Панна Цап кисло глянула на хлопця.
— Тобі чого треба? — спитала вона, і в її голосі було стільки ж приязні, як і в погляді. [408]
Малий міркував собі, що тепер треба б почати розмову.
Але що ж йому говорити?
— Угадайте, що я робитиму, коли буду такий великий, як ви? — нарешті спитав він.
Ту мить він почув за вікном знайоме гудіння. Але самого Карлсона не було видно. Малий тільки помітив пухку ручку, що з'явилася з-за стіни і взяла з таці булочку. Малий захихотів. Панна Цап не помітила нічого.
— Що ти робитимеш, як будеш великий? — нетерпляче перепитала вона.
Власне, вона зовсім не бажала цього знати. Вона тільки хотіла якнайшвидше спекатись Малого.
— Еге ж, угадайте,— сказав Малий.
Він знов побачив пухку ручку, що майнула у вікні і схопила з таці булочку. І знов Малий захихотів. Він намагався стриматись, та не міг. Сміх із нього аж рвався назовні, так його було багато. Панна Цап сердито зиркнула на хлопця. Вона, звісно, думала, що Малий найдокучливіший у світі шибеник. І докучає їй навмисне тепер, коли вона хоче випити кави!
— Угадайте, що я робитиму, як буду такий великий, як ви? — ще раз спитав Малий і знову захихотів. Бо саме ту мить він побачив дві пухкі ручки, що згорнули з таці решту булочок.
— Я не маю часу стояти тут і слухати твої теревені! — сказала панна Цап.— І мені зовсім байдуже, що ти робитимеш, як будеш великий. Але поки ти малий, то мусиш бути чемний і слухняний. Тож гайда вчити уроки!
— Аякже, неодмінно,— сказав Малий і так зареготав, що аж сперся об одвірок.— Та коли я буду великий, як ви, то напевне почну гримати на дітей.
Панна Цап, здавалося, ладна була кинутись на нього, коли це за вікном щось заревло, мов корова. Панна [409]
Цап швидко обернулася і враз побачила, що булочки зникли.
— О господи, де ж мої булочки? — зойкнула вона. Панна Цап кинулася до вікна — певне, сподівалася
побачити злодія, що стрибає вниз із повними жменями булочок. Наче не розуміла, що Свантесони мешкали на четвертому поверсі, а такого довгоногого злодія не буває.
Зовсім перелякана, панна Цап опустилася на стілець.
— Може, то голуби? — промимрила вона.
— Більше скидалося на корову,— мовив Малий.— Мабуть, сьогодні там літає якась корова, що любить булочки.
— Не верзи дурниць,— розсердилася панна Цап. Тієї миті Малий почув, що Карлсон знов літає за
вікном. Щоб панна Цап не звернула уваги на Карлсона, Малий почав співати на весь голос:
Крилата корівця, Немов той літак, Весело літає, Булочки хапає, Як лежить не так!
Малий часом складав вірші разом з мамою, і самому йому пісенька про корівцю здалася гарною. Але панні Цап вона не сподобалась.
— Не верзи дурниць! — ще раз гримнула вона. Саме тієї миті біля вікна щось легенько брязнуло, аж Малий і панна Цап підскочили з переляку. І тоді вони побачили, що то брязнуло. На порожній таці з-під булочок лежало п'ять ере. Малий знов захихотів.
— О, яка чудова корівця! — вигукнув він.— Заплатила за булочки!
Панна Цап аж почервоніла з люті. [410]
— Що це за безглуздий жарт! — закричала вона й кинулась до вікна.— Це, мабуть, хтось із квартири над нами так забавляється: краде булочки й кидає п'ять ере!
— Над нами немає більше квартир,— сказав Малий.— Ми на останньому поверсі, далі вже тільки дах.
Панна Цап зовсім знавісніла.
— Я нічого не збагну! — кричала вона.— Нічогісінько не збагну!
— Еге ж, я вже помітив,— сказав Малий.— Але не журіться, всі ж не можуть бути швидкі на розум.
Лусь — і Малий дістав ляпаса.
— Я тебе навчу, як пащекувати! — крикнула панна Цап.
— Ні, прошу вас, не вчіть,— сказав Малий.— Бо мама не впізнає мене, як приїде додому.
Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав. Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх не любив. Він злісно витріщився на панну Цап.
Тоді вона взяла Малого за плече і виштовхала до його кімнати.
— Сиди тут, і хай тобі буде соромно,— сказала вона.— Я замкну двері й заберу ключа, тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігати до кухні.
Вона глянула на годинника.
— Я прийду о третій і відчиню. А до того часу подумай, що кажуть, коли просять пробачення.
І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну Цап. Та водночас його трохи мучило сумління, бо ж він сам повівся не дуже гарно. Мама може подумати, що він дражнив хатнього цапа і був нечемний.
Мама, еге ж... Малий міркував, чи не поплакати йому трохи.
Аж ось він почув гудіння, і крізь вікно влетів Карлсон. [411]
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
— А чи не пообідати нам трошки? — сказав Карлсон.— Шоколад з булочками в мене на ґаночку... я пригощаю.
Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.
— Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?
— Ще б пак,— мовив Малий.— Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в'язниці.
— Так думає хатній цап,— сказав Карлсон.— І нехай собі далі так думає.
Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.
— Знаєш що? Будемо гратися; ти сидиш у в'язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.
— Який це герой? — спитав Малий.
— Спробуй відгадати, якщо можеш!
— Невже ти? — сказав Малий.— Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.
Карлсон теж так думав.
— Бо той герой такий моторний,— казав він.— Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий... гей-гей, ось він уже тут!
Карлсон ухопив Малого і хоробро шугнув у повітря. Бімбо заскавчав, побачивши, що Малий зник за вікном, та хлопець гукнув йому: [412]
— Спокійно, тільки спокійно! Я скоро повернуся! Вгорі на ґаночку в Карлсона лежало рядком десять дуже смачних на вигляд булочок.
— За кожну з них чесно заплачено,— сказав Карлсон.— Ми поділимо їх справедливо: ти бери сім, і я сім.
— Але ж так не вийде,— заперечив Малий.— Сім і сім буде чотирнадцять, а тут тільки десять булочок.
Карлсон швиденько згорнув докупи сім булочок.