На вікнах висіли шовкові жовто-червоні завіси, в тон оббивці й основним кольорам зображених квітів. Таким же шовком було заслане ліжко, поставлене головами до стіни, так що до нього можна було підійти з обох боків. Схожа матерія була й на портьєрах, і на оббивці меблів.
Стільці з прямокутними спинками і крученими ніжками, обтягнуті торочками, по яких блищали, мов зірочки, позолочені цвяхи, крісла, що привітно розкривали в обіймах свої м'які бильця, стояли, чекаючи гостей, понад стінами й біля каміна, мовби запрошуючи до щирої, сердечної розмово. Камін той, складений з рожевого мармуру, помережаного білими прожилками, був високий, широкий і глибокий. Яскравий вогонь, приємний такого свіжого ранку, дуже доречно палахкотів у ньому, освітлюючи веселим блиском чавунну плиту з.гербом маркіза де Брюйєра. На каміні стояли невеличкі дзиґарі, зроблені наче альтанка,' з круглим дахом-дзвоником і почорненим срібним циферблатом, посередині якого був отвір, так що крізь нього видно було всю його складну внутрішню машинерію.
Середину кімнати займав стіл з крученими ніжками, накритий килимовою турецькою скатертю. А біля вікна стояв туалетний столик, і грановане венеційське дзеркало схилялося над ним до мереживної серветки, заставленої всякими речами, які служать мистецтву краси.
Подивившись на себе в це чисте дзеркало, вигадливо обрамлене оправою з черепашок та олова, наш бідолашний барон був страшенно вражений своїм обшарпаним, убогим виглядом. У розкішній кімнаті, серед нових речей, які тут були, ще гнітючішою ставала жалюгідність його недоладного вбрання, яке вийшло з моди ще за часів попереднього, вже покійного короля. І хоча барон був у кімнаті сам, на худих щоках його виступив легкий рум'янець. Досі молодий чоловік вважав, що бідність може викликати тільки сум, тепер же злидні видалися йому смішними, і він уперше засоромився їх. Філософ не повинен стидатися бідності, але юнакові це можна пробачити.
Сігоньякові хотілось одягнутися хоч трошки краще, і від розв'язав пакунок, в якому П'єр склав убоге дрантя свогз хазяїна. Беручи з пакунка то одну одежину, то другу, він розгортав їх, але не знайшов нічого, що можна було б надіти. Камзол був надто довгий, а штани занадто короткі. На ліктях і на колінах матерія геть потерлася. Шви розійшлись 1 сміялися, шкірячи нитяні зуби. Нитки на штопаних і перештопаних місцях затягували дірки, мов грати тюремні віконця. Усе те дрантя так вилиняло від сонця, дощу й вітру, що художник навряд чи зміг би визначити, що там якого кольору. Білизна теж була не набагато краща. її стільки прали, що все стало тонесеньке, мов намітка. Сорочки були наче тіпі справжніх сорочок. Можна було подумати, що їх пошито з павутиння, яким павуки заснували замок де Сігоньяка. На довершення лиха пацюки, не знаходячи в коморі нічого їстівного, погризли найкращі з тих сорочок, поробивши на них стільки дірок, як на мереживному комірі,— цій зайвій прикрасі, без якої дуже вільно міг обійтись гардероб бідного барона.
Сумні оглядини так глибоко поглинули Сігоньяка, що він і не почув, як хтось обережно постукав, потім двері тихенько прочинились, і в'них спочатку показалося багряне лице, а далі просунулась і огрядна постать добродія Блазіуса: весь час перебільшено кланяючись — чи то догідливо-комічно, чи комічно-догідливо,-— засвідчуючи тим свою напівщиру, напівудавану повагу, він зайшов до кімнати.
Коли Педант підступив до Сігоньяка, той саме, тримаючи за рукави і сумно похитуючи головою, розглядав на світло якусь сорочку, густо помережану дірками і схожу на соборну троянду 12.
— їй-богу,— озвався Педант, і барон здригнувся від несподіванки,— їй-богу, ця славна сорочка має мужній і переможний вигляд. Певно, вона була на грудях самого бога Марса 13 й брала участь у штурмі якоїсь фортеці — так добряче подірявили її кулі, списи, стріли й усяка інша зброя. Не треба соромитися, бароне! Ці дірки — уста, якими промовляє честь і благородство, тоді як новісіньке голландське полотно, прикрашене за останньою придворною модою, часто прикриває ганьбу і підлість нікчемного вискочня, здирника і христопродавця. У багатьох знаменитих героїв, чиї подвиги назавжди зберегла для нас історія, не було зайвої білизни, прикладом цього є хоча б Улісс — чоловік поважний, розсудливий і хитрий, а появився перед прекрасною Навсі-каєю14 прикритий лиш пучком морських водоростей, як о тім розповідає в своїй "Одіссеї" добродій Гомерус.
— На жаль, дорогий Блазіусе,— відказав Сігоньяк,— схожість між мною і цим преславним греком, царем Ітаки, тільки в тому, що у нього не було сорочки, як нема її у мене. Минулі мої подвиги не можуть покрити нинішніх злиднів. Мені не випадає нагоди показати свою хоробрість, і навряд щоб коли-небудь мене оспівували поети. Чесної бідності не слід соромитись, це правда, але мені, признаюсь, дуже неприємно появлятися серед людей у такому вбранні. Маркіз де Брюйєр, ясна річ, упізнав мене, хоча й не показав цього,— він може видати мою таємницю.
— Це справді вельми прикро,— відповів Педант.— А проте, як каже примовка, на все, окрім смерті, є ліки. Бідні актори, тіні людського життя, привиди вельмож і простаків, ми не можемо бути, але можемо принаймні здаватись,— цэ схоже на "бути", наче відбиток якоїсь речі на саму ту річ. Досить нам захотіти — і з допомогою свого гардероба, в якому зібрано всі наші королівства, родові маєтки, всі багатства, ми прибираємо подобу князів, баронів — знатних дворян з благородною зовнішністю й пихатою поважністю. Блиском своїх нарядів ми на кілька годин стаємо такі, як ті, хто найбільше прагне блиску й пишається ним; найперші дженджики та парадники запозичують нашу показну елегантність, тільки вже обертають її з підробленої у справжню, заміняючи саржу на тонке сукно, шумиху — на золото, скло — на діам"ант; бо театр — це школа звичаїв і академія моди. Будучи костюмером трупи, я можу з нікчемного боягуза зробити Александра Великого, із знедоленого злидаря —-багатого вельможу, із шльондри — знатну даму; і якщо ви не вбачаєте в цьому нічого негідного для себе, то хай моє мистецтво допоможе й вам. Раз уже ви надумали розділити з нами нашу блукацьку долю, то не відмовтесь прийняти і нашу допомогу. Скиньте цю одіж смутку й недолі — вона приховує ваші природні достоїнства і вселяє в вас несправедливу зневіру в собі, У мене якраз є в запасі чорний оксамитовий костюм з оранжевими стрічками, дуже пристойний і зовсім не схожий на театральний, його міг би носити будь-який царедворець — тепер же поети, автори комедій часто переносять на сцену нинішнє життя і виводять під вигаданими іменами своїх сучасників, для них потрібен і одяг порядних людей, а не химерні наряди під старовину або романтичне вбрання комедійників. 6 у мене й сорочка, і шовкові панчохи, і черевики з бантами, й плащ — усе, що треба до того костюма, наче на вас шитого саме для такого випадку. Геть усе є, навіть шпага.