Я знову ставав злостивий. Не бая^ав добра ні Оксані Сві-дерській, ні Володьці Кузьменку. Зрештою, Володьці не бажав я добра ніколи. Може, тому ціле життя хотів йому помститися. Це мені вдалося, тож те, що я й сам наче ота дохла риба в кульку, значення не має.
Я стояв на дерев'яному містку через Кам'янку. Взяв поліетиленовий кульок за ріжки й витрусив рибу. Вона падала на воду, але не тонула. Пливла, перевернувшись догори черевом: пічкурі, пліточки, золотистошкірий линок і маленька щучка, зловлена на моє щастя. Течія крутила рибою й несла її вниз. Я викинув кулька, і він, повільно крутнувшись, ліг на воду. Став прозорий, і течія забрала з моїх очей і його...
Тоді я помітив, що навколо мене плететься синій і ніжний сутінок. Сивий туманець підіймається від води і покриває долину тремким серпанком. Я вдихав у груди цей сутінок і наповнювався ним, як водою. Хтось переходив через кладку і, щоб не зустрітись із ним, я пішов на той бік.
Біля криниці набирали воду. Дзенькотів ланцюг, і бряз-
котіло відро. Стара жінка подивилася на мене темними й печальними очима.
— Добрий день! — сказав я жінці, і та ледь помітно мені кивнула.
Тоді я раптом згадав. Коли рушити по цій стежці в напрямку до броварні, зустрінеться скелька, через яку ця стежка перебіжить. Треба піти між городів, на яких стоять опудала, щоб лякати горобців, а далі стежка зробиться біла й потече між трави. Вона поведе мене повз голі горби, які височітимуть з лівої руки, а коли минути й горби, на закруті ріки, трохи не доходячи бетонного заводика, ляже перед очима левада, на якій ростуть три осокори, а під ними я знайду криничку. Колись малим я заблукав туди і, бувши спраглим, напився. Це можна було б повторити, питання тільки в тому, чи та криничка й досі існує.
Я мав ще й другий шлях, коротший. Коли піти у зворотному напрямку, то можна прийти до Замкової гори. Зараз потуманіло, і це саме та пора, коли н& Замковій горі можна побачити кам'яне обличчя. Обличчя одного з велетнів, у яких вірив мій батько. Хтозна, може, й справді вони колись жили на нашій землі, а перетворившись на камені, все ще не втратили здатності дивитися на світ. Світ людей, у яких пульсує гаряча кров і які майже ніколи не питають у них поради.