! — підхопив Казя.

— Всіх не перевішати,— обізвався, блиснувши очима, Янко,— і пан маршалок правду каже.

Янчевський аж підскочив у кріслі від цього зауваження хама; Фінгер кинув у його бік презирливий погляд, а господар мовив багатозначно:

— Янко!

Нарешті підвівся Янчевський і, зробивши заспокійливий рух рукою, набрав імпозантної пози.

— Орація, орація! Ціцерон говоритиме —-— тихо! — пролунали поклики з усіх кутків салону, і товариство нашорошило вуха.

— Мосціве панство! — почав урочисто пан Янчевський.—

Tempora mutantur сказав стародавній філософ і сказав справедливо. Пан маршалок допомагав нам завжди упокорювати підле бидло, а тепер клопочеться за його права. Ха-ха! Та коли скаженому коневі попустити віжки й вийняти вудила, то він понесе і розіб’є повіз... Завважте, що й благородна скотина розіб’є,— а коли свині дати волю, то, як відомо, вона перериє весь світ. Але хлоп ще гірше свині... Хлоп — це ж гадюка, панове добродії, гадюка! — підкреслив він.— То коли цій гадюці попустити, щоб у неї поодростали вирвані з корінням отруйні зуби, то...

— Проте ці гадюки своєю кров’ю пана годують...— зауважив глухим од хвилювання голосом Кармелюк.

Промова цього Демосфена викликала в нього таке обурення й роздратування, що він не міг себе стримати й необачно озвався.

— Цо-о? — вигукнув Янчевський, не збагнувши у захопленні від своєї промови, звідки почулося це зухвале заперечення.

— Мовчати! — прошипів, тупнувши ногою, господар.

Алоїз підійшов до Казі й шепнув йому щось на вухо.

— Отже, мосціве панство,— знову почав Янчевський, ие діждавшись відповіді на свій вигук.—Хоч війна є двуликий Янус і збитками мені самому не до серця, але хай Перун усіх уб’є, аби ойчизна жила! І хоч на весь час війни підуть од нас не тільки москалі, але й усе наше шляхетне лицарство,— воно полетить на поле честі під розпущеними крилами і наших, і французьких орлів,— а проте побоюватися нам бидла безглуздо... Замість усяких прав, йому треба буде подвоїти порцію канчуків... Канчуки, канчуки й канчуки!!! — підніс наприкінці грізно і руку й голос Янчевський.

На свою голову! — вирвалося у Кармелюка, який аж зблід, і на лихо, при загальній тиші, це почув господар.