Володя розгорнув зошит. Сторінки були заповнені акуратно надрукованими на машинці рядками. На полях зроблені олівцем помітки, певно рукою батька. За мить хлопець заглибився в читання.
"МІЙ ЩОДЕННИК"
"20 серпня 1919 року. Надворі темрява. Ніч. Тайга обступила наше село Курунзулай. Тиша в порожній школі. Зловісна тиша в селі. Я щільно затулив кожухом чорні шибки, щоб не прорвався надвір промінь від світла, і пишу. Каганець ледве блимає, болять від напруження очі і сходять сльозою. Пишу й прислухаюсь до кожного шелесту під вікном, до кожного звуку на вулиці. Страшний час. Забайкалля сходить кров'ю під п'ятою японців та білогвардійців-козаків. З нашого села багато молодих і старих покинули свої хати і пішли в тайгу партизанити.
Вчора, ввечері, до мене прийшов незнайомий мені старик. Видно, що йшов він здалека. Його ноги були обмотані ганчір'ям, одежа драна й запилена.
— Ти — вчитель? — спитав він, блимаючи червоними повіками. — Якщо твоя ласка, дай мені на три дні притулок… дуже далекий у мене шлях… Стомився я — не сказати як…
Я почав його розпитувати, хто він і куди йде.
— Мене звуть Ригор Древетняк, — сказав старик. — Чув я, що ти — свій чоловік, і можу тобі розповісти про мою путь-дорогу. А йду я в Москву Білокам'яну до самого Леніна Володимира Ілліча. Хочу я йому одну таємницю державну розповісти.
Звичайно, я почав з цікавості розпитувати, що воно за таємниця і як про неї старий довідався. Та він аж розгнівався — не маю, мовляв, права в нього питати, бо кругом біляки і таємницю ту, мовляв, належить знати одному Леніну.
23 серпня 1919 року. Не знаю, як почати описувати вчорашній день. Ніколи не можна забути того жаху, який пережило село. Я думав, що збожеволію. Подивився сьогодні в осколок розбитого дзеркальця і побачив, що сивина густо вкрила мої виски. Це пам'ятка вчорашнього дня.
В село зранку вступив ескадрон японців та козаків. Усіх жителів козаки зігнали до школи. На шкільному ґанку з'явився японський офіцер з козачим хорунжим.
— Навколішки! — гаркнув хорунжий.
Нас оточували японці з кулеметами й націленими гвинтівками. Юрба впала навколішки. Тоді хорунжий по списку почав викликати людей, яких виказали куркулі. Раз у раз з юрби виходили наперед старі й молоді і ще молодші, безвусі, зовсім зелені хлоп'ята. Дивлюсь — викликав хорунжий і Ригора Древетняка. Саме в той день збирався старий рушати далі в путь, до Леніна. Вже пізніше я довідався, що хтось із куркулів указав білим па Древетняка як на "підозрілого".
Щохвилини я чекав, що почую своє прізвище. Але хорунжий згорнув список. Викликав він сімдесят чоловік, їх зараз же таки збили японці докупи, відокремили від нашої юрби. Хорунжий оголосив, що всі сімдесят негайно будуть розстріляні за співчуття більшовизмові та за допомогу партизанам.
Тут же на очах у нас почався розстріл. Японці хапали божевільних від горя жінок за волосся і відтягали їх від приречених. Відчайдушне нелюдське голосіння й прокльони всієї юрби, плач дітей, зойки жінок, стогін недобитих, короткі, глухі постріли — все злилося в моторошний лемент, від якого стигла в жилах кров.
Приречені старики обіймались один з одним, прощалися. Дехто лягав на землю і так чекав смерті. Дехто вигукував прокльони і погрози убивцям, волав про помсту.
Я бачив, як Ригор Древетняк підняв руку, погрозив кулаком скерованим на нього японським карабінам і хрипло крикнув:
— Правди Леніна не вб'єте довіку! — І тут же впав навзнак.
Якась жінка, не випускаючи немовляти, вчепилася зубами в руку японського солдата. Підскочили інші японці, вихопили в жінки немовля й кинули коням під копита. Від самої жінки за кілька хвилин лишився спотворений труп.
До вечора японський загін знущався над жителями. Багато людей, "запідозрених у більшовизмі", було скалічено й побито нагаями. Трупи сімдесяти розстріляних лежали купою — японці не дозволяли нікому до них підходити.
Була глупа ніч, коли хтось тихо постукав до мене в двері. "Хто там?" спитав я. У відповідь почувся стогін. Тремтячими руками я відкинув дверний гак. За порогом лежала людина. Не довго думаючи, я схопив невідомого за руки і втяг у хату. Заблимало світло каганця. Це був Ригор Древетняк. Я швидко розірвав на ньому одежу. На грудях у старого чорніла рана, а він приповз від місця розстрілу до порога школи. Це був виходець з могили. Я обмив закипілу на його обличчі кров і перев'язав як умів.
— Я, мабуть, помру, — проказав він. — І перед смертю… скажу тобі… а ти… поклянися… що Леніну… таємницю… Не можна йти в могилу…
Я поклявся, і він, часто зупиняючись, розповів мені свою таємницю, яку п'ятнадцять років носив у серці.
ТАЄМНИЦЯ РИГОРА ДРЕВЕТНЯКА
26 серпня 1919 року. Три дні пролежав з раною старий, — сьогодні помер. Ригор Древетняк не доніс до Леніна своєї таємниці, але тепер замість нього це зроблю я. Ось що розповів мені перед смертю старик.
Ригор був селянин-бідняк. Землі в нього було — нікуди курки випустити, а сім'я велика, і все малеча. Щороку заробляв він на жнивах у пана Браницького.
Одного літа возив Ригор снопи в економію. На крутому узвозі порвався ланцюг, звільнив загальмоване колесо. Важка гарба із снопами, з хату заввишки, шугнула вперед, покотилась. Коні не стримали, гарба на них напирала з страшною силою. Понесли коні учвал, від гарби самі тріски залишились, а найкращий кінь зламав собі на греблі ноги.
За коня звелів пан вивернути у Древетняка весь його заробіток.
Управи на пана ніде було шукати. Ціле літо робив, а заробленого хліба не одержав і фунта. Голодна смерть загрожувала всій сім'ї.
Ну, як запекла лють біля серця, підпалив Ригор темної ночі панські скирти. І впіймався. Панський хліб згорів, пожежі вже не можна було загасити, а Ригора суд заслав на острів Сахалін: десять років каторжних робіт йому присудив.
Два роки пробув на каторжній копальні Ригор, вугілля видобував, а на третій рік удвох з товаришем втік у тайгу. Була думка переправитись через морську затоку на Амур-ріку, та, на лихо, обидва в тайзі заблудились. Блукали три місяці, товариш від трясовиці-лихоманки і з голоду загинув, а Ригора впіймали солдати. Може б, дали втікачеві "гарячих" та на цьому б і справа скінчилась. Але в Ригоровій торбині знайшли замотані в ганчірку два золоті самородки вагою мало не півтора фунта кожний.