Тим часом кинули клич магатями: хто з плугатарів зважиться запрягти до Сварогового плуга велетенсь-ких гадів, вирощених чарами ведунськими у глибоких яругах на берегах Дана-пра?
Відгукнувся юний Микула, син плугатаря з городища Гребінського, що лежить в урочищі Янча, близень-ко від Рожища. Він приплив човном до Троян-поля в призначений ведунами та магатямами ранок для іспиту, в якому визначиться, кому під силу здійснити Заповіт Сварогів. Згодився прибути на випробування силач із сі-верських лісів — молодий звитяжець Вернидуб. Зголосився лісоруб із Карпатських плаїв Скалій.
Велелюддя оточило Дивич-гору. А на верхів’я вийшли тільки магатями, волхви-ведуни та звитяжці, го-тові для іспиту.
Микула, хоч і був кремезний та широкоплечий, видавався малосильним супроти височенного, гривастого Скалія та волохатого, чорноокого, з товстелезними ногами й руками Вер-нидуба.
Першого запросили до плуга Вернидуба. Він уважно оглянув велетенський витвір Сварогів, похитав го-ловою. Небесний плуг явно призначався для Божих плугатарів, бо перевершував звичайні земні плуги в десятки разів,
Магатям Ям підняв руку і суворо сказав:
— Синку Вернидубе, і ви, юні діти, котрі зважилися на таке діло. Самі бачите, що взятися до плуга зви-чайному плугатареві годі й мислити. Сварог попередив, що той, хто зрушить плуга з місця, обраний Дивоколом для захисту Краю. Проте він зможе запрягти гадів лише тоді, коли вип’є молока зоряної корови, виросте вдва-надцятеро і отримає силу для такої потреби. Проте він уже позбавиться можливості вернутися до звичної подо-би.
— А куди подінеться? — Тривожно запитав Вернидуб.
— На Ниви Сварогові, в інші світи, — просто відповів Ям.
Вернидуб помовчав, чухаючи потилицю. Обійшов плуга довкола, посмикав за блискуче, могутнє черес-ло. Потім підклав долоні під велетенського лемеша, напружився. Плуг залишився в спокої. Жодного коливання. Вернидуб одійшов убік, тяжко зітхнув.
— Таке хіба зоряним Пращурам під силу.
Виступив з кола присутніх Скалій. Схопивши могутніми руками чепігу, похилену набік, він нап’яв могу-тні м’язи, аж загарчавши від зусилля. Проте плуг навіть не поворухнувся.
Приступив до плуга Микула. Однією рукою взявся за чересло, і чарівний плуг, ніби пушиночка, піднявся над головами старійшин.
— Диво! — скрикнув Грім-тур.
— Диво, — згодилися магатями та волхви. — Рука Сваро-гова і Дажбожа! Минуло, тобі суджено запряг-ти гадів до плуга і проорати Змійові Вали довкола Троян-поля! Чи готовий ти випити молока зоряної корови?
Засміявся дзвінко Микула. Ясним поглядом оглянув своїх батьків та друзів.
— Навіщо мені молоко зоряної корови? Я п’ю його щодня. Матінка Гея, рідна земля дарує кожному те молоко з року в рік. Те, що попрошу в неї, — матиму. Гляньте!
Тупнув ногою Микула об верхів’я Дивич-гори і почав рости. Ось він удвічі вище звичайної людини. Ось — вчетверо. А далі — вшестеро, вдесятеро. А потім став як гора, і плуг зоряного Коваля сягав йому лише до пояса.
— Берися до справи, — схвально сказав юнакові Ям. — Направду Матінка Гея тебе благословила, що маєш чарівну силу сам по собі. Навіки залишиться пам’ять про тебе у казках троянських.
Микула легко підняв плуга на плече, кількома кроками спустився з Дивич-гори до берега Дана-пра, де в яругах ревли приковані на ланцюгах гади — велетенські ящери-змії. Троя-ни бачили, як юнак приготував мідні ярма та велетенські посторонки, прив’язав їх до Сварогового плуга, а потім вирвав паколи із землі, що на них були прикуті плазуни, і накинув упряж на потворних тварин. Вони заричали оглушливо, здибилися над круча-ми, та Микула вдарив їх здоровенним бичем по хребту і змусив виповзти на рівний степ.
Чересло врізалося в землю, рілля, мов чорна хвиля, здіймалася над полями, над дібровами, над яругами та горбами. Колихалася земля, в небі потемніло, затуманилося ясне сонце. Зміїне ревище віддалялося до полуд-ня. Зворушені, налякані, здивовані люди довго стояли мовчазні, безсилі висловити своє захоплення або жах. Мовчання порушив волхв Горислав, сказавши:
— Земля троянська віднині буде захищена. Дякуймо Сва-рогові. Готуйтеся до великих жнив, люди. В дні щедроти Дажбога та Матері Лади маємо вирішити, як діяти далі.
Микула проорав зміями-ящерами височенні вали довкола рідного краю: вони перекривали шляхи від на-пасників зі сходу і заходу, полудня й полуночі. На брамах, витесаних з вікових дубів, стала надійна варта. По-над просторами Троян-поля літали сторожові лелеки та орли із розвідниками, котрі оглядали межі рідного краю, щоб повідомити магатямам та волхвам, коли де-небудь з’явиться ворожа сила.
Тим часом наближалося Купальське Свято і день Великого Жнива. Ниви Троян-поля покрилися копами золотої пшениці. Застукотіли ціпи по широких токах. Закуріли шляхи під колесами возів та гарб, запряжених круторогими сивими волами. Посипалося сонячне зерно у господарські засіки, віщуючи багату, забезпечену зиму. А потім, коли врожай було надійно заховано у коморах та сухих ямах, вся громада Троян-поля, як і гро-мади інших городищ та селищ рідного краю, зібралася на березі річки Красної, щоб віншувати Господаря Діду-ха — золотого кумира родючої ниви, любовно витканого руками женців із пшеничної соломи та буйного колос-ся. Його несли десятки сильних рук на носилках, засланих розкішними килимами, а дівчата й жінки дзвінкими голосами співали хвалу Богу-Хлібові:
— Сонячний хлібець.
Пошив жупанець,
Злотий колосок,
З волошок вінок.
Диво-господар
Нам приносить дар —
Теплі калачі
Кожному в печі.
З Ирію прийшла
Радість до села,
Урожайний рік —
Золотий засік.
Мати Геє — Гай!
Славимо за рай,
Вічно нам подай
Знов такий врожай!
Боже Золотий,
Владарю Святий,
Славимо за світ,
За пахучий квіт.
Славимо тебе
Й диво голубе,
Де твоя лодья
З вічності сія.
Господаря Дідуха посадили посеред вигону, перед ним урочисто поклали на вишитому рушнику веле-тенський коровай. Наперед вийшов магатям Ям, вбраний, як і решта старійшин та ведунів, у святкові білі шати, підняв угору перстень Старшинства.
— Трояни! Маю повідомити вам славні новини. Перша новина: диво-плугатар Микула завершив грома-дити Змійові Вали біля Чорного моря. Змії-оратаї потонули у хвилях, бо праця, що її здолали вони, затяжка для гадів!